Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози


   Література
   Карта сайту

Теніаринхоз — цистицеркоз

Гельмінтозооноз, зумовлений паразитуванням у тонкому відділі кишечника людини статевозрілої цестоди Taeniarhynchus saginatus (ціп'яка бичачого); у м'язах великої рогатої худоби, буйволів, зебу — личинкової стадії (ларвоцисти) цього гельмінта — Cysticercus bovis.

Соціальний аспект проблеми теніаринхозу — цистицеркозу дуже важко визначити в грошовому вираженні. Це втрата працездатності та нервування хворих людей, економічні збитки сільськогосподарському виробництву та експорту в країни, які прямо чи посередньо впливають на стан здоров'я людей, соціальний прогрес держави. Яловичина, уражена цистицерками, має нижчу якість. Вона містить менше жиру (на 1,18—2,7 %), сирого протеїну (на 1,2%), більше вологи (на 2,1—2,6%), а також золи (на 0,009—0,04 %). Калорійність м'яса нижча такої м'яса здорових тварин на 150—240 кал/кг. З цієї та інших причин (витрати на знезараження, утилізацію ураженого м'яса та ін.) збитки на одну хвору тварину в розвинених промислових країнах становлять 75 доларів.

Характеристика збудника.

Збудник теніаринхозу належить до типу — Plathelminthes, класу — Cestoda, ряду Cyclophyllidea, підряду — Taeniata, родини — Taeniidae, роду — Taenia, виду Т. saginatus.

Статевозрілий гельмінт є одним з найбільших ціп'яків. Довжина його стробіли 4—10 м. У своєму складі вона має голівку, шийку та велику кількість (близько 1000) члеників. На голівці є неозброєний сколекс та чотири присоски. Через відсутність гачків на сколексі цю цестоду називають ціп'яком неозброєним. Статеві органи формуються в стробілі, починаючи приблизно з 200-го членика. Яєчник дволопатевий. Статеві отвори на проглотидах чергуються неправильно. Зрілі членики довжиною 16—20 мм, шириною 4—7 мм здатні активно пересуватися, тому можуть без акту дефекації залишати кишечник хворої людини. Матка зрілого членика має тіло у вигляді медіанного стовбура, від якого в обидва кінці відходить до 18—32 (іноді 15—35) бокових відгалужень.

Зрілі яйця жовто-коричневого кольору довжиною 0,03—0,04 мм, шириною — 0,02—0,03 мм. Ніжні поверхневі оболонки яйця швидко руйнуються і в зовнішньому середовищі виявляють онкосфери бичачого ціп'яка. Всередині онкосфери знаходиться зародок, який має ембріональні гачки — гексакантний ембріон. Звільнений активний зародок за допомогою ембріональних гачків, потрапивши в організм тварини, фіксується до слизової оболонки кишечника, а потім проникає у неї за допомогою дії секрету проникнення.

Личинкова стадія — цистицерк (С. bovis) — міхурець поперечно-овальної форми, сірувато-білого кольору, наповнений рідиною, його розміри: довжина — 5—15 мм, ширина — 3—8 мм. На внутрішній оболонці цистицерка розміщений протосколекс, що знаходиться у виверненому положенні. З поверхні цистицерк має сполучнотканинну оболонку, під якою розміщена власне оболонка, ідентична тегумента дорослої цестоди.

Цикл розвитку.

Розвиток Т. saginatus відбувається за участю двох живителів: дефінітивного та проміжного. Дефінітивним живителем є людина, проміжним — велика рогата худоба, буйволи, яки, зебу, північні олені. Люди уражуються теніаринхозом в процесі приготування їжі, а також при вживанні страв із сирого чи недостатньо термічно обробленого (проварювання, заморожуваная) м'яса та м'ясних виробів (строганина, шашлик, бастурма, біфштекс і т. п.), виготовлені із м'яса проміжних живителів. В шлунково-кишковому тракті людини під дією шлункового та кишкового соків перетравлюється оболонка цистицерка, а протосколес вивертається і за допомогою присосок прикріплюється до слизової оболонки верхньої частики тонкого відділу кишечника. Від шийки починається ріст стробіли ціп'яка. З моменту потрапляння цистицерка в кишечник людини до формування статевозрілої цестоди проходить у середньому 3 міс. Як правило, в кишечнику людини знаходять гельмінта в поодиноких екземплярах, проте в ендемічних зонах зареєстровані випадки паразитування в однієї людини максимально 150 гельмінтів.

