Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин


В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.


Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози


   Література
   Карта сайту

Паразитиформні кліщі

Паразитиформні кліщі у ветеринарній арахнології представлені надродинами Ixodoidea і Gamasoidea. Іксодоїдні кліщі об'єднують дві родини Ixodidae і Argasidae, гамазоїдні — понад 20, з яких ветеринарне значення має лише родина Dermanyssidae.

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ряд Parasitiformes — це нечисленна група високоорганізованих кліщів, порівняно великого розміру (1—25 мм) і навіть найменші з них добре видні неозброєним оком. Тіло їх покрите різної щільності хітиновим покривом. Ротові органи гризучого чи колючо-сисного типу. У багатьох з них є очі. Тип дихання трахеальний. Мають чотири пари розвинених 6-членистих кінцівок, роздільностатеві — статевий диморфізм добре виражений.

Це мешканці різного типу пасовищ, їх знаходять у норах гризунів, звірів, у приміщеннях для домашніх тварин, інколи у житлі людини.

Самки переважно яйцеродні, але серед них є і живородні. Розвиваються з метаморфозом, постадійно: яйце, личинка, німфа (І — VII), імаго. Це тимчасові кровосисні ектопаразити тварин. Переважна більшість — перенощики й резерванти збудників трансмісивних захворювань тварин та людей: протозойних, бактеріальних, вірусних тощо.

Практичне значення у ветеринарній медицині мають представники трьох, родин — Ixodidae, Argasidae, Dermanyssidae.

Кліщі родини Ixodidae.

У родині іксодових кліщів налічується 12 родів, з них в Україні реєструють шість. У патології тварин і людей вони відіграють велику роль. Відомо, що серед них є перенощики збудників енцефаліту, туляремії, кліщових рикетсіозів, а також досить поширеної групи піроплазмідозних інвазій тварин. Крім того, вони тимчасові ектопаразити тварин, людей, спроможні завдати великої шкоди їх здоров'ю. Під час паразитування у тварин іксодиди споживають велику кількість крові, інокулюють у їх організм токсичну слину. Деякі з кліщів спричиняють у тварин кліщові паралічі. У закліщених тварин знижуються надої і маса тіла, приріст маси у молодняка, плодючість самок, а також погіршуються експлуатаційні якості робочої худоби. Особливо великі втрати, пов'язані із зниженням якості шкіряної сировини.

У ряді країн і регіонів іксодиди перешкоджають селекціонерам створювати нові породи худоби чи поліпшувати місцеві.

Ареал їх тісно пов'язаний з природно-кліматичними умовами: іксодофауна в умовах Полісся чи Лісостепу буде помітно відрізнятися від такої в Степу чи передгірній зоні. Кожний рід і вид їх мешкає, лише у межах певної клімато-географічної зони, чим і зумовлюється стаціонарне неблагополуччя щодо того чи іншого кровопаразитарного захворювання свійських тварин.

Загальна характеристика іксодид.

Іксодові, або пасовищні, кліщі мають великі розміри — 2—25 мм у довжину, овальну чи еліпсовидну форму тіла. Голодні особини плоскі, довжиною 2—7 мм. Самки, що насмокталися крові, яйцеподібної форми, - досягають 15—25 мм. Тіло кліща покрите різної товщини хітином, його колір може бути темно- чи світло-коричнюватим, жовтуватим чи сірим, що залежить від ступеня насичення кров'ю і лімфою.

У самців хітин на всій спинній поверхні потовщений і утворює так званий дорсальний щиток — скутум. У голодних самок він покриває лише передню третину тіла. На бокових краях скутуму, на рівні другої пари ніг, у більшості іксодид знаходяться очі. Задня частина тіла самки покрита м'яким хітином з численними складками, які при наповненні кров'ю розпрямляються, збільшуючи об'єм черева у десятки разів. Отже, вже за цими ознаками можна досить легко відрізнити самку від самця.

На задніх краях скутуму і тіла самки знаходиться близько 12 коротких надрізів, спрямованих до центру тіла, які поділяють край тіла кліщів на окремі різні за величиною і формою ділянки, названі фестонами. У деяких кліщів центральний фестон (який називають пармою) відрізняється від інших формою, величиною, кольором.

На передній частині тіла кліща міститься рухомий хоботок — орган, за допомогою якого кліщ відшукує місце для фіксації, фіксується, добуває кров чи лімфу. Він складається з основи, пари хеліцер, гіпостома й пари щупальців — пальп. Основа хоботка зверху може бути чотири- або шестикутною. У самок на вентральній поверхні основи хоботка розміщені круглі або овальні вдавлення, так звані «порові поля». Хеліцери рухливі, сильні й на кінцях мають гострі гачки, якими кліщі розрізають шкіру перед введенням гіпостома.

Гіпостом — непарна хітинова пластинка, списоподібної форми. Знизу на ньому міститься кілька рядів зубчиків, які своєю гострою вершиною спрямовані назад, завдяки чому кліщ надійно фіксується на шкірі живителя. Пара 4-членикових пальп знаходиться дещо збоку від хеліцер і відіграє роль органа дотику: за їх допомогою кліщ визначає місце проколу і фіксування. їх розміри у різних видів кліщів неоднакові, по них визначають довжину хоботка. Залежно від цього показника іксодид ділять на коротко- і довгохоботкових. У короткохоботкових кліщів довжина хоботка відповідає або дещо менша його ширини.

