Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Тейлеріоз

Збудниками хвороби є найпростіші одноклітинні організми Theileria annulata (велика рогата худоба) і Th. ovis (вівці) родини Theleriidae. Захворювання реєструють в Україні на території Республіки Криму. Економічні збитки при тейлеріозі зумовлені насамперед високою смертністю хворих тварин.

Характеристика збудників хвороби.

Тейлерії локалізуються в макрофагах, лімфоцитах, еритроцитах, ретикулоендотеліальних клітинах лімфатичних вузлів, селезінки, печінки та інших органів. Паразити передаються від хворих до здорових тварин за допомогою іксодових кліщів. Ці кровосисні членистоногі інокулюють в організм худоби з слиною дрібні форми тейлерій, які проникають в найближчий лімфатичний вузол і там розмножуються безстатевим множинним поділом. Внаслідок цього утворюються багатоядерні утворення — гранатні тіла або кохівські кулі (мікро- і макромеронти) розміром від 8 до 20 мкм. В результаті багаторазового поділу мікромеронти (мікрошизонти) розпадаються на мікромерозоїти (рис. 3). Останні проникають в еритроцити. Там їх можна виявити на 2—3-й день хвороби. Розмноження тейлерів в еритроцитах не відбувається. Форма їх округла, овальна, рідше — паличкоподібна, анаплазмоїдна, хрестоподібна. Розміри їх становлять від 0,5 до 2,9 мкм. В одному еритроциті може паразитувати до семи збудників. У деяких випадках до 95 % еритроцитів уражені цими формами. При кровоссанні мікромерозоїти проникають в організм іксодового кліща-перенощика, де продовжують розмножуватися множинним поділом.

Цикл розвитку Theileria annulata:

Рис. 3. Цикл розвитку Theileria annulata:
І. 1 — спорозоїти; 2 — лімфовузол; 3—4 — лімфоцити з мікро- і макромеронтами;
ІІ. 5 — мікромерозоїти; 6 — проникнення мікромерозоїта в еритроцит;
ІІІ — утворення спорозоїтів в організмі кліща

 

Епізоотологічні дані.

Перенощиками тейлерій жуйних тварин е іксодові кліщі роду Hualomma (H. anatolicum, H. detritum, H. plumbeum, H. scupense), які здатні проникати й жити в приміщеннях для худоби. Трансоваріальної передачі збудників хвороби не спостерігається. Сезонна динаміка тейлеріозу тісно пов'язана з періодом масового нападання на тварин для кровоссання іксодових кліщів — перенощиків збудників хвороби. Це відбувається, починаючи з весни і продовжується до першої половини осені. Особливо важкий перебіг хвороби спостерігається у дорослих тварин, а також у завезеної з благополучної щодо тейлеріозу території худоби.

Імунітет.

Тварини, які перехворіли тейлеріозом, набувають напружений нестерильний імунітет, який зберігається протягом кількох років.

Патогенез.

Масове розмноження збудників в організмі жуйних тварин супроводжується вивільненням значної кількості продуктів їх життєдіяльності. Токсичний вплив тейлерій у першу чергу виявляється на стані нервової системи, а також безпосередньо на окремих органах і тканинах хворої тварини: серцево-судинній і ретикулоендотеліальній системах, органах кровотворення та шлунково-кишкового тракту, де відбуваються значні морфологічні й функціональні зміни.

Клінічні ознаки.

Інкубаційний період від 8 до 25 днів, в середньому — два тижні. Хвороба може перебігати в гострій, під-гострій, хронічній і латентній формах. Характерною ознакою початку захворювання тварини є значне збільшення і болючість поверхневих лімфатичних вузлів у місцях прикріплення іксодових кліщів. Температура тіла підвищується до 41—42 °С (переважно постійний тип гарячки). Загальний стан пригнічений, апетит знижується або зовсім втрачається. Жуйка припиняється, з'являється запор, кал щільний, іноді з домішками крові. Молоковиділення різко зменшується або зовсім припиняється. Слизові оболонки стають гіперемійованими, іноді анемічними й жовтяничними. З'являються крововиливи на слизових оболонках повік, прямої кишки, піхви, а також шкірі вушних раковин, хвостової складки, мошонки. Повіки набрякають, з'являється сльозотеча. Сльози нерідко набувають червонуватого кольору. Пульс і дихання прискорені. Хворі тварини переважно лежать, не реагують на зовнішні подразнення. У корів можуть бути аборти. У крові значно зменшується кількість еритроцитів і вміст гемоглобіну. Хвороба триває 1—3 тижні. Виснаження і слабкість швидко прогресують і тварини нерідко гинуть (до 70 %).

Патологоанатомічні зміни.

