Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин


В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.


Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози


   Література
   Карта сайту

Трихінельоз

Трихінельоз (Trichinellosis) — антропозоогельмінтоз із гострим чи хронічним перебігом вираженого алергічного характеру, який, викликає нематода Trichinella spiralis. За характером епідемічних спалахів він нагадує інфекційні захворювання (дизентерію, тиф, туляремію та ін.), за злоякісністю перебігу та смертністю — йому немає порівняння.

Характеристика збудника.

Т. spiralis віднесена до роду Trichinella, родини Trichinellidae, підряду Trichocephalata. У зв'язку з існуючими проблемами, пов'язаними з відмінностями у популяції трихінел, визнана наступна класифікація цієї нематоди:

Т. spiralis — використовують для позначення будь-якої або усіх популяцій паразита, крім тих випадків, коли необхідно назвати конкретну популяцію. При необхідності ідентифікації такої популяції застосовують такі визначення;

Trichinella spiralis (spiralis) — трихінела «домашнього» різновиду. Найбільше поширена серед свиней та щурів, передається від свиней до людини через м'ясо при його недостатній термічній обробці. Паразит зустрічається у помірних широтах, але його ареал може досягати й північних і південних широт;

Trichinella spiralis (nativa) — трихінела, що зустрічається у диких м'ясоїдних і, можливо, ссавців, які живуть у морі. Вона має невисоку інвазійність для свиней і щурів. Захворювання людини характеризується тривалим препатентним періодом, викликає серйозні хронічні ускладнення, тяжко піддається лікуванню стероїдними препаратами;

Trichinella spiralis (nelsoni) — трихінела, що в основному зустрічається у диких м'ясоїдних (собачих та котячих) і всеїдних в районах південної півкулі. Має низьку інвазійність для свиней і щурів, викликане нею захворювання у людей перебігає із слабко вираженими клінічними ознаками;

Trichinella pseudospiralis — зустрічаються у птахів і рідше у ссавців. Вона характеризується відсутністю капсули у личинки. Знайдена на території колишнього СРСР та США. Патогенна для мавп.

Локалізація.

Дорослі трихінели паразитують у кишечнику, переважно у дванадцятипалій кишці, а личинки — у скелетних м'язах.

Морфологія.

Самка до запліднення має довжину 1,5—1,8 мм, запліднена у віці 2—3 тижнів досягає 4,8 мм довжини та 0,07 мм товщини. В задній частині тіла розміщений витягнутий у довжину яєчник. Із яєчника через короткий яйцепровід яйця потрапляють у матку, де вилуплюються личинки.

Самець менший від самки, довжина його тіла 1,2—1,6 мм. У віці 2—3 тижнів самці збільшуються до 2,2 мм. Тіло у трихінел волосоподібне, поступово звужується до переднього кінця і потовщується до заднього. Кутикула поперечно покреслена.

Інвазійні личинки мають довжину 0,65—0,85 мм, ширину 0,03—0,04 мм. Розміщуються вони у м'язових волокнах у вигляді тугої спіралі в три з половиною обороти. Форма згорнутої личинки — витягнутий еліпс.

Розвиток трихінел відбувається за типом, характерним для паразитичних нематод, однак має особливість — розвивається в одному організмі, який є спочатку дефінітивним, а потім проміжним живителем паразита.