Т. saginatus (рис. 28) відзначається досить тривалим життям в організмі дефінітивного живителя, що досягає 20 і навіть 50 років. Хвора на теніаринхоз людина виділяє в навколишнє середовище зрілі членики, які активно виповзають із анального отвору або пасивно виходять з екскрементами. Максимальна активність відходження члеників спостерігається весною та восени. Середня кількість щоденно виділених члеників становить 10,9, а коливання за днями — від трьох до 29 члеників.

Taeniarhynchus saginatus

Рис. 28. Taeniarhynchus saginatus (За Давидовим)


Зараження проміжних живителів відбувається при проковтуванні онкосфер, а в деяких випадках і проглотид теніаринхуса з кормом чи водою. У кишечнику тварин онкосфери за допомогою гачків проривають стінку кишечника, судини, потрапляють у кров і гематогенним шляхом заносяться в будь-які органи і тканини (рис. 29). Улюбленими місцями локалізації цистицерків є міжм'язова сполучна тканина, серце, мозок. Цистицерки досягають інвазійності через 2,5—4 міс. Цистицерки зберігають життєздатність від трьох до шести років.

Схема розвитку S. saginatus

Рис. 29. Схема розвитку S. saginatus


Епізоотологічні дані.

Епідеміологічна та епізоотологічна ситуація щодо теніаринхозу — цистицеркозу в Україні має тенденцію до послаблення. Екстенсивність ураження худоби в Україні характеризується тисячними частками процента. Теніаринхоз людей частіше реєструють у приміських зонах великих промислових центрів: Дніпропетровська, Запоріжжя, Харкова, Донецька, Луганська, Одеси, Львова та Києва. Цистицеркоз великої рогатої худоби зустрічається у всіх областях України, за винятком Івано-Франківської та Чернівецької (статистичні дані 1989 р.).

Люди уражуються лише ентерально. В зонах порівняно меншого поширення теніаринхозу зараження людей є наслідком дегустації сирого м'ясного фаршу. В зонах інтенсивного ураження людей особливе значення поряд з сирим фаршем набувають національні страви із сирої чи напівпровареної яловичини. Національних звичаїв у приготуванні їжі дотримуються у багатьох районах, де живуть люди різних національностей. Наприклад, аборигени-оленеводи на Ямалі й Таймирі уражуються теніаринхозом у 14 разів частіше, ніж прибуле сюди населення, оскільки вони вживають сирі оленятину та мозок оленів.

Зараження великої рогатої худоби та інших проміжних живителів відбувається ентерально. Можливе внутрішньоутробне ураження телят цистицеркозом, але таке явище спостерігається рідко. Проміжні живителі уражуються прямим та непрямим шляхом. Перший спостерігається переважно при стійловому утриманні худоби внаслідок випадкового потрапляння в корм тваринам фекалій людей, які містять яйця ціп'яка бичачого. Це найбільш вірогідно в хлівах, які використовують як «відхожі місця», а також поблизу вигрібних ям сільських туалетів. Непряме ураження худоби буває значно частіше, ніж пряме. Факторами передачі інвазії при цьому можуть бути контаміновані яйцями Т. saginatus трава, вода, земля, руки та одяг обслуговуючого тварин персоналу, і за даними наукових досліджень, в сучасних умовах основним фактором ураження цистицеркозом великої рогатої худоби є контаміновані яйцями ціп'яка сіно, силос, концкорми. При фекальному зараженні сіна яйця Т. saginatus зберігають інвазійність протягом і 2—3 тижнів, у силосі вони виживають більше 50 днів, а на траві влітку в умовах вологого помірного клімату — більше п'яти місяців. Важливим фактором передачі збудника цистицеркозу є стічні води, а також різні нечистоти, які використовують для удобрення полів та пасовищ.

Вікова динаміка цистицеркозу великої рогатої худоби характеризується найвищою екстенсивністю інвазії у молодняка віком 1—2 роки та значним зниженням рівня зараження старших вікових груп тварин.

У становленні та існуванні вогнищ теніаринхозу — цистицеркозу важливу роль відіграють соціально-економічні та демографічні фактори: рівень життя населення, система ведення тваринництва та забезпеченість худоби пасовищами, рівень санітарної культури населення, забезпеченість населених пунктів медичним та ветеринарним обслуговуванням.

Імунітет.