Вентрально з тілом кліща сполучені чотири пари 6-членикових кінцівок: перший членик (кокса чи тазик) нерухомий, інші (вертлуг, стегно, гомілка, передньолапка та лапка) — рухомі. Кінцівка має присмоктувальну подушечку і два кігтики, завдяки яким кліщ досить легко переміщується й надійно утримується на будь-якій поверхні. Кінцівки з'єднуються з тілом за допомогою кокс, які на передній парі можуть бути сильно або слабо розщепленими чи не розщепленими взагалі.

На рівні кокс другої пари ніг відкриваються статеві отвори, прикриті особливою хітиновою пластинкою, а на рівні четвертої пари — анальний отвір. Навколо цього отвору може бути боріздка, за розміщенням якої диференціюють кліщів за родами. Тіло кліща покрите щетинками. Самці деяких родів мають також І вентральні щитки захисного призначення.

У кліщів розвинені травна, дихальна, видільна та нервова системи, органи чуття і розмноження. Травний апарат розпочинається біля основи гіпостома ротовим отвором, який переходить у глотку, а остання — у стравохід, стравохід — у кишечник з численними боковими відгалуженнями. Одна самка спроможна виссати до 3 мл крові.

У передній частині тіла кліща розміщуються гроноподібні слинні залози. їх секрет через ротовий отвір надходить у ранку на шкірі живителя, а потім у його тканини. У складі секрету — знеболюючі та антикоагулюючі речовини.

Дихальний апарат представлений густою мережею дихальних трубочок — трахей, сполучених з двома дихальцями — стигмами. Останні відкриваються назовні позаду четвертої пари кінцівок. Стигми оточені хітиновою пластинкою — перитремою.

З органів розмноження у самок розвинені яєчники та яйцепроводи, які при дозріванні яєць можуть дуже збільшуватися. Кровоносна система лакунарного типу. Нервова система являє собою компактну масу — мозок, з'єднаний з усіма органами та периферійним рецепторним апаратом.

У своєму розвитку іксодиди проходять стадії яйця, личинки, німфи та імаго. Паруються кліщі під час живлення самки. Насмоктавшись крові, запліднена самка відпадає на землю, заповзає у захищене місце і, залежно від умов зовнішнього середовища, через 2—20 діб відкладає від 3 до 15 тис. яєць, після чого гине. Яйця дрібні — 0,3—0,5 мм у діаметрі, овально-округлі, темно- чи світло-бурі, без личинки. Через 1—5 тижнів з яйця вилуплюються личинки. Зовні вона подібна до дорослої самки: дорсальний щиток прикриває передню третину тіла, але у неї є лише три пари кінцівок і вона позбавлена трахей, дихалець, перитрем, статевого отвору, порових полів.

Для подальшого метаморфозу личинка повинна насмоктатися крові живителя. Частіше це дрібні дикі тварини, птахи. Після насичення кров'ю, збільшившись в кілька разів, вона через 5—10 діб линяє, перетворюючись у німфу. Схожість її з самкою стає ще більшою: вона має чотири пари кінцівок, потім з'являються дихальця та трахеї, але відсутні статевий отвір і порові поля. Вона більша за личинку (2—3 мм) і більше хітинізована.

Насмоктавшись крові диких, інколи домашніх тварин, німфа на їх тілі або у зовнішньому середовищі линяє в імаго-самців або самок. Нападають на своїх живителів усі стадії кліща переважно в умовах природних пасовищ. Тривалість насичення личинки кров'ю — 2—4 доби, німфи — 4—6, імаго — 7—10. Личинки можуть голодати від кількох місяців до року, імаго ще довше. Перезимовують яйця, личинки та голодні імаго.

Залежно від виду й зони строки розвитку цих кліщів коливаються від 2 міс до 3—4 років. Більшу частину життя вони проводять у природних біотопах — лісах, степах, чагарникових хащах. Різко збільшена їх чисельність у місцях випасання домашніх тварин.

Залежно від особливостей розвитку та живлення іксодид поділяють на одно-, дво- та триживительних. Якщо всі три стадії метаморфозу відбуваються на тілі одного живителя, кліща називають одноживительним. Нападає на тварин кліщ лише у стадії личинки (Boophilus annulatus. Hyalomma scupense).

Деякі з кліщів у стадії личинки та німфи живляться на одній тварині й залишають її тіло після насичення кров'ю. У зовнішньому середовищі німфа перетворюється в імаго. Дорослі кліщі паразитують на іншій тварині, звідки після насичення кров'ю і запліднення потрапляють у зовнішнє середовище для відкладання яєць. Таких кліщів називають двоживительними (Rhipicephalus bursa, Hyalomma detritum).

Нападають на живителя личинки та імаго. Метаморфоз личинки в німфу відбувається на тілі першого живителя.

Найчисленніша група іксодид (роди Ixodes, Haemaphysalis, Dermacentor та ін.) розвивається із заміною живителя кожною активною стадією. їх назвали триживительними кліщами. У процесі онтогенезу кожна активна стадія кліща нападає для живлення на іншого живителя.