Природне зараження трихінельозом зареєстроване у багатьох видів ссавців, у тому числі й у людини, домашньої свині, кабана, собаки, кота, ведмедя, борсука, вовка, лисиці, тигра, гієни, куниці, соболя, рисі, їжака та багатьох інших тварин. Звільнення личинок трихінел від капсул починається зразу ж після потрапляння у шлунок і відбувається паралельно з перетравленням м'язів. Розвиток личинок у статевозрілі гельмінти і паразитування останніх відбувається у товщі стінки кишки, в яку вони проникають переднім кінцем тіла. Статеве дозрівання трихінел відбувається швидко, в окремих паразитів — 24 год. Основна ж маса нематод досягає статевої зрілості на 2—3-й день після потрапляння в організм живителя. Народження нової генерації личинок починається з 4— 8-го днів. За 2-тижневий період кожна самка відкладає у середньому 1500 личинок. Через грудний лімфатичний проток народжені личинки заносяться в кров'яне русло, звідки проникають в органи й тканини тварин та людей. В період міграції личинок знаходять в багатьох органах, у тому числі в серці, легенях, мозку, нирках, цереброспинальній рідині, черевній і грудній порожнинах. Мігруючі личинки можуть багаторазово циркулювати по кров'яному руслу й знову виходити в тканини. Однак подальший розвиток продовжують лише ті з них, які потрапили в скелетні м'язи. В м'язових волокнах личинки починають рости. Уражена м'язова клітина дегенерує, плазма її навколо паразита тьмяніє, ядро клітини збільшується і розпадається на кілька частин. Використовуючи поживні речовини живителя, личинки швидко ростуть.

Через 16—17 днів після зараження тварини личинки набувають S-подібної форми, приблизно з 21-го дня — спіралеподібної. При мікроскопії уражених м'язів через 30—36 днів з моменту потрапляння в організм тварин навколо личинки бачимо капсулу. Через З—4 міс виявляється двошаровість капсули, вона має внутрішній гіалиновий та поверхневий сполучнотканинний шари. Після інкапсуляції розвиток личинок припиняється. В м'язах людини інкапсульовані та звапнені личинки залишаються інвазійними протягом 20—27 років і більше. У деяких випадках процес звапнення відбувається дуже інтенсивно, він охоплює не лише капсулу, а й тканини личинки, що призводить до її загибелі. В зв'язку з наявністю «штамових» різновидностей трихінел у різних видів тварин капсули личинок мають різну форму. Так, капсули личинок трихінел знайдені у м'язах диких тварин (лисиця, вовк, ведмідь) мають круглу форму, типову для Т. spiralis (nativa). В уражених м'язах свійських свиней, а також у людини личинки трихінел, як правило, мають лимоноподібну форму, що е типовою для Т. spiralis (spiralis).

Утворення капсули — це специфічний запальний процес у тканинах живителя, який виникає у відповідь на розвиток паразита. Відбувається взаємна адаптація в системі «паразит — живитель». Личинка продукує спеціальні біологічно активні речовини, а в відповідь на їх дію живитель стимулює утворення капсули. Настає процес фізіологічної рівноваги, який дає змогу личинці існувати тривалий час.

Епізоотологічні дані.

Дослідженнями вчених різних країн засвідчене значне поширення у світі трихінельозу. У таких країнах Європи, як Іспанія, Польща, Болгарія, Румунія, Італія, реєструють трихінельоз у диких і домашніх тварин, а також у людей. Напружена епізоотологічна та епідеміологічна ситуація у США. В інших країнах (Німеччина, Бельгія, Голландія, Франція) захворювання на трихінельоз зведено до мінімуму. Значно знизився рівень трихінельозної інвазії на території колишнього СРСР. Реєструють його в окремих зонах Росії, України, Бєларусі, Литви, Грузії, Молдови.

Трихінельоз в Україні має осередковий характер. Стаціонарно неблагополучними є Хмельницька, Одеська та Вінницька області. Окремі випадки трихінельозу мають місце в Черкаській, Миколаївській, Тернопільській, Київській, Львівській, Кіровоградській та інших областях України.

Відсутність у Т. spiralis вільноживучої стадії, яка розвивається у зовнішньому середовищі, робить паразита незалежним від природно-кліматичних умов і сприяє його поширенню у будь-якій географічній зоні. Для циркуляції трихінел у природних умовах необхідні складні аліментарні зв'язки між тваринами багатьох видів, сприйнятливих до збудника. В біоценозі людини можуть виникати інші шляхи поширення трихінел. У результаті активної господарської діяльності людина може сприяти зараженню корисних тварин — свиней, хутрових звірів, згодовуючи їм незнезаражені м'ясні відходи, тушки звірів та ін.

