Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Стронгілоїдоз

Стронгілоїдоз (Strongyloidosis)—хвороба овець, кіз, великої рогатої худоби, коней та інших тварин, яку спричинюють специфічні види нематод з підряду Rhabdidata, родини Strongyloididae, роду Strongyloides. У жуйних це S. papillous, свиней — S. ransomi, у коней — S. westeri.

Гельмінти локалізуються у поверхневих шарах слизової оболонки тонкого відділу кишечника, між ворсинками, під епітелієм. Захворювання спостерігається переважно у тварин в перший місяць життя. Поширене повсюди і завдає великих збитків тваринництву внаслідок зниження продуктивності, інтенсивності росту й розвитку молодняка та загибелі хворих тварин.

Характеристика збудників.

Рабдитати — дрібні, ниткоподібної форми нематоди довжиною 2—6 мм. Рот оточений трьома малими губами, які переходять у циліндричний стравохід. Яйця дрібні, довжиною 0,04—0,06 мм, з тонкою оболонкою, овальної або округлої форми, сірого кольору.

Розвиваються стронгілоїдеси за типом гетерогонії — шляхом зміни паразитичних і вільноживучих поколінь. Паразитична форма не диференційована, а являє собою гермафродитну самку. У вільноживучих поколінь розрізняють самців і самок. Статевозрілі гермофродитні самки в кишечнику хворих тварин виділяють яйця, які з фекаліями потрапляють у навколишнє середовище, де при температурі 10—15 °С через 24 год з них вилуплюються рабдитоподібні личинки першої стадії, що мають на стравоході два розширення — передній і задній бульбуси.

Дальший розвиток личинок може відбуватися двома шляхами. Перший, коли після линяння за 2—4 доби личинки перетворюються у філарієподібних інвазійних личинок. Другий — непрямий, при якому рабдитоподібні личинки через 24—40 год у зовнішньому середовищі дають вільноживуче покоління самок і самців. Після запліднення самки відкладають яйця, з яких вилуплюються рабдитоподібні личинки, що перетворюються в інвазійних філарієподібних паразитів, здатних заражати тварин стронгілоїдозом.

У зовнішньому середовищі обидва шляхи розвитку стронгілоїдесів відбуваються одночасно, тому в екскрементах хворих тварин можна виявити різні їх стадії: яйця, рабдито- та філарієподібних личинок, дорослих самок і самців, а також перехідні форми.

Епізоотологічні дані.

Стронгілоїдоз — значно поширене захворювання молодняка сільськогосподарських тварин в Україні, а також у країнах СНД. Частіше захворювання зустрічається у північних та західних областях України. Основним джерелом інвазії є хворий молодняк (телята, ягнята, поросята), а також дорослі тварини-паразитоносії. Сприяє поширенню, хвороби антисанітарний стан на тваринницьких фермах, можливість внутрішньоутробного зараження молодняка, а також спроможність активного проникнення личинок через непошкоджений шкірний покрив. Доведена можливість зараження молодняка через молоко матері у перші дні життя.

При перкутанному зараженні личинки проникають через шкіру в підшкірну клітковину, далі мігрують у кровоносні й лімфатичні судини, заносяться в капіляри легень, через бронхіоли і бронхи потрапляють у трахею, звідки з мокротою відкашлюються у ротову порожнину, проковтуються і в тонкому відділі кишечника через 6—8 днів розвиваються у статевозрілих гермафродитних самок.

При аліментарному зараженні філарієподібні личинки заглиблюються у слизову оболонку шлунка, потрапляють у кровоносні судини і далі мігрують у капіляри легень. Свій розвиток завершують у кишечнику, утворюючи статевозрілих гермафродитних самок. Тривалість паразитування стронгілоїдесів у тілі тварини до 10 міс. Найтяжче захворювання перебігає у поросят 3—4-тижневого віку з загибеллю хворих до 50 %. У ягнят залежно від строків окоту хворобу реєструють на 12—41-й день життя, а у телят максимум інвазії буває влітку.

Патогенез.

Статевозрілі гермафродитні самки в кишечнику та мігруючі личинки впливають на організм живителя механічно й токсично, зумовлюють алергічні реакції та інокуляцію мікроорганізмів. Внаслідок активного проникнення личинок через шкіру і міграції по кровоносних судинах у легені та інші паренхіматозні органи порушується її цілісність, заносяться патогенні мікроорганізми й розвиваються екземи, ентерити, бронхіти, бронхопневмонії та плеврити.

Імунітет при стронгілоїдозі вивчений недостатньо. Вважають, що з віком виникає набутий віковий імунітет, у зв'язку з чим дорослі тварини менш сприйнятливі до захворювання.

Клінічні ознаки.

У поросят спостерігається діарея, свербіж та тимчасове блювання. На шкірі з'являються висипи, екземи й утворюються струпи. Температура тіла підвищена до 40,7 °С, розвивається пневмонія, плеврит та кон'юнктивіт. При інтенсивній інвазії хвороба перебігає гостро і нерідко закінчується загибеллю поросят або захворювання переходить у хронічне. У дорослих свиней перебіг хвороби безсимптомний.