Личинки й німфи дво- та триживительних кліщів найчастіше паразитують на гризунах, птахах, рідше на інших диких тваринах. Імаго дво- і триживительних та личинки одноживительних кліщів паразитують переважно на тілі великих свійських тварин.

В Україні із іксодид реєструють представників шести родів: Ixodes, Hyalomma, Dermacentor, Haemaphysalis, Rhipicephalus та Boophilus. Більшість з них мешкає у південній її частині.

Характеристика окремих родів іксодид.

Рід Ixodes — найбільш поширена група кліщів східно-європейського регіону. На планеті нараховується 34 представники цього роду. В Україні, у зоні Лісостепу та Полісся, зустрічається досить часто Ixodes ricinus, зрідка — I. persulcatus.

Розмір голодних кліщів — 1,5—5 мм. Форма їх тіла овальна, дещо звужена в передній частині. Самки після насичення кров'ю збільшуються до 7—15 мм. Дорсальний щиток у них темно-коричневий. Колір кутикули у самок від сірувато-жовтого до червоно-коричневого. Хоботок довгий, основа його чотирикутна. Очей та фестонів немає. Прианальна боріздка незамкнена ззаду. Кокси першої пари кінцівок клиновидні. Перитреми круглі або овальні. У самців на черевній поверхні сім щитків.

Розвиваються за триживительним типом, вологолюбні. Дорослі кліщі переважно навесні та восени паразитують на великій рогатій худобі, конях, вівцях та собаках, нападають І на людей, личинки та німфи — на дрібних ссавцях (їжаки, лисиці, зайці та ін.) і птиці. Коло живителів кліщів цього роду надзвичайно велике і налічує близько 200 видів ссавців та понад 120 видів птиці. Зимують у природі всі активні стадії кліща. Протягом року розвивається одне покоління, у деяких випадках розвиток триває 5— 6 років. Імаго здатні голодувати до двох років. У зоні Лісостепу на тілі тварин їх знаходять протягом усього теплого періоду року, найбільша кількість їх нападає на живителів у другій половині травня і першій половині червня.

Іксодеси — перенощики збудників бабезіозу великої рогатої худоби, анаплазмозу жуйних, а I. persulcatus, крім того, збудників вірусних та бактеріальних інфекцій людини.

Рід Hualomma. На території СНД представлений 16 видами і підвидами. Це найбільші з іксодових кліщів. У голодному стані досягають 4—10 мм, самки при насиченні кров'ю — 20—25 мм. Колір дорсального щитка від червоно- до темно-коричневого і навіть чорного, все інше світліше. Хоботок у них довгий, його основа прямокутна. Очі і фестони є. Парма у деяких видів світліша від іншої частини тіла. Кокси першої пари ніг глибоко розщеплені, клешнеподібні. У самців на черевній поверхні є 2.—4 пари щитків. Прианальна борозенка незамкнена спереду. Перитреми досить різні за формою. Кінцівки дужі й довгі, у багатьох видів у місцях зчленування їх. (фаланг) кільця білого чи світлого хітину.

Кліщі різних видів розвиваються по-різному. Так, H. scupense — за одноживительним типом, H. detritum та H. plumbeum — двоживительним, а H. annatolicum — триживительним. У них річний цикл розвитку. Три останні зустрічаються на півдні України.

Більшість видів адаптована до пустельних та напівпустельних зон, деякі з них мешкають у гірському деревно-чагарниковому поясі. У H. detritum та H. anatolicum розвиток може відбуватися у тваринницьких приміщеннях майже цілий рік. Кліщам цього роду характерна відсутність у виборі живителя. У стадії імаго вони паразитують на різних видах свійських і диких тварин. Личинки та німфи паразитують на дрібних хребетних.

Гіаломи — перенощики збудників піроплазмідозів коней, тейлеріозу та анаплазмозу великої рогатої худоби. Можлива їх участь у передачі збудників кліщового сипного тифу, гарячки Ку, чуми, лептоспірозу, бруцельозу тварин і людей тощо.

Рід Dermacentor. В іксодофауні СНД представлений вісьмома видами. Характерним для всіх них є колір та рисунок дорсального щитка — він покритий сріблясто-білим емалевим пігментом, малюнок мармуровий. Завдяки цій ознаці їх досить легко відрізнити від інших іксодид.

Кліщі мають яйцеподібну чи округло-овальну форму, короткі ноги. Голодні кліщі мають розмір 4—5 мм, самки після насичення кров'ю — до 15 мм. Хоботок у них короткий, з чотирикутною основою, є очі та фестони. Кокса першої пари ніг розщеплена, прианальна борозенка незамкнена спереду.

Розвиваються за триживительним типом. Перезимовує лише імаго. Тривалість циклу розвитку не перевищує одного року. Імаго живиться на свійських та деяких диких тваринах, інші стадії — на мишоподібних гризунах, їжаках, зайцях і птиці. їх знаходять на живителях лише в літній період. Імаго, що з'являються восени, ведуть себе по-різному: деякі з них паразитують на тваринах, а основна маса зимує у голодному стані й нападає на живителів лише навесні. Голодують інколи до трьох років.

Мешкають у лісах, степах, напівпустелях, зустрічаються у гірській місцевості. Межі ареалу знаходяться між 51 та 53° північної широти.