В Україні у господарствах по виробництву свинини різних категорій циркуляція трихінел відбувається в основному за схемою свиня — продукти забою свині — свиня. Причому ця схема реалізується в межах однієї області, району або населеного пункту, головним чином завдяки реалізації незнезаражених субпродуктів, боєнських відходів, які надходять із м'ясопереробних підприємств або різними шляхами поширюються при подвірному забої свиней. Продукти забою свиней з личинками трихінел є основним джерелом інвазії для домашніх м'ясоїдних тварин — котів, собак (рис. 62).

Схема формування осередку трихінельозу в синантропному біоценозі

Рис. 62. Схема формування осередку трихінельозу в синантропному біоценозі

——— Встановлені зв'язки
 — — —     Можливі зв'язки


Дикі тварини та щури мають другорядне значення у підтриманні епізоотичного процесу при трихінельозі в умовах України.

Наявність природного трихінельозу далеко не завжди супроводжується виникненням синантропних осередків інвазії. У районах, небезпечних щодо трихінельозу свиней, м'ясні відходи м'ясокомбінатів і боєнь, подвірного забою свиней, їдалень, кафе, ресторанів — найнебезпечніше джерело поширення трихінельозу.

Зараження трихінельозом населення залежить, насамперед, від рівня ураження свиней і в значній мірі від місцевих звичок у приготуванні їжі, а також здійснення профілактичних заходів. Основним джерелом ураження людини є м'ясо та сало подвірно забитих свиней, туші яких не досліджені на наявність личинок трихінел. Зареєстровано немало випадків ураження людини салом, в м'язових прошарках якого локалізуються личинки цього гельмінта.

Ендемічні спалахи трихінельозу часто мають родинний характер. Вони можуть бути пов'язаними з підприємствами громадського харчування, куди, крім правил ветеринарно-санітарної експертизи, потрапляє іноді уражена трихінелами свинина й при недостатній термічній обробці м'яса може бути масове ураження людей.

Імунітет.

У процесі розвитку інвазійного процесу виникають специфічні імунні реакції. Несприйнятливість досягає найвищої напруги у білих мишей на 12—30-й день після зараження, якщо відсутня суперінвазія. Однак через 2 міс рівень імунітету знижується. Можливе повторне зараження, але при цьому розвивається менша кількість кишкових трихінел, вони мають менші розміри й швидше зникають з кишечника порівняно з контрольними тваринами. В крові хворих на трихінельоз тварин і людей на початку інвазійного процесу з'являються імуноглобуліни класу М(IgМ), пізніше їх титр знижується і замінюється Ig-антитілами. В крові з'являються не спроможні до преципітації та аглютинації антитіла-реагіии (IgЕ-глобуліни), пов'язані з клітинами. Антиген з антитілом сполучаються у тканинах організму, внаслідок чого спостерігається пошкодження клітин і звільнення гістаміну й гістаміноподібних речовин.

Патогенез.

Найважливішим патогенетичним фактором, який зумовлює розвиток багатьох клінічних ознак трихінельозу, є алергічні анафілактичні реакції, зумовлені виділенням біологічно активних речовин — гістаміну, серотоніну, брадикиніну, гепарину та ін. Внаслідок значних розладів циркуляції крові й порушення щільності стінок судин та мембран клітин створюється несприятливий для організму фон, на якому розвиваються ті чи інші симптоми хвороби. Крім основних патогенетичних механізмів, певну роль відіграють механічний фактор, зумовлений міграцією личинок трихінел у тканинах і органах хворих людей і тварин, а також інокуляторний, що відкриває доступ патогенній мікрофлорі та ускладнює перебіг хвороби.

Клінічні ознаки.

Інкубаційний період при трихінельозі може продовжуватися від 5 до 45 днів, що залежить від інтенсивності зараження, однак найчастіше коливається у межах від 10 до 25 днів. У свиней при слабкому та помірному ураженні трихінелами виражених клінічних симптомів хвороби не реєструють. У експериментально заражених поросят спостерігалися гарячка (з 7-го по 25-й день після згодовування личинок), задишка, прискорення пульсу, виникали й м'язові болі, але їх період був нетривалий. Стійкими були еозинофілія крові та прискорення ШОЕ. Через 3— 4 тижні відмічали порушення координації рухів та шкірну сверблячку.

