Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Стронгілідози коней

За ступенем інвазійності та патогенним впливом на коней в Україні найбільш поширеними із нематод виявилися стронгіліди: із 90 видів гельмінтів, зареєстрованих у коней, 62 — стронгіліди. їх віднесено до 21 роду підродин Strongylinae і Cyatosthominae (Trichonematinae).

В Україні від свійських коней виділено 43 види гельмінтів, з яких 35— стронгіліди (Двойнос Г.М., 1993). В середньому у одного коня знаходять до 16 видів стронгілід. Від загальної кількості стронгілід у коней переважають ціатостоміни: лише дев'ять основних видів їх приблизно становлять 95 % усіх паразитуючих у них стронгілід. Найбільш патогенними виявилися представники чотирьох видів підродини стронгілід: Delafondia, Alfortia, Strongylus і Triodontophorus.

Таким чином, стронгілідози у коней спричинює повсюди поширена асоціація нематод родини Strongylidae, яка в статевозрілій стадії паразитує у товстому відділі кишечника, а їх личинки, залежно від виду паразита, уражують стінки кишок, кровоносні судини, інші органи й тканини цих тварин. Захворювання має переважно хронічний та безсимптомний перебіг і супроводжується ознаками хронічного катарального запалення слизової оболонки сліпої і ободової кишок, схудненням, анемією, зниженням їх роботоздатності. Інколи хворі тварини гинуть.

Це геогельмінти: у зовнішньому середовищі розвиваються за специфічним їм стронгілідним типом. У деяких господарствах вони спричиняють значні економічні збитки, пов'язані з помітним відставанням у рості й розвитку молодняка, зниженням роботоздатності дорослих тварин, а також прямих збитків при їх загибелі.

Характеристика збудників.

Із загальних анатомо-морфологічних ознак стронгілід слід відмітити наявність у всіх представників цієї родини ротової капсули та хвостової (статевої) бурси у самців.

Стронгіліни у коней представлені сімома родами, 11 видами, з яких у всіх тварин цього виду виявляють лише Delafondia vulgaris. Вони мають потовщене, у межах 15—46 мм довжини тіло, передній кінець якого закінчується тупо. Ротова капсула добре розвинена, чашкоподібної форми, в ній досить легко виявити дорсальний стравохідний жолоб і у більшості стронгілід на дні зубовидні вирости або зуби (рис. 48).

Стронгіліди коней і схема їх розвитку

Рис. 48. Стронгіліди коней і схема їх розвитку:
1 — ротова капсула деляфондії; 2 — ротова капсула альфортії; 3 — ротова капсула стронгіла; 4 — яйце стронгілідного типу (незріле); 5 — вилуплення личинки першої стадії; 6 — інвазійна личинка стронгілід

 

Диференціюють представників підродини Strongylinae за їх розмірами та наявністю ротової капсули: деляфондії мають два вушковидних зуби, у стронгіл їх чотири, тріодонтофор — три, альфортії їх не мають. У самців, крім хвостової бурси, є дві тонкі, рівні й великі спікули.

Личинки деляфондій, альфортій і стронгіл спричинюють самостійні захворювання: відповідно — деляфондіоз, альфортіоз та стронгільоз.

Підродина Cyatosthominae становить головну масу стронгілід коней і представлена у них 14 родами і 32 видами. Вони дещо меншого розміру (5—20 мм), волосоподібні, з короткою, невеликою, циліндричної форми ротовою капсулою. При міграції їх личинки проникають в товщу стінки кишечника і спричинюють так звану «вузликову» хворобу коней.

Всі стронгіліди — геогельмінти. Самки яйцеродні — виділяють у порожнину кишечника яйця стронгілідного типу величиною 0,07—0,09 x 0,04—0,05 мм. Останні з фекаліями потрапляють у грунт, на підстилку, розсіюються у зовнішньому середовищі. При сприятливих умовах і температурі в межах 10—35 °С у яйцях формуються личинки, які, зруйнувавши шкаралупу, потрапляють на траву, грунт, двічі линяють і на 6—7-му добу досягають інвазійної стадії. Личинки здатні як до горизонтальної, так і до вертикальної міграції.

