Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Трихостронгілідози

Трихостронгілідози (Trichostrongylidoses) жуйних — група захворювань, які викликають численні види паразитичних червів з родини Trichostrogylidae, що паразитують у слизовій оболонці сичуга і передній частині тонкого відділу кишечника овець, великої рогатої худоби, а. також диких жуйних й інколи у коней, свиней та людини.

Зареєстровано близько 430 видів трихостронгілід, що паразитують у шлунково-кишковому тракті жуйних тварин. У практиці частіше зустрічається змішана трихостронгілідозна інвазія, при якій у кишечнику одночасно паразитують трихостронгіліди кількох родів і видів. Найбільш частими і патогенними збудниками трихостронгілідозів є представники родів: Haemonchus, Nematodirus, Ostertatagia, Cooperia, Trichostrongylus, Mecistocirus та ін.

Характеристика збудників.

Трихостронгіліди — дрібні, волосовидної форми нематоди, загальною ознакою яких є відсутність або слабо розвинена ротова капсула та наявність добре розвиненої статевої бурси у самців. Самки багатьох трихостронгілід виділяють яйця стронгілідного типу (овальної форми, з прозорою тонкою шкаралупою, світло-сірого кольору, з наявними шарами дроблення), за винятком нематодирусів, нематодирел та маршалагій, тому копроскопічними методами можна встановити лише груповий діагноз на наявність трихостронгілідозної інвазії взагалі.

Розвиток трихостронгілід відбувається без участі проміжних живителів. Відкладені самками яйця з фекаліями тварин виділяються назовні (рис. 49).

Схема розвитку гемонха

Рис. 49. Схема розвитку гемонха:
1 — ділянка вульви самки; 2 — хвостовий кінець самця; 3 — незріле яйце; 4 — вихід личинок першої стадії з яйця; 5 — інвазійна личинка

 

У зовнішньому середовищі при температурі + 18—30 °С всередині яєць розвиваються личинки першої стадії, які через добу залишають яйцеві оболонки, двічі линяють і через 4—5 днів досягають інвазійної стадії. Сформовані личинки нематодирусів, нематодирел і маршалагій не залишають яйцевих оболонок, а двічі линяють і через 10—14 днів стають інвазійними всередині яйця (рис. 50).

Схема розвитку нематодирів

Рис. 50. Схема розвитку нематодирів:
1 — головний кінець; 2 — хвостовий кінець самця; 3 — незріле яйце; 4 — зріле яйце, що містить личинку третьої стадії; 5 — інвазійна личинка

 

Інвазійні личинки стійкі проти несприятливих факторів: витримують висихання до 1,5—2 років і заморожування. У теплу сиру погоду, особливо після дощу, личинки виповзають з фекалій на траву. Дощовою водою вони заносяться у водойми, канави. Вівці, кози та велика рогата худоба заражаються переважно на пасовищі, проковтуючи їх з травою, а також при стійловому утриманні з порушенням гігієни годівлі.

Потрапивши до шлунково-кишкового тракту (сичуг або тонкий відділ кишечника), личинки двічі линяють і через місяць стають статевозрілими гельмінтами. Личинки деяких видів трихостронгілід (кооперії, нематодируси, остертагії та ін.) проникають у слизову оболонку, де розвиваються, а потім виходять у просвіт кишечника, досягаючи статевозрілої стадії.

Епізоотологічні дані.

На території України збудниками стронгілятозів шлунково-кишкового тракту жуйних, за даними В.С.Шеховцова (1990), є 12 видів нематод, які належать до восьми родів: Haemonchus, Ostertagia, Trichostrongilus, Nematodirus, Coopchria, Bunostomum, Oesophagostomum, Chabertia. Поширення й інтенсивність інвазії залежать від природно-географічних умов (рис. 51). Так, у лісостеповій і степовій зонах найбільш характерними збудниками стронгілятозів є остертагії, трихостронгілюси, гемонхуси та нематодируси; на Поліссі — буностоми, трихостронгілюси, гемонхуси і езофагостоми.