Основними загальними синдромами гострої стадії трихінельозу у людини є гарячка, набряки, м'язові болі, біль у животі, нашкірні висипання, еозинофілія у крові. М'язові болі виникають разом із загальною слабістю та підвищенням температури тіла. Біль відчувається у м'язах очей, потилиці, кінцівок, при тяжкому перебігу — в усьому тілі. Максимальний прояв зазначених ознак хвороби спостерігається у період між третім та четвертим тижнями після зараження. Розлад травлення (початковий абдомінальний синдром) проявляється проносами з перших днів захворювання. Набряк повік та всього обличчя в поєднанні з кон'юнктивітом — найбільш характерна клінічна ознака трихінельозу. Розвиток набряків за часом збігається з розвитком гарячки та м'язовими болями. Причина набряків — порушення щільності стінок кровоносних судин, особливо капілярів, і підвищення вмісту води та натрію у міжклітинній сполучній тканині. Еозинофілію крові вважають раннім і постійним симптомом трихінельозу, який нерідко з'являється уже в інкубаційному періоді хвороби. У людини кількість еозинофілів може досягати 60—89 % і, як правило, залежить від форми перебігу хвороби.

Ураження органів дихання — одне із частих ускладнень трихінельозу. Серед причин смерті від цієї інвазії є легеневі ускладнення, яким належить друге місце після міокардиту. Причиною легеневих уражень найвірогідніше є набряк та інфільтрація слизової оболонки бронхів і бронхіол еозинофілами, плазмоцитами з подальшим розвитком васкулітів. Розлади діяльності центральної нервової системи розвиваються як при тяжкому, так і легкому перебігу трихінельозу, і проявляються раніше, ніж розлади серцево-судинної системи. Виникає головний біль, безсоння, галюцинації. Пізніше інших ускладнень розвиваються симптоми дифузного ураження печінки: збільшення її і селезінки, болючість, жовтяниця, геморагічний діатез.

Хронічна фаза трихінельозу може продовжуватись кілька місяців і навіть років. Основні зміни у цих випадках спостерігаються у скелетних м'язах та м'язах серця. Хворі скаржаться на болі в ділянці серця, міалгії, загальну слабість.

Патологоанатомічні зміни мають різну вираженість залежно від стадії розвитку процесу та тяжкості клінічного перебігу хвороби. У свиней, які загинули від гострого трихінельозу, спостерігається виснаження, відсутність жиру та атрофія м'язів, кров напівзсіла, має колір дьогтю. У печінці крововиливи, місцями атрофія клітин та жирове переродження. В селезінці розпад білих і червоних кров'яних тілець, жирове переродження і розпад епітелію мальпігієвих клубочків нирок.

У легенях на різних стадіях розвитку хвороби спостерігається катар верхніх органів дихання, набряк, круглоклітинна та еозинофільна інфільтрація легеневої тканини, проліферація клітинних елементів і фібриноїдний набряк дрібних та великих судин, а іноді й строми легень з подальшим склерозом і гіалінозом. В серці — інтенсивна проліферація ендотеліальних клітин капілярів і тромбоз дрібних судин. У м'язах та внутрішніх органах спостерігаються ущільнення, різні стадії ураження стінки судин — від набрякання і проліферації клітинних елементів у стінці судин і навколо них до фібриноїдного набрякання, некрозу стінок.

Патологоанатомічні зміни при трихінельозі можна виявити · головним чином при інтенсивній інвазії й у випадках ускладнень. У гострій стадії хвороби їх можна побачити в паренхіматозних органах, кишечнику й центральній нервовій системі, а після переходу процесу в хронічний — переважно у м'язах.

У період хронічної фази починається процес звапнення капсул трихінел, тому паразитів виявляють у вигляді дрібних сірого кольору вкраплень. При вираженому відкладанні солей і розрості сполучної тканини м'язи стають щільними й погано ріжуться ножем.