Інвазія у людини викликає розвиток алергічної клінічної реакції сповільненого типу. Знищення в організмі теніринхуса призводить до послаблення цієї реакції протягом короткого часу.

При цистицеркозі великої рогатої худоби спостерігається наявність напруженого імунітету до реінвазії. Науковими дослідженнями виявлено, що живі бовісні цистицерки, як правило, не стимулюють імунітету, тоді як убиті в результаті хіміотерапії зумовлюють розвиток імунної реакції, через що реінвазія не настає. Це є передумовою до пошуків імунопрофілактики цистицеркозу великої рогатої худоби шляхом активної вакцинації.

Патогенез.

Потрапляючи із кишечника у м'язи та інші тканини великої рогатої худоби, цистицерки спричиняють їх пошкодження, некроз та запалення. Реакція тканини печінки, наприклад, інтенсивніша, ніж скелетних м'язів. Вона проявляється розростанням гранульом і супроводжується загибеллю та руйнуванням цистицерків до завершення їх розвитку. Запальний інфільтрат, у якому переважають гістіоцити, фібробласти та інші клітини, руйнують цистицерк у печінці з боку її паренхіми. Пізніше на цьому місці утворюється гранульома. В м'язовій тканині цистицерки викликають некроз навколишньої тканини та її запалення. Спостерігається активізація гістіоцитів (макрофагів) і фібробластів на ранній стадії інвазії (14—23-й день після зараження), об'ємний некроз навколишньої тканини, бурхлива активізація гістіоцитів, фібробластів та інших клітин призводить до формування грануляційної тканини, яка створює бар'єр між личинкою та сусідньою з нею тканиною.

Реакція серцевих м'язів на розвиток Т. saginatus ідентична реакції скелетних м'язів, але активніша. У корів при спонтанному цистицеркозі спостерігається розвиток фіброзної капсули навколо цистицерків. Під капсулою розміщується грануляційна зона із макрофагів і лейкоцитів. Прилеглі до цистицерків м'язові волокна атрофовані.

Паразитування в організмі людини Т. saginatus викликає травматичну, подразнюючу, токсичну та алергічну дії. Проявами токсичної дії є ознаки нудоти, печії та блювоти. Алергічна дія супроводжується еозинофілією, симптомами висипань, сверблячки, астматичними явищами, підвищенням чутливості шкіри.

Клінічні ознаки.

У людей, хворих на теніаринхрз, спостерігається розлад діяльності шлунково-кишкового тракту. При огляді хворого відмічають обкладений язик, піддутий живіт, біль при пальпації в епігастрії, правому паху, біля пупка, в правому підребер'ї. Найбільш поширений симптом при теніаринхозі — нудота. У емоційних людей та дітей спостерігають блювоту. Зміни стула мають тимчасовий характер. Серед нервових розладів відмічають головокружіння, головний біль, зниження працездатності, роздратування, плаксивість. Поширеним ускладненням є зміна апетиту. Паразитування бичачого ціп'яка може бути причиною найрізноманітніших реакцій в апендиксі: від слабкої запальної реакції до хронічного підгострого та гострого апендициту катарального, флегмонозного та фолікулярного типів.

Симптоматологія бичачого цистицеркозу вивчена на експериментально заражених телятах. У дослідах на 4-місячних тваринах на ранній стадії захворювання відмічали підвищення температури тіла, кашель, тремор м'язів, хитку ходу. У тварин річного віку хвороба перебігає субклінічно.

Патологоанатомічні зміни.

При гострому цистицеркозі в підшкірній клітковині, м'язах, серці знаходять масові точкові крововиливи. В м'язах знаходять дрібні сірого кольору міхурці — цистицерки.

Діагностика.

Прижиттєву діагностику цистицеркозу великої рогатої худоби практично не проводять, хоча її можна здійснювати методами прощупування та імунобіологічних реакцій. У випадках інтенсивного зараження тварин цистицерків знаходять у м'язах язика при його прощупуванні. При цьому відчувається горбистість у різних ділянках язика, а цистицерків, розміщених поверхнево, можна побачити неозброєним оком. Практично (в умовах м'ясокомбінатів, забійних пунктів, ринків) застосовують посмертну діагностику цистицеркозу. Вона грунтується на ретельному огляді розрізів жуйних та інших м'язів, а також серця і виявленні у них живих чи мертвих ларвоцист. Згідно з «Правилами ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів» (1985), на цистицеркоз оглядають голову й серце. На голові оглядають і прощупують губи та язик. Розрізають і оглядають жуйні м'язи, серце. При виявленні цистицерків на розрізі голови й серця роблять додатково по два паралельних розрізи шийних м'язів, лопатко-ліктьових, спинних, тазової кінцівки та діафрагми. Санітарну оцінку туш і органів проводять диференційовано залежно від ступеня ураження.