При розтині трупа тварини, яка загинула від тейлеріозу, спостерігають виснаження, крововиливи на слизових і серозних оболонках, а також непігментованих ділянках шкіри. Підшкірна клітковина жовтого кольору. Лімфатичні вузли значно збільшені, гіперемійовані, з крововиливами. Печінка і селезінка збільшені. На епі- та ендокарді — крововиливи. На слизовій оболонці сичуга виразки.

Діагностика.

Діагноз на тейлеріоз ставлять на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби та патологоанатомічних змін при розтині трупа. Мікроскопічні дослідження пунктатів із поверхневих лімфатичних вузлів (при розтині трупів також із печінки і селезінки) проводять з метою виявлення кохівських куль або гранатних тіл, а мазків крові — еритроцитарних форм тейлерій. Ранню діагностику здійснюють за допомогою серологічних реакцій: РЗК, РТЗК, РІФ, ELISA. Тейлерій можна виявити при дослідженні іксодових кліщів, заражених цими найпростішими.

Тейлеріоз необхідно диференціювати від бабезіозу та анаплазмозу жуйних тварин, при яких немає збільшення поверхневих лімфатичних вузлів і крововиливів на слизових оболонках. Вирішальне значення у діагностиці мають мікроскопічні дослідження та постановка серологічних реакцій.

Лікування розроблене недостатньо. Існує кілька схем лікування хворих тварин.

1. Лікування протималярійними препаратами хіноцидом і бігумалем. Ці препарати вважаються найбільш ефективними на ранній стадії захворювання. Хіноцид застосовують при збільшенні поверхневих лімфатичних вузлів у перші три доби (1 мг/кг), бігумаль — у наступні 4—5 днів (12,5 мг/кг). їх призначають всередину одноразово у вигляді 1%-ного водного розчину. При підвищенні температури тіла у період лікування тварин застосовують обидва препарати одночасно в тих же дозах. Загальний курс лікування цими засобами не повинен перевищувати шести днів.

З першого дня лікування тваринам також бажано застосовувати симптоматичні й патогенетичні засоби: кофеїн-бензоат натрію у дозі 1—2 г всередину 1—2 рази на день і фталазол у дозі 10 г; хлористий кобальт — 50 мг; сірчанокислу мідь — 500 мг всередину один раз на день з водою або кормом; вітамін Віг у дозі 300— 500 мкг внутрішньом'язово один раз протягом 2—3 днів, починаючи з моменту появи ознак анемії до видужання. Дози симптоматичних препаратів наведені з розрахунку для дорослих тварин.

2. В поєднанні з антибіотиками та симптоматичними засобами застосовують протималярійний комплексний препарат АБП (акрихін, бігумаль, плазмоцид), його задають всередину в дозі 1,1 г/100 кг (0,5 г акрихіну, 0,5 г бігумалю і 0,1 г плазмоциду) протягом 5—8 днів до зниження температури тіла й паразитемії.

3. Лікування включає у себе, два комплекси. В комплекс № 1 входить чотири препарати: внутрішньом'язово 7%-ний розчин беренилу або азидину (0,01 г/кг), окситетрациклін (тераміцин) — 2—5 тис. ОД. Через 2—6 год хворій тварині вводять комплекс № 2, який містить 10%-ний розчин хлористого натрію (0,5 мг/кг внутрішньовенно) і .аскорбінову кислоту (1 мл/3—5 кг внутрішньовенно). Після призначення цих препаратів тварині відразу ж дають вволю воду, знежирене молоко або молочну сироватку. Починаючи з другого дня, терапевтичні засоби застосовують індивідуально з урахуванням стану хворої тварини. Як правило, введення комплексів № 1 і №2 повторюють не більше трьох разів. В наступні дні в разі необхідності вводять окремі компоненти цих комплексів, але частіше № 2 або № 2 + кофеїн і вітамін В12.

Профілактика грунтується на тих же принципах, що й при інших піроплазмідозах. Вони передбачають насамперед боротьбу з кліщами — перенощиками тейлерій шляхом створення культурних пасовищ. Основою заходів боротьби з тейлеріозом на сучасному етапі є знищення іксодових кліщів на худобі за допомогою акарицидних препаратів.

У Росії (ВІЕВ) створено вакцину проти тейлеріозу великої рогатої худоби. Вона виготовлена із гранатних тіл тейлерій, одержаних в культурі лімфоїдних клітин органів і тканин великої рогатої худоби. Вакцину вводять підшкірно одноразово в дозі 1 мл на тварину за 2—3 міс до появи на пасовищах іксодових кліщів. Імунітет настає через 30—35 днів і в разі повторного інвазування зберігається протягом усього життя тварини.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Тейлеріоз

Наступна сторінка     -  Кокцидіїдози тварин

Попередня сторінка  -  Бабезіоз собак

Вернутися на початок сторінки - Тейлеріоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.