Інвазійні личинки досить стійкі проти дії низьких температур і можуть зберігатися у зовнішньому середовищі до року. На пасовищах степових районів України яйця і личинки І та II стадій стронгілід зберігаються до 15 діб, інвазійні — до 2 міс. Мешкаючи на траві чи у воді мілких водойм, личинки порівняно легко потрапляють в систему травлення коней. В подальшому з поверхні слизової оболонки кишечника шлях і кінцевий пункт міграції личинок окремих видів стронгілід суттєво різняться.

Так, личинки третьої стадії деляфондій мігрують у кишкові артеріальні судини і по їх інтимі просуваються проти руху крові (ретроградно) в брижові артерії, де переважна більшість з них затримується. Через деякий час навколо них формуються товстостінні утворення, які порушують кровообіг і можуть спричиняти тромбоз судин. У цих утвореннях (тромбах) личинки знаходяться 5—7 міс, двічі линяють і за цей час досягають довжини 2 см. Після цього вони залишають місце паразитування і зворотній шлях долають пасивно, досягають стінки кишечника, затримуються у ній на кілька (4—5) тижнів, а потім надходять у порожнину кишечника, де перетворюються в імаго. В період знаходження в судинах брижі коней вони періодично зумовлюють бурхливі приступи тромбоемболічних кольок.

Інвазійні личинки альфортій мігрують у стінки кишок і, досягнувши серозної оболонки, переміщуються по ній до кореня брижі. Потім поза періетальним листком очеревини досягають ділянки пупка, несправжніх ребер, де оселюються у жировій клітковині, двічі там линяють. Через 5—6 міс тим же шляхом вони повертаються до кишечника і в ньому перетворюються у статевозрілих нематод. Під час паразитування ці личинки спричиняють альфортіозний перитоніт.

Личинки третьої стадії стронгіл досягають підшлункової залози і в її паренхімі двічі линяють. Через 6—7 міс повертаються у кишечник, де й перетворюються в імаго. Наслідком їх паразитування у цьому органі є стронгільозний панкреатит.

Розвиток личинок триодонтофор і ціатостомин відбувається у стінках товстого кишечника. Перших часто знаходять у виразках кишечника разом з дорослими гельмінтами.

Епізоотологічні дані.

Стронгілідози у коней реєструють повсюди. Всі коні уражуються ними вже. з раннього віку. Інтенсивність інвазії залежить від умов утримання та годівлі тварин, зростає вона з віком. Джерелом її є інвазовані стронгілідами коні, особливо старшого віку. Факторами передачі збудника є трава з вологих чи болотистих пасовищ, корм, згодовуваний з підлоги, а також вода з калюж та дрібних водойм. Найбільше зараження коней спостерігається у травні — червні та вересні.

Патогенез вивчено недостатньо. Відомо, що при значній інтенсивності інвазії стронгіліди спричиняють катаральне запалення слизової оболонки товстого кишечника та утворення на ній різної величини виразок, які стають воротами для збудників інфекційних захворювань.

Живлячись кров'ю, поглинаючи її у великій кількості, виділяючи продукти метаболізму, паразити спричинюють як місцеву, так і загальну патогенну дію на організм тварини, наслідком якої є порушення моторики шлунково-кишкового тракту, зниження природної резистентності й виникнення вторинних патологічних процесів.

Внаслідок паразитування імагінальних стадій стронгілід та їх личинок уражуються нервова, серцево-судинна та інші системи, а також деякі паренхіматозні органи коней. Так, личинки деляфондій спричинюють утворення тромбів, аневризм, порушують кровообіг, через що виникають тромбоемболічні коліки, які можуть призводити до загибелі тварин. Личинки альфортій викликають вогнищевий перитоніт, личинки стронгіл — запалення підшлункової залози. Можливе також порушення роботи печінки, легень та інших органів внаслідок утворення у них вузликів стронгілідної етіології.

Клінічні ознаки.