В Україні поширений Dermacentor marginatus. При найбільш сприятливих умовах вони встигають закінчити свій розвиток за З міс, а в звичайних — за рік, деякі види — за 2—4.

Дермацентори — перенощики і резерванти збудників піроплазмідозів коней, свиней, собак, а також анаплазмозу великої рогатої худоби і. збудників кліщового енцефаліту, кліщових рикетсіозів, туляремії, чуми та ін.

Рід Haemaphysalis. Іксодофауна СНД налічує 11 видів, в Україні їх два: Haemaphysalis punctata і Н. otophita. Кліщі порівняно невеликі: голодні розміром 1—4 мм, після насичення кров'ю — 12—14 мм. Хоботок короткий, з чотирикутною основою. Дорсальний щиток коричневий. Очей не мають, фестонів — 9—12. Прианальна борозенка незамкнена спереду. Ноги короткі, кокси першої пари ніг не розщеплені.

Поширені у всіх частинах світу. В Україні це мешканці лісостепової та степової зон. Розвиваються за триживительним типом. Імаго паразитує на ссавцях, птиці, інші стадії — на дрібних диких ссавцях, птиці і плазунах. Деякі з них нападають на людину. Сезон їх паразитування припадає на весну, літо та осінь. Розвиток однієї генерації триває рік. Переносять збудників піроплазмідозів сільськогосподарських тварин, а також бруцельозу, туляремії, чуми, вірусних та рикетсіозних захворювань.

Рід Rhipicephalus. Із семи виявлених у СНД найбільш поширеним є тепло- і вологолюбивий кліщ Rhipicephalus bursa.

Кліщі дрібні: голодні — 2—5 мм, після насичення кров'ю — 10—12 мм. Колір їх від червоно-коричневого до темно-коричневого. Хоботок короткий, з шестикутною основою. Очі погано помітні, плоскі. Кокси першої пари ніг розщеплені. Прианальна боріздка незамкнена спереду. У самців є дві пари черевних щитків. Фестони добре помітні.

Цих кліщів знаходять на півдні України. Серед них переважають кліщі з триживительним типом розвитку, але е і двоживительні, наприклад, Rhipicephalus bursa. Живителями переважно є копитні та інші ссавці. Дорослі кліщі паразитують на великій та дрібній рогатій худобі, конях, собаках, зайцях; личинки і німфи — на дрібних і великих ссавцях, інколи на людях. Вони мешкають у Степу, Лісостепу, напівпустелях і пустелях, зустрічаються на планеті майже повсюди.

Переносять і зберігають збудників піроплазмідозів великої та дрібної рогатої худоби, коней, собак, свиней, збудників анаплазмозу жуйних та великої групи збудників інфекційних захворювань тварин і людей.

Рід Boophilus. В Україні і СНД він представлений одним видом — Boophilus annulatus, він же В. calcaratus. Це також дрібні кліщі: голодні розміром 2,5—5 мм, після насичення кров'ю — до 12 мм. Колір тіла світло-коричневий з жовтуватим відтінком. Хоботок у них широкий, але короткий, з шестикутною основою. Очі погано помітні, плоскі, бокові. Кокси першої пари ніг мають неглибоку насічку на вільному кінці. Прианальна боріздка відсутня. У самців дві пари вентральних щитків. Перитреми овально-округлої форми. Тіло самки поздовжньо-овальної форми, покрите короткими світлими щетинками. Дорсальний щиток трикутно-подовжений з вершиною назад.

Розвиток биколюба відбувається за одноживительним типом. У 99 % випадків головним живителем є велика рогата худоба, досить рідко — коні та вівці. Виявлення його на інших тваринах вважають випадковим. Нападають і паразитують на великій рогатій худобі весь період випасання, навіть взимку, якщо вона тепла. Перезимовують яйця і личинки. Личинки зберігають життєздатність до 5—7 міс. Кліщі люблять теплий, субтропічний клімат з достатньою вологістю. Мешкають вони найчастіше в затемнених місцях з багатою рослинністю. За один рік розвивається дві-три, іноді чотири генерації. З появою кожного нового покоління кліщів спостерігаються спалахи кровопаразитарних захворювань серед великої рогатої худоби — пізньовесняний, літній та осінній піки, у південній частині ареалу можливий і четвертий. Його вважають одним з найнебезпечніших серед іксодид. Він переносить і депонує збудників піроплазмідозів, а також анаплазмозу великої рогатої худоби.

Боротьба з іксодидами.

Рекомендований на цей час комплекс заходів спрямовують на захист тварин від іксодових кліщів, а також оздоровлення зовнішнього середовища — знищення їх у численних біотопах, тваринницьких приміщеннях та на прилеглій до них території.

Основним напрямом боротьби з іксодидами нині е використання хімічних акарицидів, які дають змогу не лише знищувати цих ектопаразитів на тілі тварин, а й запобігати нападу їх протягом значного часу. Акарициди у вигляді розчинів, емульсій, суспензій, аерозолів, дуетів можна наносити на шкіру тварин у будь-яку пору року. Є акарициди, які можна задавати тваринам всередину, вводити підшкірно, внутрішньом'язово, обробляти ними все тіло чи наносити локально.

Для знищення і профілактики нападання кліщів на тварин застосовують переважно вологий метод нанесення акарицидів, у холодний період року — менш ефективний сухий метод, основою якого є обробка тварин акарицидними засобами різної концентрації у порошковидній формі.

