Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Зоофільні мухи

Мух — мешканців скотних дворів і пасовищ називають зоофільними (зоотропними), оскільки вони екологічно й біологічно пов'язані з сільськогосподарськими тваринами. Інколи їх називають синантропними, бо вони живуть біля людини і харчуються будь-якими органічними залишками. Видів цих мух дуже багато.

Найбільших збитків тваринництву і людині завдають представники трьох родин мух: Muscidae, Sarcophogidae і Calliphoridae, які різняться за морфологічними та екологічними властивостями. Мухи цих родин, особливо Muscidae, спричиняють зниження надоїв молока у корів та приростів у телят і свиней, погіршення санітарної якості продукції тваринництва, псування кормів і, що найбільш важливо, передають збудників інфекційних та інвазійних захворювань. При нападанні великої кількості мух на велику рогату худобу в теплий період року молочна продуктивність корів знижується на 20—40 %, а приріст тварин на відгодівлі — на 10-15 %.

Морфологія і біологія мух.

Довжина їх коливається від 4 до 15 мм. Тіло складається з голови, грудей і черевця. Голова півкулястої форми з двома складними й трьома простими очима. На голові є вусики та хоботок (рис. 82). У некровосисних мух хоботок м'який і пристосований до лизання, смоктання; у кровосисних хоботок хітинізований, твердий з хітиновими «зубами» на кінці (рис. 83). До грудей прикріплені крила й три пари кінцівок. Черевце овальне, загострене і складається з чотирьох члеників.

Схема розвитку Musca domestica

Рис. 82. Схема розвитку Musca domestica
(А, Б — за Зиміним Л.С.; Б, Г, Д — за Dobreanu):
А — окрилена муха; Б — яйця; В —личинка III віку; Г —лялечка; Д — новонароджена муха: 1— голова; 2 — фасеточні очі; 8 — лоб; 4 — вусики; 5 —лобний міхур; 6 — нерозправлені крила; 7 —груди; 8 —грудні смуги; 9 — щиток; 10 — черевце; 11 — ротові гачки; 12 — передні дихальця; 13 — черевні валики; 14 —задні дихальця

 

Голова мухи з хоботком

Рис. 83. Голова мухи з хоботком:
1—лижучий хоботок; 2 — колючо-сисний хоботок

 

Мухи розвиваються за типом повного перетворення (наявність стадії лялечки). Самки одних мух відкладають яйця (яйцекладні), інших —живих личинок (живородні). З відкладених мухами яєць у гною, свіжих фекаліях, м'ясі, рибі, трупах тварин приблизно через 3—7 днів вилуплюються личинки, які живляться органічними речовинами, швидко ростуть (5—10 днів), триразово линяють. Перед останнім линянням личинки залишають місця свого первинного перебування, зариваються у землю і перетворюються в лялечок, з яких через 2—4 тижні виходять дорослі мухи (імаго). Живородні мухи відкладають личинок у трупи, м'ясо, рибу, рани, свіжі фекалії великої рогатої худоби. Після триразового линяння личинки досягають довжини 15 мм і в землі перетворюються у лялечок. З лялечок через 2—4 тижні виходять імаго.

Таким чином, усі мухи у своєму розвитку проходять стадії яйця, личинки, лялечки та імаго. Останні через 5—7 днів (залежить від температури повітря) після виходу із лялечок фізіологічно дозрівають, копулюють і стають здатними відкладати протягом життя (1,5—2 міс) запліднені яйця. Мухи досить плодючі. Наприклад, самка кімнатної мухи відкладає яйця шість і більше разів (у кожній кладці близько 100 яєць). При сприятливих умовах через 15—20 год із яєць вилуплюються личинки довжиною 1—2 ми, які не люблять світла і живуть скопищами під поверхнею субстрату на глибині 10—20 см у місцях з вологістю не нижче 50 % і не вище 80 %. Сприятливою температурою для їх розвитку є 30—40 °С. Личинки переповзають у місця з температурою 20—25 °С і вологістю 20—40 %, де й перетворюються у лялечок.

Перетворення в лялечку відбувається всередині останньої личинкової оболонки, яку називають пупарієм. Лялечки нерухомі і не живляться. Приблизно через два тижні із лялечок виходить доросла муха (імаго), яка лобним пухирцем зіштовхує кришечку лялечки. Весь цикл метаморфозу мухи в літні місяці завершується за 3—4 тижні.

Завдяки великій плодючості чисельність мух дуже швидко зростає, а рахуючи кількість генерацій (буває до 10 у теплий період року), щільність популяції зростає до астрономічних величин. Таке становище буває на невпорядкованих тваринницьких та птахівничих фермах, де є скопища органічних субстратів (суміш фекалій з кормом або лише фекалії, корми).