У ягнят характерними симптомами хвороби є сильне збудження, свербіж, припухлість і гіперемія шкіри, втрачається її еластичність і на ній з'являються висипи. Тварина розчісує місця заглиблення личинок. Іноді температура тіла підвищується до 40,5— 41,7 °С, з'являється пригнічення, знижується апетит, прискорюються пульс та дихання. В гострий період хвороби виникають ознаки бронхопневмонії.

У телят хвороба частіше перебігає хронічно з тривалим проносом, який призводить до їх виснаження. У тварин спостерігається свербіж, почервоніння шкіри в місцях проникнення личинок. В період міграції личинок погіршується загальний стан, підвищується температура тіла, прискорюється дихання і пульс, з'являються ознаки бронхіту та пневмонії.

У лошат порушується травлення, виникає діарея, вони худнуть, відстають у рості й розвитку.

Патологоанатомічні зміни.

Трупи виснажені, в місцях проникнення личинок на шкірі масові крововиливи. В легенях знаходять ознаки бронхіту, пневмонії та плевриту. Слизова оболонка шлунка та тонкого кишечника набрякла, зібрана в складки, стінки потовщені, на ній можуть бути ерозії та язви, на поверхні — густий слиз.

Діагностика.

Прижиттєвий діагноз встановлюють при виявленні яєць гельмінтів за методом Фюллеборна або Дарлінга. Проби досліджують влітку не пізніше 5—6 год, взимку 10—12 год після їх відбирання. Фекалії, які пролежали тривалий час, досліджують за методом Бермана-Орлова з метою виявлення личинок стронгілоїдесів.

Посмертно діагноз встановлюють на підставі виявлення гельмінтів у зскрібках із слизової оболонки кишечника.

Лікування.

Для дегельмінтизації застосовують: нілверм та його лікарську форму тетрамізол гранулят 20 %-ний, препарати фенбендазолу (панакур, фенкур, сіпкур, бровадазол), фебантел (ринтал), мебенвет гранулят 10 %-ний, лівомізол, вальбазен, івомек та ін.

Нілверм (тетрамізол) призначають вівцям, козам, великій рогатій худобі, свиням з лікувальною та профілактичною метою у дозі 10—15 мг/кг маси тіла тварини одноразово підшкірно в формі 5—10 %-ного водного розчину або всередину індивідуально за діючою речовиною в суміші з кормом.

Препарати фенбендазолу призначають всередину в дозі 0,01 г/кг і мебенвету гранулят — 0,008 г/кг маси тіла тварини за діючою речовиною одноразово з кормом індивідуально або груповим методом. Фебантел (ринтал) вводять перорально в дозах за діючою речовиною: великій рогатій худобі — 7,5 мг/кг, вівцям — 10 мг/кг і свиням 5 мг/кг маси тіла з кормом.

Лівомізол призначають підшкірно телятам по 5 мл/50 кг, поросятам 1 мл/10 кг маси тіла тварини і ягнятам масою до 15 кг — 1 мл, від 15 до 25 кг—2 мл, вівцям — 3—5 мл. Вальбазен застосовують жуйним: великій рогатій худобі в дозі 7,5 мг альбендазолу на 1 кг, вівцям 5 мг на 1 кг маси тіла всередину одноразово.

Івомек вводять підшкірно одноразово в дозі 0,2 мг на 1 кг маси тіла вівцям, козам і великій рогатій худобі, свиням — 0,3 мг/кг маси тіла.

Профілактика.

Дотримання зоотехнічних правил годівлі та утримання молодняка, своєчасне видалення гною з приміщення і його біотермічне знезараження, регулярна дезинвазія приміщень та вигульних майданчиків, побілка станків і очищення годівниць від залишків корму, водопій чистою водою. Молодняк доцільно утримувати на свіжому повітрі.

Свинарники-маточники, родильні приміщення і предмети догляду за тваринами дезинвазують перед кожним черговим введенням маток.

Вівцематок дегельмінтизують перед постановкою на стійлове утримання. В репродукторних, племінних та репродукторно-відгодівельних господарствах свиноматок і вівцематок обстежують на стронгілоїдоз методом копроскопії у другій половині вагітності і при необхідності дегельмінтизують за місяць до родів. Ягнятам з профілактичною метою щоденно згодовують солефенотіазинову суміш за зоотехнічними нормами. Профілактичну дегельмінтизацію телят проводять у червні. Перший раз свиноматок дегельмінтизують за 15—20 днів до опоросу. В неблагополучних свинарниках станки дезинвазують кожні 10 днів.

Молодняк усіх видів сільськогосподарських тварин піддають гельмінтокопроскопічному дослідженню протягом першого місяця життя і при виявленні заражених тварин дегельмінтизують їх по групах. Лікувальні дегельмінтизації проводять у будь-який час.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Стронгілоїдоз

Наступна сторінка     -  Діоктофіматози

Попередня сторінка  -  Рабдитатози

Вернутися на початок сторінки - Стронгілоїдоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.