У практиці ветеринарної медицини різних країн у боротьбі з іксодидами досить широко використовують акарициди з групи фосфорорганічних сполук, карбамати та ін. З'являються також нові перспективні акарициди, з яких насамперед слід назвати піретроїди та антибіотики.

Високу акарицидну ефективність у боротьбі з іксодовими кліщами в наведених концентраціях виявили: азунтол 0,1—0,25 %-ний, пропоскур (байгон) 0,1—0,2 %-ний, бромофосетйл 0,025 %-ний, ектафос-100 0,05 %-ний, бромофос 0,25—0,5 %-ний, супона 0,025 %-ний, нуванол 0,25—0,5 %-ний, малатіон (карбофос) 0,5—1 %-ний, ацетофос 0,2 %-ний, батестан 0,07 %-ний, етафос 0,1—0,2 %-ний, ціодрин 0,25—0,5 %-ний, байтекс 0,1 %-ний, дурсбан 0,1—0,15 %-ний, діоксатіон 0,05—0,1 %-ний, бактип 0,05—0,15 %-ний, токсифен 0,25 %-ний, тактик 0,05—0,1 %-ний, бирлан 0,2—0,25 %-ний, педикс (бутонат) 0,9 %-ний, фосфамід 0,5 %-ний, дивинілфосфат 0,75 %-ний, фенеткарб 0,25 %-ний, неоцидол 0,2 %-ний, валексон 0,1 %-ний, дикрезил 0,75 %-ний, тифатол 0,1 %-ний, бензофосфат 0,2 %-ний, рагадан 0,1 %-ний, 0,001—1 %-ний аерозоль імідазоліну. Цей перелік ще можна продовжити, але в Україні та СНД широким попитом користуються лише деякі з них, наприклад: неоцидол, ціодрин, дурсбан, бензофосфат, дикрезил та ще кілька.

На кожну партію акарицидного препарату потрібний паспорт, у якому повинен бути вказаний вміст діючої речовини, обов'язкова біопроба. Акарицидну рідину готують на воді температурою не нижче 20 °С.

Невеликі групи тварин обприскують акарицидами, використовуючи для цього різного типу душові установки, спеціальні машини (ДУК, ОУН-4, ЛСД-2, ВМОК-1, ВДМ), а також тракторні обприскувачі різних конструкцій, іноді ручні гідропульти.

У зонах постійного неблагополуччя для масових обробок великих груп тварин поблизу ферм будують стаціонарні споруди — купальні ванни. їх довжина для великої рогатої худоби залежить від кількості тварин у господарстві, на фермі. Так, для кількох сот голів ванну роблять довжиною до 3 м, для тисячного поголів'я — до 7, для кількох тисяч — 10 м. Поряд будують колодязь-відстійник, куди зливають відпрацьовану рідину. Ця споруда повинна бути віддалена як від населеного пункту, так і від джерел водопостачання.

За 2—3 доби до початку масового нападання кліщів, а потім через кожні 7—10 діб тварин неблагополучної ферми обробляють акарицидами, наносячи їх шляхом обтирання, обприскування чи купання. Вим'я дійних тварин обмивають теплою водою і не виганяють їх з приміщення до повного обсихання. Овець витримують після купання у загонах 2—3 год. Не дозволяється обробляти цими акарицидами корів за місяць до отелення та молодняк до 6-місячного віку. Обробку акарицидами слід проводити у прохолодний період доби.

Кількість потрібної акарицидної рідини визначають за нормами: великій рогатій худобі, залежно від віку, — 1,5—4 л/голову, для купання овець у ваннах — 2—5, для коней — 1,5—3 л/голову. Акарициди у формі дусту дозують з розрахунку 100—300 г на тварину. Обробку тварин акарицидними дуетами здійснюють на відкритих майданчиках з використанням засобів особистої охорони — спецодягу, взуття, рукавиць, окулярів та респіратора. Після обробки вим'я дійних тварин старанно обмивають теплою водою з милом. При ознаках отруєння фосфорорганічними сполуками тваринам підшкірно вводять 1 %-ний розчин атропіну в дозі 1 мл на 100 кг маси тварини.

У зв'язку з адаптацією кліщів при тривалому використанні акарицидів актуальним залишається пошук нових препаратів, інших засобів боротьби. Особливої уваги спеціалістів ветеринарної медицини заслуговує група піретроїдів. їх синтезу, виробництву і використанню приділяється багато уваги в ряді країн. В основі родини піретроїдних інсектоакарицидів знаходиться перметрин. У боротьбі з іксодидами методом обприскування його використовують в 0,033 %-ній концентрації. Крім нього, рекомендовані бутокс-50 0,1 %-ний, декаметрин (дельтометрин) 0,025 %-ний, ектомин 0,1 %-ний, альфаметрин — 30—40 мг на 1 л води. Жуйним нашкірно, для поливання вздовж спини, рекомендовані 2 %-ний ціперметрин у дозі 5 мл, 1—2 %-ний ектомин і ектопор, 1 %-ний флуметрин з розрахунку 1 мг/кг маси тварини один раз на два тижні.