Схема розвитку буностоми

Рис. 51. Схема розвитку буностоми:
1 — головний кінець нематоди; 2 — хвостовий кінець самця; 3 — незріле яйце) 4 — личинка першої стадії; 5 — інвазійна личинка

 

Зараження тварин трихостронгілідами відбувається на пасовищі в літньо-весняний і осінній періоди. У ягнят, яких перший раз вигнали на пасовище, хвороба проявляється у кінці літа й восени. Сприяють масовому зараженню тварин підвищена вологість (дощі, тумани, роси), утримання жуйних на низинних, болотистих пасовищах і висока стійкість інвазійних личинок стронгілят у зовнішньому середовищі.

Патогенез.

В основі патогенезу лежить розвиток запального процесу в шлунково-кишковому тракті й анемії, закупорка вивідних протоків сичужних залоз і утворення паразитарних вузликів у слизовій оболонці кишечника. Механічне пошкодження слизової оболонки стронгілідами, особливо гемонхами, нерідко супроводжується кровотечами і формуванням на ній виразок. Токсини деяких трихостронгілід перешкоджають зсіданню крові й діють на органи внутрішньої секреції. Крім того, паразити проявляють антигенну, трофічну та інокуляторну дію, внаслідок чого настають розлади органів травлення, нервової і кровоносної систем.

Клінічні ознаки нехарактерні й частіше спостерігаються наприкінці літа або восени. Хворі тварини пригнічені, виснажені, відстають від стада, у них виникають симптоми розладу травлення, послаблення апетиту, слизові оболонки анемічні. В тяжких випадках спостерігаються коліки, судороги, паралічі, набряки в міжщелепному просторі й загальна гідремія.

Патологоанатомічні зміни.

Труп виснажений, слизова оболонка тонкого відділу кишок потовщена, запалена, вкрита крововиливами. У просвіті знаходять трихостронгілід на різних стадіях розвитку. При гемонхозі у сичузі виявляють велику кількість статевозрілих нематод червоного або коричневого кольору. Слизова оболонка сичуга потовщена, запалена й покрита дрібними крововиливами, в паренхіматозних органах виявляють дегенеративні та атрофічні зміни.

Діагностика.

Прижиттєво можна поставити груповий діагноз методом овоскопії за Фюллеборном, оскільки яйця трихостронгілід, за винятком деяких видів, (нематодир, нематодирел, маршалагій), які морфологічно не різняться між собою. Для встановлення точного діагнозу вирощують інвазійних личинок протягом 4—5 діб і за їх морфологією встановлюють видову належність. Посмертно діагноз встановлюють при розтині трупів та виявленні паразитів і характерних змін у сичузі та тонкому відділі кишечника.

Лікування.

Найкращими антгельмінтиками при стронгілятозах шлунково-кишкового тракту жуйних (гемонхоз, нематозироз, трихостронгільоз, остертагіоз, коопероз, езофагостомоз, хабертіоз, буностомоз та ін.) є препарати фенбендазолу (панакур, фенкур, сіпкур, бровадазол). Фебантел (ринтал), нілверм, тетрамізол-гранулят, мебенвет гранулят, фенотіазин, нафтамон, тіабендазол, фас-коверм, вальбазен, івомек, лівомізол та ін.

Фенбендазол (панакур, фенкур, сіпкур) призначають всередину одноразово груповим згодовуванням у суміші з концентрованим кормом: великій рогатій худобі — 7,5 мг/кг за діючою речовиною або 5 г панакуру на 150 кг маси тіла. Вівцям препарат згодовують у дозі 5 мг/кг маси тіла за діючою речовиною і 0,5 г/25 кг маси тіла панакуру гранулят.

Бровадазол застосовують усередину груповим згодовуванням вівцям і козам у дозі 120 г одноразово. Індивідуально — 1 г/50 кг маси тіла, великій рогатій худобі 1,5 г/10 кг маси тіла. Фебантел (ринтал) призначають у дозі 10 мг/кг маси тіла тварини за діючою речовиною, а також у формі грануляту 100 мг/кг маси тіла.