Діагностика.

Прижиттєву діагностику трихінельозу проводять методами імунологічних діагностичних реакцій. Вони дають змогу виявити антитіла з 3—4-го тижня після зараження, коли в крові з'являються IgG-антитіла. В ранньому періоді інвазії, коли продукуються IgM, реакції можуть бути негативними, що ускладнює ранню діагностику трихінельозу. Досліджені різні імунологічні реакції: шкірна алергічна, преципітаційні (кільце преципітації, мікропреципітації на живих личинках трихінел, преципітації у капілярі, подвійної дифузії у гелі в уропреципітації), реакція зв'язування комплементу (РЗК), непряма реакція імунофлюоресценції (НРІФ) та імуноферментна (ІФР). Остання реакція розроблена вченими ВІПС, апробована на виробництві, впроваджується у практику ветеринарної медицини в Україні. Інколи застосовують метод біопсії з послідовним дослідженням шматочків м'язів на наявність личинок трихінел.

Посмертна діагностика грунтується на результатах двох методів посмертної діагностики трихінельозу: трихінелоскопії м'язів візуальним дослідженням в компресори або компресорна трихінелоскопія, трихінелоскопія осаду після перетравлення м'язів у штучному шлунковому соку або метод штучного переварювання.

Трихінелоскопія м'язів. Для проведення компресорної трихінелоскопії із туші беруть дві проби м'язів по 60 г із обох ніжок діафрагми в місці їх переходу в сухожилля. Якщо таких проб немає, використовують м'язи язика, жуйні, міжреберні, стравоходу. Із кожної проби роблять по 12 зрізів розміром зерняти вівса, усього 24 зрізи. Зрізи кладуть між скляними пластинами компресорів і роздавлюють за допомогою гвинтів до такого стану, щоб крізь них можна було читати газетний текст. Препарати досліджують при малому збільшенні мікроскопа або у трихінелоскопі. Аналогічно досліджують шматки свинини, окороки, ковбаси, м'язові прорости в салі. При виявленні у м'язах зруйнованих або звапнених капсул для просвітлення цих утворень зрізи м'язів на 1—2 год кладуть у 5—10 %-ний розчин соляної кислоти, а потім досліджують у краплинах гліцерину. При експертизі морозива, посоленого й копченого м'яса перед дослідженням зрізи фарбують протягом 1 хв розчином метиленової сині.

Система ветеринарно-санітарного контролю із року в рік протягом десятиріч виявляє компресорним методом переважно інтенсивну та помірну інвазію свиней трихінелами, а туші із слабкою та дуже слабкою інвазією часто надходять до споживачів і є джерелом зараження людей і тварин.

Надійнішим методом діагностики є метод штучного перетравлення м'язів. Перед дослідженням м'язи звільняють від жиру, фасцій та крові. Перетравлювати можна кожну пробу окремо або групами. З цією метою використовують штучний шлунковий сік, який готують ex tempore. У підігрітій до 42 °С воді спочатку розчиняють пепсин (із розрахунку 2—3 %), а потім в одержаний розчин пепсину вносять 1 % соляної кислоти. Рідину ретельно перемішують, переливають у колби й кладуть у неї подрібнені м'язи. На одиницю маси м'ясного фаршу беруть 15—20 об'ємів штучного шлункового соку. Колби з пробами м'язів у шлунковому соку інкубують протягом 12—14 год при температурі +42—47 °С. Після закінчення перетравлення, яке визначають візуально (від м'ясного фаршу залишається коричневий осад), рідину із колб виливають у лійки з капроновими ситами й приєднують пробірки (апарат Бермана). Осад промивають 2—3 рази водопровідною водою і досліджують під мікроскопом на предметному склі. Результати досліджень туш свиней методом перетравлення м'язів показали, що трихінельозом уражено більше свиней, ніж вважали раніше, застосовуючи лише метод компресорної трихінелоскопії. Метод штучного перетравлення м'язів можна з успіхом застосовувати при експертизі м'ясних продуктів, виготовлених із свинини: ковбас, сосисок, котлет, окороків, пельменів. Компресорна трихінелоскопія для експертизи цих продуктів малоефективна й практично її не застосовують.