Ефективним акарицидом вважається антибіотик івермектин. Широко використовують його лікарську форму під назвою івомек. У дозі 0,1—0,2 мг/кг маси тварини його вводять підшкірно. Розроблена методика даванки його всередину в капсулах з повільним звільненням. Одна з головних вимог до акарицидів — їх безпечність для людей, тварин, а також для корисної флори і фауни навколишнього середовища.

В окремі місяці періоду випасання, коли нападання кліщів на тварин різко зменшується, крім того, при обслуговуванні поодиноких тварин і проведенні контролю за якістю вологого чи сухого методів протикліщових обробок виникає потреба у застосуванні допоміжного способу боротьби — ручного збирання кліщів з тіла тварин.

До цього заходу залучають доярок, пастухів, інший обслуговуючий персонал ферм, інформують їх про улюблені місця паразитування кліщів, особливості їх витягування з шкіри тварин та знищення.

У боротьбі з іксодидами в природних біотопах найбільш ефективними і перспективними залишаються екологічні заходи. Вони грунтуються на створенні таких умов у біотопах, при яких існування у них кліщів стає неможливим.

Найбільш поширеним напрямом цієї боротьби поки що залишається застосування агротехнічних заходів: створення на місці малопродуктивних природних культурних пасовищ з сіяним травостоєм. При цьому суттєво змінюються умови для мешкання кліщів і різко скорочується кількість дрібних тварин — основних живителів проміжних стадій іксодид. Осушення заболочених, низинних пасовищ також буде перешкоджати розмноженню і поширенню таких вологолюбних кліщів, як Boophilus annulatus, Rhipicephalus bursa та Ixodes ricinus. Однак такі заходи, як переорювання, дискування, боронування, у зоні природних біотопів іксодид, знищення чагарникових хащ та заростей бур'яну, меліорація у малих і великих масштабах, створення пасовищ з сіяним травостоєм будуть лише знижувати на певний час їх закліщованість. У зв'язку з цим необхідний пошук більш радикальних засобів боротьби, зокрема, пошук природних ворогів іксодид.

У тваринницьких приміщеннях півдня України можуть мешкати два види гіалом: Н. detritum і Н. anatolicum. Для їх знищення з приміщень видаляють тварин і ліквідовують притулки для кліщів: замазують тріщини, щілини, забивають нори гризунів, знищують рослинність поблизу приміщень, звільняють їх від гною та сміття.

Для дезакаризації приміщень використовують: бензофосфат 0,2 %-ний, фталофос чи метилацетофос 0,5 %-ний, трихлорметафос-3 1 %-ний, карбофос, севін чи дикрезил 1 %-ний. Обприскують стелю, стіни й підлогу з розрахунку 200—400 мл/м3. Крім того, приміщення можна обробляти аерозолями акарицидів, а також димом спалюваних акарицидних шашок.

Заслуговує на увагу використання аеролу-2 (суміш 9 : 1 хлорофосу й ДДВФ), рекомендованого з розрахунку 20 мл/м3 при 24-годинному витримуванні, а також глак-Ц у безпропелентному балоні, що включає глутаровий альдегід і ціодрин з розрахунку 50 мл/м3. Для одержання цих аерозолей використовують електрокомпресори з аерозольними форсунками типу TAH чи ПВАН. Протикліщові обробки приміщень проводять навесні, до нападання кліщів на тварин, а потім у липні — серпні з появою личинок і німф;

Кліщі родини Argasidae. Аргазиди — досить поширені на південному сході Європи та в Азії паразитиформні кліщі. їх ветеринарно-медичне значення полягає у тому, що вони є перенощиками та резервантами великої групи збудників заразних захворювань, а також тимчасові ектопаразити-гематофаги хребетних.

Аргасові кліщі мають порівняно великі розміри, роздільностатеві. Статевий диморфізм виражений погано. Самки яйцеродні. Розвиваються подібно до іксодид, з метаморфозом. Мешкають у закритого типу біотопах — у приміщеннях для тварин, інколи для людей, у норах, гніздах та печерах. Ведуть переважно нічний спосіб життя. Паразитують усі активні стадії аргазид. Можуть голодувати 10—20 років.

З родини аргазид у СНД реєструють представників трьох родів — Argas, Alveonasus і Ornitodos, які представлені 19 видами. В Україні зустрічаються і мають ветеринарне значення два види: Argas persicus і Alveonasus lahorensis.

Персидський кліщ (в. Argas persicus) — тимчасовий ектопаразит курей, рідше індиків, свійської та дикої водоплавної птиці. Може нападати на свійських ссавців і навіть на людей. Мешкає на півдні України. Північна межа його ареалу досягає 54° північної широти. Ці кліщі активні лише при температурі зовнішнього середовища вище 20 °С. Оптимальна температура для їх розмноження і розвитку 28—30 °С.

Персидський бліднотіл яйцеподібної форми (рис. 71), 5—9 мм довжиною, 3—6 мм шириною. В голодному стані плоский, сірувато-жовтого кольору, після насичення кров'ю — темно-сірий, бобовидної форми. Тіло без щитків. Зовнішній покрив представлений м'якою хітиновою кутикулою, яка може дуже розтягуватися. На краю тіла кліщів знаходиться вузенький рант, утворений прямокутними пластинками. Очей немає. На спині численні диски.