Справжні мухи (родина Muscidae) мають розмір 6—10 мм, сіро-буре забарвлення. Більшість видів цієї родини належать до яйцекладних і некровосисних. Личинки їх живляться і розвиваються в гною та на будь-яких органічних речовинах (субстратах), що гниють, а окрилені мухи живляться біологічними виділеннями тварин, харчовими продуктами, фекаліями.

Некровосисні мухи.

Кімнатна муха (Musca domestica) попелясто-сірого забарвлення, розмір тіла 6—8 мм, хоботок лижучо-сисного типу. Живе імаго 1—2 міс і за цей час відкладає 500— 600 яєць. Це ендофільний вид і завжди домінує серед мух у приміщеннях.

Мала кімнатна муха (Fannia canicularis) розміром до 6 мм, дуже схожа на кімнатну. Хоботок також лижучо-сисного типу. Як і кімнатна, ця муха звичайна в тваринницьких приміщеннях, тамбурах, молочних блоках та на гною.

Сіра яйцекладна корівниця (Musca automnalis) відрізняється від кімнатної мухи більшим розміром (до 10 мм), ширина голови і грудей однакова. Вона живиться слизом, який виділяється з очей та ніздрів великої рогатої худоби, коней, а також охоче підлизує краплі крові на будь-якій частині тіла тварин від укусів мух-жигалок та ґедзів. Живе біля ферми в загонах, на пасовищах та літніх таборах. Яйця відкладає у свіжі фекалії великої рогатої худоби. В приміщення для тварин і житла людей ці мухи залітають лише восени.

Сіра живородна корівниця (Musca larvipara) майже не відрізняється від попереднього виду за будовою та біологічними особливостями. Завдяки відкладанню активних личинок цей вид мух спроможний жити і в засушливих південних областях України, де фекалії тварин швидко висихають, але личинки встигають розвинутися.

Мала корівниця (Musca tempestiva) розміром до 6 мм. Спосіб живлення, відкладання яєць та інші біологічні особливості такі, як у попередніх двох видів. Характерним для цієї мухи є те, що вона першою нападає на внутрішній кут очей тварин рано вранці і останньою залишає пізно ввечері, при цьому нерідко залазить аж за нижню війку. Всі ці три види мух — проміжні живителі телязій і є екзофільними.

Кровосисні мухи.

Осіння муха-жигалка (Stomoxyx calcitrans) зовнішнім виглядом нагадує кімнатну муху, але, на відміну від останньої, має щиткоподібний хоботок, який не втягується, є темні великі плями на черевці, ссуть кров самки й самці. Одна генерація цих мух (від яйця до імаго) розвивається протягом 4—б тижнів. Виплоджуються у гною, силосі. Паразитує на тваринах у приміщеннях, на вигулах та пасовищах.

Коров' яча жигалка (Haematobia Stimulans) і коняча жигалка (Haematobia atripalpig) паразитують на цих тваринах на відкритих просторах пасовищ і на вигульних майданчиках. Вони більші за розміром від осінньої жигалки. Останню легко відрізнити за положенням крил (у спокійному стані розходяться у боки). Місцем відкладання яєць є свіжі фекалії великої рогатої худоби.

Мала коров'яча жигалка (Liperosia irritans) — дрібна за розміром (3—4 мм довжиною) комаха, тіло якої забарвлене в жовто-бурий колір.

Південна коров'яча жигалка (Liperosia titilans) майже не відрізняється від попередньої, тільки паразитує цей вид здебільшого в степових районах України. Обидва види цих мух дуже непокоять худобу, оскільки постійно у великій кількості (кілька тисяч) ссуть кров на холці. Покидають її самки лише для відкладання яєць у свіжі фекалії великої рогатої худоби.

Ветеринарне значення мух.

Ендофільні види мух (кімнатна й мала кімнатна, осіння жигалка) при наявності місць масового виплодження у великій кількості бувають у приміщеннях для тварин. Вони дуже непокоять тварин, повзаючи по тілу і підлизуючи виділення із природних отворів. Худоба для захисту від них змушена часто махати головою, хвостом, перебирати ногами, особливо при болючих укусах осінньої жигалки, що заважає їй поїдати корм і відпочивати. Все це призводить до невиправданих витрат енергії.

Лижучі види мух здатні живитися будь-якими органічними речовинами й субстратами, приймаючи корм кожну годину. Висока міграційна активність мух протягом світлового дня забезпечує їх контакт з різними нечистотами, чим і пояснюється перенесення ними збудників інфекційних та інвазійних захворювань. В органах травлення, на лапках, крилах і щетинках мух можуть знаходитися до 80 видів збудників різних хвороб людей і тварин (бактерії черевного тифу, дизентерії, паратифів, вірусу ящура, яйця гельмінтів, ооцисти найпростіших та ін.).