Трихінелоскопію груповим методом здійснюють за допомогою апаратів для виділення личинок трихінел (АВТ, АВТ-У). Основною складовою частиною апарата є термостатна камера з вмонтованими, у неї реакторами, призначеними для перетравлення м'язової тканини. Кожний реактор має мішалку з індивідуальним приводом від електродвигуна та відстійник для відбирання осаду. Для дослідження із ніжок діафрагми кожної туші відбирають пробу м'язів масою 1 г — по 0,5 г із кожної ніжки. В групову пробу загальною масою 100 г беруть 100 проб (від ста туш свиней): М'язи подрібнюють на м'ясорубці, фарш поміщають в стакан, маркований цифрою, що відповідає номеру реактора. Термостатну камеру через патрубок з'єднують з трубами гарячого водопостачання і заповнюють теплою (40—42 °С) водою до витікання її через патрубок. Після цього апарат підключають до електромережі. Через заправний бункер у реактор, куди внесені пепсин та соляна, кислота, кладуть подрібнені проби м'язів, включають мотор мішалки. Закінчення перетравлення групової проби визначають за сигналом таймера, після чого відключають мотор і залишають на 10 хв для відстоювання рідини. З відстійника осад рідини збирають в кювету і досліджують на наявність личинок трихінел. При виявленні в осаді хоча б однієї личинки трихінел досліджувану групу свинячих туш переводять на запасний підвісний шлях, ділять на підгрупи по 10—12 туш і кожну з них досліджують методом компресорної трихінелоскопії.

Порівняно рідко застосовують метод ксенодіагностики. Суть його полягає у тому, що досліджуваний матеріал згодовують чутливим до трихінельозу тваринам (мишам, білим щурам), а через 5—6 днів досліджують на наявність статевозрілих кишкових трихінел або через місяць після зараження — на наявність личинок у м'язах.

Диференційний діагноз.

Личинки трихінел у м'язах слід диференціювати від інших паразитарного та непаразитарного походження утворень — молодих фін, саркоцист, конкрементів. Личинки трихінел найчастіше знаходяться в інкапсульованому стані. В капсулі розміщені одна, рідко дві личинки. У саркоцист (мішерових мішечках) відсутня капсула, але є оболонка. Форма їх різна — від круглої до витягнутої чи веретеноподібної. Молоді цистицерки розміщені поміж м'язовими волокнами й завжди мають сферичну поверхню. За розмірами вони більші від личинок трихінел та саркоцист. Ураховують також особливості локалізації різних паразитів у м'язах. Так, личинки трихінел не розвиваються в серцевому м'язі, саркоцисти уражують серце досить часто, а для цистицерків серцевий м'яз — найбільш улюблене місце локалізації. М'язи стравоходу, навпаки, інтенсивно уражуються трихінелами і саркоцистами, цистицерки тут бувають надзвичайно рідко. Найкращим методом при вирішенні питання диференційного діагнозу є метод перетравлення проб м'язів у штучному шлунковому соку.

Лікування при трихінельозі людини та тварин розроблене недостатньо. Існує два головних напрями експериментальних пошуків: терапія симптоматична (патогенетична), спрямована на регуляцію запальних і алергічних явищ, та специфічна (етіотропна), яка грунтується на пошуках засобів пригнічення життєдіяльності самих паразитів в організмі тварин і людини. Паразитоцидний ефект має антгельмінтик тіабендазол.. Він діє згубно на кишкові трихінели, а також личинки в стадії утворення капсули. Коли ж личинки мають цілком сформовану багатошарову капсулу, ефективність тіабендазолу низька. При трихінельозі людей застосовують і мебендазол (вермокс). Відомі дані про можливість лікування і хіміопрофілактики свиней при трихінельозі за допомогою тіабендазолу, негувону та їх суміші.

Профілактика трихінельозу.