Діагностику теніаринхозу проводять головним чином методами опитування, копроовоскопії та гельмінтоскопії. До ефективних методів копроовоскопії теніаринхозу відносять метод дослідження зскрібків з перианальних складок загостреним сірником. Зскрібок роблять з нижньої частини прямої кишки, а потім досліджують на предметному склі в краплі 50%-ного глицерину. Виявлені в фекаліях окремі членики чи фрагменти стробіли бичачого ціп'яка є найпростішим і надійним методом діагностики теніаринхозу. Виділення члеників реєструють у 98,3 % пацієнтів з цією інвазією.

Лікування.

Єдиним надійним засобом терапії тварин при цистицеркозі є празиквантел (дронцит), який у дозі 100 мг/кг, введений одноразово, або 50 мг/кг — два чи три дні підряд (загальна доза 100—150 мг/кг) завжди ефективний (100%) проти цистицерків різних стадій розвитку: Однак питання про терапію цистицеркозу залишається відкритим у зв'язку з тим, що експертиза м'яса, одержаного від тварин, яких лікували, утруднена. Після застосування празиквантелу цистицерки тривалий час (два і більше років) не розсмоктуються.

Одним із кращих засобів терапії людей при теніаринхозі є фенасал (ніклозамід, йомезан). На його основі виготовлений препарат дихлосал, а також трихлосал. Високоефективним антгельмінтиком для лікування людей є також празиквантел.

Профілактика.

Профілактичні заходи організують у таких напрямках: знезараження фекалій від яєць Т. saginatus, зовнішнього середовища, особливо кормів та стоків, що використовують для зрошення та удобрення пасовищ; застосування нових технологій вирощування та відгодівлі великої рогатої худоби. Перспективним і практично доступним вважають використання овоцидної дії деяких добрив, що дає змогу зручно поєднувати підвищення урожайності пасовищ та їх дезинвазію щодо яєць Т. saginatus та інших гельмінтів. При обробці контамінованої яйцями трави ефективнішим від інших був ціанамід кальцію, після застосування якого яйця виживали лише протягом трьох днів. Нітрат амонію з вапном (0,04 кг/м2), ліместон і РК-3 знищують яйця за 5—10 днів, калійні добрива — в фекаліях за десять днів, а солі вапна — за п'ять. Для хімічного знезараження від яєць теніїд та інших гельмінтів осаду стічних вод використовують тіазон. Зневоднений осад міських стоків змішують з тіазоном у співвідношенні 1000:2,5, 1000:5.

У проблемі запобігання зараженню людей бичачим ціп'яком існує два основних аспекти. Перший — широка пропаганда знань про теніаринхоз — цистицеркоз серед населення, а також розробка та застосування надійних заходів знезараження м'яса та м'ясних виробів з метою знешкодження живих цистицерків. Форми санітарної просвіти різні: бесіди, лекції, листівки, плакати, виступи по радіо, телебаченню, створення навчально-популярних фільмів. Знезараження ураженого м'яса проводять шляхом використання фізичних, хімічних та біологічних факторів. Частіше інших використовують фізичну дію: проварювання, просмажування, заморожування, висушування та ін.

Заходи проти теніаринхозу — цистицеркозу включають групу загальноорганізаційних заходів. Це підготовка комплексного медико-ветеринарного плану боротьби, організацію дослідження населення і тварин, створення спеціальних санітарних загонів і постів, комісій. До другої групи загальнопрофілактичних заходів належать: масова хіміопрофілактика тваринників фенасалом, упорядкування використання міських стоків та людських фекалій, забою тварин, організація знезараження цистицеркозних туш. Третя група — це санітарно-гігієнічні аспекти, соціалогічне опитування, гігієнічна освіта населення з урахуванням соціального стану, статі, віку та освіти.


Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Теніаринхоз — цистицеркоз

Наступна сторінка   - Теніоз — цистицеркоз

Попередня сторінка - Цестоди і цестодози тварин

Повернутися до початку сторінки Теніаринхоз — цистицеркоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

Индекс цитирования.