Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Парувальна хвороба

Збудником хвороби є Trypanosoma eguiperdum з родини Тгу-panosomatidae. Хворіють коні, осли, мули. В останні роки в Україні це захворювання не реєструють. Однак не виключена можливість завезення його із-за кордону.

Характеристика збудника хвороби.

Т. eguiperdum — мікроскопічних розмірів найпростіший організм (від 16 до 35 мкм довжиною і 1,5—2,5 мкм шириною). Паразит має подовжено-веретено-подібне тіло, хвилеподібну перетинку, довгий джгутик, що закінчується у задній частині клітини вільним кінцем. Трипаносоми локалізуються переважно в капілярах слизової оболонки статевих органів.

Коні заражаються збудниками хвороби під час парування. Трипаносоми розмножуються безстатевим простим і множинним поділом.

Епізоотологічні дані.

Хвороба зустрічається рідко, а в разі її появи вперше необхідно поставити до відома Міжнародне епізоотичне бюро (МЕБ). Джерелом інвазії є хворі жеребці й кобили. Можливе зараження через сперму, від хворих жеребців. Лошата інколи заражаються при контакті із хворими кобилами (через витікання із статевих органів і при ссанні молока). Чистокровні коні порівняно із безпородними і аборигенними непарнокопитими, в яких інвазія часто перебігає безсимптомно, хворіють тяжче.

Імунітет.

Після хвороби у коней з'являється нетривалий імунітет. Сприйнятливість до повторного зараження трипаносомами знижується. У сироватці хворих тварин з'являються антитіла, які можна виявити серологічними методами.

Патогенез.

Спочатку розмноження трипаносом відбувається у слизових оболонках статевих органів. Це призводить до виникнення запальних процесів. Згодом збудники проникають у кров, а через неї — в клітини нервової системи, внутрішні органи, шкіру. Паразити здатні утворювати токсичні речовини (трипанотоксини), які уражують кровоносну та нервову системи. Спостерігаються парези та паралічі.

Клінічні ознаки.

Інкубаційний період від 2—3 тижнів до 3 міс. Парувальна хвороба перебігає переважно у хронічній формі. У породних коней спостерігається гострий перебіг хвороби. На початку захворювання характерними ознаками є ураження статевих органів (набряк мошонки, пеніса у жеребців, статевих органів і вим'я — у кобил). На слизових оболонках статевих органів з'являються вузлики та виразки. Згодом на місці загоювання виразок виникають безпігментні плями (депігментація), які особливо помітні на вульві. Пізніше на шкірі з'являються круглої або овальної форми «талерні бляшки» розміром у діаметрі від 4 до 20 см. Вони раптово виникають і швидко зникають. Спостерігається також часте сечовипускання. Хворі коні худнуть при збереженні апетиту, у них виникає анемія, можливі аборти. На фоні різкого погіршення загального стану тварин з'являються парези і паралічі деяких нервів (рис. 9). При парезах нервів поперекового відділу кінь кульгає на одну або обидві задні кінцівки й під час руху ніби присідає. У кінці хвороби коні більше лежать, їм важко підніматися. Температура тіла періодично підвищується. При гострому перебігу парувальної хвороби загибель тварини можлива через 1—2 міс, при хронічному — через 2— 10 міс. При цій хворобі може загинути до 50 % коней.

Параліч лицьового нерва коня

Рис. 9. Параліч лицьового нерва коня

 

Патологоанатомічні зміни.

Трупи коней, що загинули, виснажені, слизові оболонки анемічні. Спостерігається набряк статевих органів та наявність на них вільних від пігменту плям і шрамів. М'язи поперекової частини тіла й задніх кінцівок перероджені. Лімфатичні вузли й селезінка збільшені.

Діагностика.

Парувальну хворобу діагностують на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, мікроскопії зскрібкіз із слизової оболонки вагіни кобил та уретри жеребців або пунктату тканинної рідини із «талерних бляшок», а також серологічних досліджень (РЗК, РІФ). Від бабезіозу коней хворобу диференціюють за результатами лабораторних досліджень.

Лікування.

Хворим та підозрюваним на парувальну хворобу коням внутрішньовенно вводять наганін (сурамін, мораніл) у вигляді 10%-ного водного розчину в дозі 10—15 мг/кг. Через 1 — 1,5 міс лікування необхідно повторити. Рекомендують також застосовувати новарсенобензол (неоарсфенамін) у дозі 40—45 мг/кг внутрішньовенно у вигляді 10%-ного водного розчину, а також ломідин (пентамідин) — внутрішньовенно 6 мг/кг 4%-ний водний розчин.

Профілактика.

З метою профілактики хвороби племінних коней перед паруванням обстежують на трипаносомоз і, якщо виявляють хворих тварин, їх не допускають до нього. Боротьба з парувальною хворобою включає також здійснення карантинних заходів. Коні, які надходять із країн, неблагополучних щодо цієї хвороби, підлягають ретельному дослідженню (в першу чергу лабораторними методами) з метою виключення парувальної хвороби.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Парувальна хвороба

Наступна сторінка     -  Гістомоноз

Попередня сторінка  -  Трихомоноз

Вернутися на початок сторінки - Парувальна хвороба

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.