Аргасовий (персидський) кліщ

Рис. 71. Аргасовий (персидський) кліщ:

1 — вигляд з дорсальної поверхні; 2 — вигляд самки з вентральної поверхні тіла


До черевної поверхні фіксуються чотири пари довгих, 6-членистих ніг: дві пари спрямовані вперед, дві — назад. Хоботок (гнатосома) знаходиться в камеростомі, короткий і не виходить за межі тіла, має аналогічну із іксодидами будову: пару пальп, пару хеліцер і гіпостом. Основа його чотирикутна. На рівні першої-другої пар ніг відкриваються статеві отвори, дещо каудально від четвертої пари ніг — анальний отвір. Перитреми серповидні. Самці менші за самок, інші статеві ознаки виражені погано.

Розвиваються з метаморфозом, постадійно: яйце, личинка, німфи (І, II, III, іноді IV), імаго. Насмоктавшись крові, запліднені самки через 1—2 тижні відкладають у зовнішньому середовищі від 30 до 250 яєць. На відміну від іксодид, не гинуть і спроможні нападати на своїх живителів повторно й відкладати яйця після насичення кров'ю.

Через 3—4 тижні з яєць вилуплюються шестиногі личинки, які нападають на птицю і паразитують на ній від 4 до 10 діб. Прикріплюються вони під крилами, в ділянці клоаки, на шиї. Після насичення кров'ю за межами тіла живителя линяють у німфу І. В подальшому розвитку кліщ проходить ще дві, іноді три німфальні стадії, кожна з яких потребує насичення кров'ю живителя. Остання стадія перетворюється в імаго. Німфи та імаго насичуються кров'ю за 30—120 хв. Розвиток кліща залежно від умов середовища триває від 3 міс до 2 років, частіше 3—8 міс. Зимують усі стадії. Близько одного року можуть голодувати личинки та німфи, до 10—11 років — імаго. Кров ссуть на птиці у нічний час, на птиці, яка сидить у гніздах,— і вдень.

Біотопами кліща є тріщини, щілини в стінах будівлі, гнізда та сідала. Знаходять їх під корою дерев, у щілинах парканів тощо. Кліщі активні з травня по жовтень, а де є умови — увесь рік.

Аргазиди на всіх стадіях — перенощики та резервенти збудників бореліозу птиці, туберкульозу, холери, тифу курей та паратифу качок. Висмоктуючи багато крові, вони виснажують птицю, спричиняють її анемію, а інокулюючи отруйну слину — токсикоз, що проявляється у вигляді парезів і паралічів. Особливо тяжко переносять їх нападання курчата: при значній закліщованості можлива масова їх загибель (30—80%). Доросла птиця втрачає масу тіла, на 50—70 % у неї зменшується несучість.

Заходи боротьби з аргазидами спрямовані на звільнення птиці від їх личинок і знищення усіх стадій у біотопах приміщень.

Перед дезакаризацією заселені аргазидами приміщення звільняють від птиці, прибирають сміття та послід і проводять першу обробку. Для цього використовують: бензофосфат або ветіол 0,25—0,5 %-ний, дурсбан або дибром 0,5—1 %-ний, неоцидол, фталофос, дикрезил, карбофос 1 %-ний. Користуючись аерозольною насадкою ТАН та компресором, можна одержати спрямований аерозоль 0,05 %-ного ДДВФ, 2 %-ного ціодрину, 3 %-ного карбофосу чи інших з розрахунку на 100—200 мл/м2 оброблюваної площі. Через добу приміщення провітрюють, ремонтують, ліквідуючи можливі біотопи аргазид шпаклюванням, замазуванням щілин чи фарбуванням. Через тиждень проводять другу обробку акарицидом. Наступного дня миють устаткування, годівниці та інший інвентар, після чого розміщують птицю.

Для звільнення птиці від личинок аргазид її необхідно 12 діб витримати в іншому приміщенні і повернути у підготовлене. При комплектуванні ферми птицю з) цією метою також витримують у карантинному приміщенні до 12 діб.

Боротьба з аргазидами повинна включати і ряд інших організаційно-господарських та ветеринарно-санітарних заходів загального напряму, наприклад, перетворення ферми у підприємство закритого типу, організація надійного ветеринарного контролю за ситуацією на ній та ін.

Кошарний кліщ (вид Alveonasus lahorensis) — тимчасовий ектопаразит домашніх тварин, переважно, овець, інколи великої рогатої худоби, кіз, собак, коней, ослів, нападає і на людину. Зустрічається у південно-східному регіоні Європи та в Азії. Мешкає частіше у тваринницьких приміщеннях, заселяючи тріщини, щілини та інші дефекти стін, підлоги, стелі, знаходять його в устаткуванні та інвентарі. Помешканням для цих кліщів може бути кора дерев, хмиз, нори гризунів, очеретні стіни, перегородки.

Дорослі кліщі подовжено-овальної форми, тіло загострене спереду, закруглене ззаду. Його покрив дещо грубуватий, ямчастий, навколо ямок радіально розміщені хітинові гребінчики. Довжина тіла —7—15 мм, ширина — 3—6 мм, колір сірий. Очі відсутні. Мають чотири пари 6-членистих короткуватих ніг. Хоботок довгий, конусовидний. Перитреми серповидні.