Захворювання, спричинене стронгілідами, може залишатися непоміченим, мати безсимптомний перебіг. При інтенсивному ураженні у тварин спостерігаються швидка втомлюваність, схуднення, зниження апетиту, зміни в крові, що супроводжуються анемією, еозинофілією, іноді з'являється пронос, з часом він може стати хронічним, інколи підвищується температура тіла.

Клінічний прояв ларвальних стронгілідозів досить різноманітний і залежить головним чином від виду збудника, інтенсивності інвазії та резистентності організму тварини. Досить часто можна спостерігати бурхливу клініку деляфондіозних чи тромбоемболічних колік. Нерідко у весняно-літній період реєструють тяжке захворювання молодняка коней на альфортіоз, яке супроводжується тривалим підвищенням температури тіла тварини, болючістю черевних стінок, легкими коліками.

Патологоанатомічні зміни.

Трупи виснажені. При розтині знаходять катаральне запалення товстого відділу кишечника, виразки та вузли на його слизовій оболонці, а також величезну кількість стронгілід у його вмісті. В артеріальних судинах брижі знаходять різної величини аневризми, розміром в 2—3 см підсерозні крововиливи, нерідко з личинками альфортій у них.

Діагностика.

Груповий діагноз на стронгілідози легко встановити звичайним гельмінтоовоскопічним дослідженням фекалій від коней із застосуванням методів Фюллеборна, Дарлінга чи інших. При цьому ураховують дані клініко-епізоотологічного обстеження тварин.

Орієнтовно копроскопічним дослідженням прийнято виділяти три ступені інвазії (окуляр — 10, об'єктив — 8): якщо в полі зору знаходять до 10 яєць стронгілід, то інтенсивність інвазії вважають слабкою, у межах 11—30 — середньою і більше 30 — високою. При останній встановлюють окремі клінічні ознаки захворювання, тому їх слід профілактувати призначенням лікувальних обробок при середній інтенсивності хвороби.

Для визначення складу стронгілід розроблена методика культивування яєць та вирощування інвазійних личинок стронгілід. За допомогою цієї методики вдається встановити не лише склад, а й співвідношення окремих, найбільш патогенних стронгілід. При диференціації личинок до роду враховують форму, кількість та розміщення кишкових клітин.

Допоміжне значення у прижиттєвій диференціальній діагностиці стронгілідозів коней має діагностична Дегельмінтизація і визначення складу паразитів за морфологічними ознаками виявлених дорослих гельмінтів.

Посмертно діагноз встановлюють за характером патологоанатомічних змін у товстому кишечнику, в інших органах і тканинах. Склад збудників визначають за розмірами, будовою ротової капсули та іншими ознаками при мікроскопічному дослідженні дорослих паразитів.

Лікування.

Протягом десятиріч основними лікувальними препаратами в боротьбі з стронгілідозами коней були чотирихлористий вуглець, фенотіазин та гексахлоретан. Від них не відмовилися і тепер.

У даний час у практиці ветеринарної медицини все ширше використовують нові, високоефективні антгельмінтики широкого протинематодозного спектра дії. Це, насамперед, препарати фенбендазолу (панакур, фенкур, сипкур, бровадазол та ін.), нілверму, мебендазолу та ринталу. Призначають їх відповідно до інструкцій, задають одноразово в суміші з кормом.

Високий лікувальний ефект одержано також при лікуванні хворих коней кінноспортивних шкіл препаратами албендазолу, який давали з розрахунку 5 мг діючої речовини на 1 кг маси тварини, одноразово, в суміші з кормом чи вводячи суспензію шприцом орально.

Заслуговує на увагу також і антибіотик івермерктин у формі пасти «еквалан». Він згубно діє як на статевозрілих стронгілід, так і на мігруючі личинки деляфондій.

Профілактика така ж, як і при параскаридозі коней, але планові профілактичні протистронгілідозні дегельмінтизації коней слід проводити кожний квартал, контролюючи ситуацію вибірковим копроскопічним обстеженням неблагополучних тварин через кожні 2 міс.

 

Скотный двор



На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Стронгілідози коней

Наступна сторінка     -  Стронгілятози жуйних

Попередня сторінка  -  Стронгілятози

Вернутися на початок сторінки - Стронгілідози коней

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.