Кровосисні мухи (різні види жигалок) поширюють сибірку, бешиху, туляремію, анаплазмоз, парафіляріоз та інші заразні хвороби тварин. Слина їх токсична, укуси болючі, часті захисні рухи тварин — все це призводить до зниження продуктивності (надоїв молока та приростів молодняка великої рогатої худоби і свиней) при масовому нападанні.

Заходи боротьби з мухами.

Боротьбу з мухами проводять у тваринницьких приміщеннях (ендофільні види) і на пасовищах, у літніх таборах та вигульних майданчиках (екзофільні види мух). В приміщеннях здійснюють профілактичні та знищувальні заходи. Мета профілактичних заходів — ліквідувати місця масового розмноження мух (розвитку личинок і лялечок) в будь-яких органічних субстратах в приміщеннях, на територіях ферм, а також запобігання зальоту мух з територій у приміщення. Необхідно регулярно очищати приміщення від залишків корму та гною. Останній відвозять у гноєсховище для біотермічного знезараження або вивозять в поле. Вигульні загони асфальтують і очищають від залишків корму та гною не рідше одного разу на тиждень. Для запобігання розвитку м'ясних мух своєчасно утилізують трупи тварин, м'ясні та рибні залишки. З метою недопущення зальоту мух у приміщення на вікна й двері вішають сітку з дрібними отворами. Знищувальні заходи спрямовують головним чином проти личинок і дорослих мух (імаго).

Деларвація біотопів мух.

Личинок мух в обмежених місцях (під підлогою, у гною, субстраті прибиралень, у яких відсутня каналізація, та інших) знищують за допомогою інсектицидів: 0,1 %-них емульсій ДДВФ, трихлорметафосу-3 (ТХМ-3); 0,2— 0,5 %-них емульсій тролену, карбофосу, байгону, ціодрину, метатіону, а також 0,5 %-ного розчину аміачної води, 10 %-них розчинів креоліну, ксилонафту або нафталізолу. Залежно від вологості субстрату використовують різну кількість ларвіциду. Якщо вологість субстрату висока, личинки знаходитимуться на глибині до З см (вони жадібні аероби), то використовують 1—2 л на 1 м2 поверхні субстрату, а при обробці сухішого субстрату — до 5 л на 1 м2. Деларваційні обробки починають з весни й проводять протягом усього теплого сезону. З червня по серпень деларвації проводять один раз на тиждень, а в травні, вересні і жовтні — один раз на два тижні.

З метою запобігання швидкому розвитку у мух резистентності використовувати один і той же інсектицид для деларвації і дезинсекції (знищення імаго) тривалий час небажано.

Дезинсекція.

Весною (остання декада квітня — перша травня) проводять профілактичну дезинсекцію приміщень, що забезпечує знищення мух, які ожили після зимівлі та вилупилися із перезимувалих лялечок. Восени таку обробку проводять з метою зменшення кількості зимуючих комах. Влітку, коли чисельність мух у тваринницьких приміщеннях і на територіях ферм значно збільшується, здійснюють вимушені дезинсекції.

У тваринницьких приміщеннях інсектициди використовують з великою обережністю. При знаходженні в приміщеннях тварин забороняється дезинсекція методом суцільного обприскування, а лише шляхом вибіркових обробок улюблених місць мух (вікна, стінки водонагрівальних титанів, стеля, обігрівальні рефлектори).

При високій чисельності мух та відсутності тварин приміщення дозволяється обприскувати інсектицидами суцільним методом, використовуючи один із таких хімічних препаратів: суміш 1 %-ного (за діючою речовиною) водного розчину хлорофосу з 0,1 %-ною емульсією ДДВФ; 0,2 %-ні водні емульсії ДДВФ, диброму; 0,5 %-ні водні емульсії метатіону, байгону, неоцидолу, карбофосу; 1 %-ну водну емульсію ціодрину; 0,05—0,1 %-ні водні емульсії стомозану, перметрину, анометрину, ціперметрину з розрахунку 50—100 мл на 1 м2 оброблюваної поверхні. Інсектицидні рідини наносять на всі внутрішні поверхні приміщень дрібнокраплинним обприскуванням за допомогою машин ДУК, ЛСД, ВДМ або ручного автомаксу. При цьому необхідно дотримуватися заходів безпеки: накривати доїльне обладнання, запобігати потраплянню інсектицидних рідин у годівниці і напувалки. Корів заганяють у приміщення через 2 год після обробки та 30-хвилинного провітрювання. Повторюють дезинсекцію суцільним методом через 2—З тижні залежно від чисельності мух. Весною необхідно обробляти й зовнішні стіни приміщень, особливо з сонячних боків, на яких багато мух, а також вигульні двори, кормоцехи, використовуючи 1—2 %-ні емульсії етафосу, карбофосу, неоцидолу, трихлорметафосу-3 з розрахунку 100—200 мл на 1 м2 оброблюваної поверхні.