Нілверм з лікувальною і профілактичною метою застосовують у дозі 0,015 г/кг маси тіла одноразово підшкірно. Теграмізол гранулят 20 %-ний дають всередину одноразово великій рогатій худобі індивідуально 4—5 г/100 кг живої маси і вівцям 0,5—0,6 г/10 кг маси тіла.

Мебенвет гранулят 10 %-ний застосовують одноразово всередину методом групового згодовування з концентрованим кормом великій рогатій худобі 8—10 мг/кг за діючою речовиною або 1 г/10 кг маси тіла тварини. Фасковерм призначають внутрішньо-м'язово або підшкірно вівцям і великій рогатій худобі у дозі 2,5 мг/кг тіла за діючою речовиною або 1 мл/10—20 кг маси тіла тварини. В терапевтичних дозах нетоксичний, його можна давати вагітним і ослабленим тваринам.

Нафтамон призначають вівцям,у дозі 0,3—0,5 г/кг маси тварин одноразово всередину індивідуально у формі 10 %-ної суспензії, яку готують на звичайній воді або 2 %-ному розчині крохмалю. Препарат можна згодовувати груповим методом з кормом у співвідношенні 1 : 10.

Фенотіазин ветеринарний призначають вівцям у суміші з концентрованим кормом, рідше індивідуально у вигляді водної суспензії з емульгаторами (борошняним відваром, крохмальним, клейстером тощо). Після застосування фенотіазину спостерігається рожеве забарвлення сечі продуктами його розщеплення. Тіабендазол призначають вівцям у дозі 0,015 г/кг маси тварини одноразово з кормом або індивідуально у вигляді суспензії.

Вальбазен дають всередину вівцям і козам 5 мг/кг за діючою речовиною або 2 мл/10 кг маси тіла, великій рогатій худобі — 7,5 мг/кг або 15 мл/50 кг маси тіла тварини. Івомек застосовують підшкірно у дозі 200 мг/кг маси тіла за діючою речовиною або 0,5 мл/25 кг вівцям і 1 мл/50 кг маси тіла великій рогатій худобі. Лівомізол вводять підшкірно: великій рогатій худобі — 5 мл/50 кг маси тіла, масою понад 300 кг — 30 мл на голову. Ягнятам живою масою до 15 кг — 1 мл, 15—25 кг — 2 мл, вівцям — 25—35 кг — 3 мл і більше 35 кг — 4 мл. Беламізол застосовують великій рогатій худобі у дозі 6 мл/100 кг, вівцям 3 мл/50 кг підшкірно або внутрішньом'язово.

Профілактика.

В неблагополучних щодо трихостронгілідозів господарствах у зимовостійловий період проводять профілактичну дегельмінтизацію усього поголів'я овець, за винятком ягнят, які не були на пасовищі. Важливими ланками профілактичних заходів є ізольоване випасання ягнят поточного року народження на благополучних випасах. У літній пасовищний період змінюють ділянки випасання через кожні 5—6 днів при умовах повторного використання через 2—2,5 міс. Ефективна хіміопрофілактика із застосуванням фенотіазиносольової суміші 1 : 9, яку згодовують щоденно ягнятам і дорослим вівцям протягом усього пасовищного сезону.

Крім загальних профілактичних заходів, важливу роль у боротьбі з гемонхозом жуйних відіграє планова профілактична дегельмінтизація овець у стійловий період весною до виведення на пасовище — всього дорослого поголів'я, особливо вівцематок (після окоту) і молодняка, який випасали у минулому році, літом — ягнят і козенят поточного року народження (після відлучення); восени — усіх дрібних жуйних тварин при переведенні на стійлове утримання.

У господарствах, де в минулому році установлений нематодироз, ягнят в пасовищний сезон дегельмінтизують триразово: перший у червні — липні, наступні дві дегельмінтизації проводять через кожні 25 днів після попередньої.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Трихостронгілідози

Наступна сторінка     -  Анкілостомоз і унцинаріоз

Попередня сторінка  -  Езофагостомоз

Вернутися на початок сторінки - Трихостронгілідози

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.