Впровадження нових систем вирощування і відгодівлі свиней супроводжується підвищенням санітарної культури на фермах і зменшенням можливості контакту тварин з джерелами інвазії. Ці та антропогенні фактори позитивно впливають на зниження рівня трихінельозної інвазії у межах держави.

Важливим у боротьбі з трихінельозом є розрив кормових зв'язків між дикими та домашніми тваринами, з одного боку, дикими тваринами й людиною — з другого. Собаки й коти тісно контактують як з дикою природою, так і з синантропними осередками захворювання, а тому можливість зараження їх личинками трихінел більша, ніж свиней. Звідси стає очевидним, що вирощуванню свиней на комплексах закритого типу й боротьбі з безпритульними котами та собаками повинно відводитися значне місце у системі протитрихінельозних заходів, особливо у неблагополучних щодо трихінельозу пунктах сільської місцевості.

Свині та продукти забою їх мають найбільше значення у циркуляції збудника трихінельозу. Тому завжди актуальним повинно бути питання обов'язкового дослідження свинини на трихінельоз. Необхідне повне (100 %-не) охоплення ветеринарно-санітарною експертизою туш свиней, кабанів, борсуків, яких забивають на м'ясокомбінатах, забійних пунктах, на полюванні, а також подвірно.

Трихінельоз слід вважати захворюванням суворого обліку. Про кожний випадок трихінельозу спеціаліст ветеринарної медицини незалежно від відомчого підпорядкування зобов'язаний негайно повідомити інспектора ветеринарної медицини району, області, назвавши господарство, населений пункт, звідки надійшла інвазована тварина.

Для профілактики трихінельозу категорично забороняється згодовувати свиням та хутровим звірям термічно незнезаражені свинячі субпродукти другої категорії, м'ясну обрізь, тушки звірів, відстріляні на полюванні, кухонні відходи. Забороняється будувати свиноферми поряд із фермами хутрових звірів (песців, норок, лисиць). Індикатором неблагополуччя місцевості є уражені трихінельозом коти та собаки, які мешкають переважно в місцях громадського харчування (їдальні, кафе, ресторани, кормоцехи, кормокухні). Для дослідження їх використовують трупи відстріляних тварин. Методом компресорної трихінелоскопії досліджують м'язи задніх кінцівок у місцях переходу їх в сухожилля.

У кожному населеному пункті спеціалісти ветеринарної медицини разом з представниками місцевих органів влади беруть на облік людей, які займаються подвірним забоєм свиней, полюванням: навчають їх правилам взяття проб м'язів і зобов'язують доставляти їх в установи ветеринарної медицини для дослідження на трихінельоз.

У неблагополучному господарстві здійснюють такі заходи:

забороняють вивозити (продавати) свиней у інші господарства чи індивідуальним власникам;

свиней із неблагополучного господарства забивають лише на підприємствах м'ясопереробної промисловості;

забороняється знеосібка продуктів забою із свинячих туш до одержання результатів дослідження на трихінельоз;

уражені трихінелами туші свиней та субпродукти від них підлягають утилізації;

туші свиней, у яких не виявили личинок трихінел, використовують для виготовлення варених ковбас.

У неблагополучному пункті виявляють джерело інвазії. Для цього ретельно вивчають умови утримання та годівлі свиней, порядок формування відгодівельного поголів'я. Особливу увагу звертають на можливість потрапляння у корм боєнських та кухонних відходів, субпродуктів другої категорії, тушок хутрових звірів, трупів котів, собак, щурів.

Для підвищення ефективності профілактики трихінельозу людей велике значення має організація роз'яснювальної роботи про шляхи та джерела зараження, засоби особистої профілактики. Необхідно пропагувати спеціальні знання по радіо, через видання плакатів, брошур, створювати та демонструвати фільми. Досвід показує, що у тих зонах України, де налагоджено просвітницьку роботу, вже досягнено певних успіхів у зниженні захворюваності людей на трихінельоз.


Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Трихінельоз

Наступна сторінка      - Філяріатози

Попередня сторінка    - Трихоцефальоз м'ясоїдних

Повернутися до початку сторінки Трихінельоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 
Индекс цитирования.