При відсутності тварин у приміщеннях проводять дезинсекцію аерозолем ДДВФ з розрахунку 10—20 мг на 1 м3. Аерозолем ДДВФ, одержуваним безапаратним методом за рахунок хімічної реакції хлорофосу з лугом (NаОН, КОН) в присутності води, обробляють свинарники, кролятники та пташники в присутності тварин і птиці при експозиції 30 хв. На 1000 м3 приміщення використовують по 1 кг хлорофосу, лугу й води.

Дезинсекції повторюють при збільшенні чисельності мух. При належному санітарному стані приміщень, території ферм, тобто при умові відсутності постійних місць розплоду мух, буває досить однієї дезинсекції на місяць, а при великій чисельності мух їх необхідно проводити щотижня.

У молочних блоках, на пунктах штучного осіменіння дозволяється використовувати препарати з групи синтетичних піретроїдів (стомозан, перол) або отруйні принади, які складаються із 0,5 %-ного хлорофосу, 0,5 %-ного вуглекислого амонію, води та принадних речовин (м'ясні та рибні залишки, меляса, хлібний квас). Розміщують принади у неглибоких жаровнях з розрахунку 0,5 м2 поверхні на 100 м2 площі підлоги. Обновлюють принади через 1—2 тижні. У цих же приміщеннях можна розвішувати липкий папір, для виготовлення якого застосовують каніфоль і касторову олію (1:2), а також дозволяється використовувати хлорофосні принади (в 0,1 %-ному розчині хлорофосу розчиняють 5 % цукру або меляси).

Для дезинсекції на гноївкозбірниках, гноївкостоках та вигрібних ямах використовують хлорне вапно, розпилюючи його на поверхні субстрату тонким шаром один раз на тиждень.

Захист тварин від мух на пасовищах.

Складність боротьби з екзофільними мухами (мухи-корівниці та мухи-жигалки) полягає у тому, що неможливо запобігти розплодженню їх у свіжих фекаліях тварин па пасовищах. Пасовищні мухи дуже чутливі до всіх інсектицидів. Важливою проблемою при захисті тварин від мух є запобігання забрудненню продукції тваринництва інсектицидами, які використовують нанесенням на шкірно-волосяний покрив. Менш токсичні репеленти, з яких найбільш ефективним є оксамат. Використовують його методом малооб'ємного (50 мл на теля і 100 мл на корову) обприскування 20 %-ною емульсією або крупнооб'ємного — 500—1000 мл 3 %-ної емульсії. Для обробки кількох тварин використовують 10 %-ний олійний розчин оксамату в аерозольних балонах.

Інсектициди використовують у вигляді водних розчинів, емульсій, суспензій, дуетів та мазей. Водні форми препаратів використовують трьома методами: малооб'ємного обприскування, коли на одну тварину наносять до 50 мл розчину, середньооб'ємного — до 500 мл і крупнооб'ємного — до 1 л. Досить ефективним і найбільш екологічно виправданим є метод малооб'ємного обприскування, коли препарат наносять на волосяний покрив спини, шиї і голови. Завдяки малому об'єму препарат не досягає шкіри, тому не всмоктується і не виділяється з молоком, що дає змогу обробляти без обмежень дійних корів. Для обробки корів використовують ранцеві обприскувачі типу «Автомакс» або іншу техніку, що забезпечує обприскування дрібними краплями під тиском 4—5 атм. Корів обприскують після ранкового доїння 1—2 %-ними водними емульсіями ДДВФ, диброму, байгону, хлорофосу; 0,5—1 %-ними емульсіями метатіону (для корів концентрація не повинна перевищувати 0,5 %) з розрахунку 30 мл на теля і 50 мл на дорослу тварину. Кількість обробок залежить від чисельності популяції мух. Показником наступної обробки є нападання на кожну тварину 5—10 осінніх жигалок, 20—50 — липерозій або 10—15 — мух-корівниць.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Зоофільні мухи

Наступна сторінка     -  М'ясні мухи

Попередня сторінка  -  Гастрофільоз однокопитних

Вернутися на початок сторінки - Зоофільні мухи

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.