Запліднена самка влітку за 1—4 тижні у своєму біотопі відкладає 50—500 яєць. Свою першу яйцекладку вона може зробити без попереднього насичення кров'ю. Через 0,5—1,5 міс вилуплюються шестиногі личинки, які нападають на живителя лише восени, насичуються кров'ю і на його тілі послідовно линяють у І, II, III німфи. їх може бути від 3 до 5. Остання з німф, наситившись кров'ю, відпадає у зовнішнє середовище, де перетворюється в імаго. Період розвитку близько 1,5 міс. Дорослі кліщі у стійловий період нападають на тварин багато разів, переважно вночі, насичення кров'ю триває від 0,5 до 5 год. Личинки можуть голодувати до року, імаго — до 10 років і більше.

Паразитуючи на вівцях у великій кількості, кошарні кліщі спричиняють їх виснаження, анемію, у деяких випадках — парези і паралічі кінцівок. Найбільше страждають від них ягнята. Крім того, кліщі можуть інокулювати збудників анаплазмозу, бруцельозу, туляремії і зберігати їх протягом багатьох років.

Заходи боротьби. Основним з них є дезакаризація неблагополучних приміщень. Після прибирання гною, підстилки, сміття приміщення дезакаринізують за допомогою одного з акарицидів. Для цього рекомендовані: анометрин Н 0,025 %-ний, ГХЦГ 0,03 %-ний, ектомин 0,5 % -ний, неоцидол, дилор 1 %-ний, севін 2—3 %-ний при нормі їх витрати 200—400 мл/м2. Перед розміщенням овець на зимово-стійлове утримання обробку приміщень повторюють. Овець неблагополучних отар перед цим купають в акарицидному розчині або поливають ним вздовж хребта чи втирають у шкіру кожній вівці 5 мл сульфидофосу-20 чи 10 мл діоксофосу. Через місяць обробку повторюють. Взимку показані обробки 7 %-ним дустом дикрезилу.

Одним з найефективніших заходів боротьби є заміна старих кошар новими, типовими будівлями.

Кліщі родини Dermanyssidae мають подовжено-овальне тіло. Це дрібні кліщі й навіть при насиченні кров'ю досягають лише 2 мм. Ротові органи й кінцівки порівняно довгі. Пальпи 6-членикові. Стигми у них знаходяться між третьою і четвертою парами ніг.

З численної родини Dermanyssidae ознайомимося лише з одним із 19 представників роду Dermanyssus — курячим кліщем.

Курячий кліщ (вид Dermanyssus gallinae) — тимчасовий гніздовий ектопаразит і облігатний гематофаг курей, індиків, водоплавної та синантропної птиці. Зустрічається повсюди, мешкає найчастіше в пташниках, у гніздах синантропної птиці — горобців, голубів, ластівок тощо. Особливо поширений на півдні України, де завдає значних збитків птахівництву, інколи нападає і на домашніх ссавців.

Dermanyssus> gallinae — мають плоске тіло, малі розміри: голодні — 0,6—0,75 мм, після насичення кров'ю — до 2 мм. Форма тіла овально-подовжена (рис. 72). Колір голодних кліщів жовтувато-білий, тих що насмокталися крові,— червоний, в процесі перетравлювання крові вони стають темно- або світло-коричневими, потім жовтувато-сірими. На дорсальній поверхні тіла є щиток, який звужується каудально. Вони мають чотири пари довгих 6-членистих ніг. Очі відсутні. Тіло й кінцівки покриті численними короткими, але товстими щетинками. На ногах є кігтики та присисні подушечки. Довгий хоботок з довгими стилетоподібними хеліцерами з'єднаний з тілом кліща спереду. Це бінімфальні кліщі — в процесі розвитку вони проходять стадії яйця, личинки, протонімфи, дейтонімфи та імаго. При оптимальних умовах і температурі 20—25 °С цикл розвитку завершується за 6—12 діб. Личинка крові не ссе, інші стадії — гематофаги.

Дерманісусний (курячий) кліщ

Рис. 72. Дерманісусний (курячий) кліщ:

1 — кліщ з дорсальної поверхні; 2 — вигляд самця з вентральної поверхні тіла; 3 — вигляд самки з вентральної поверхні


Запліднена самка після насичення кров'ю відкладає 13—20 яєць у одному з біотопів. Таких кладок може бути від 5 до 8. Через 2—3 доби з яєць вилуплюються безбарвні шестиногі личинки, які через добу линяють у протонімф. Після насичення кров'ю вони через чотири доби перетворюються у дейтонімф, а останні через 2—4 доби — в імаго. При сприятливих умовах ці кліщі можуть відтворити за сезон до восьми генерацій. Вони нічні хижаки, але при великій їх кількості деякі з них можуть нападати на птицю і вдень. Потрапивши на шкіру людини, вони викликають лише шкірний свербіж. Кліщі здатні голодати, але не більше року. Гинуть при температурі нижче +5°С, згубно на них діє і інсоляція. У пташниках кліщі поселяються у тріщинах, щілинах, смітті, курячому посліді.

Курячі кліщі при масовому нападанні перешкоджають нічному відпочинку птиці, травмують шкіру, проникають у носові ходи, слуховий прохід, трахею, спричиняючи тим патологічні процеси. У птиці розвивається токсикоз, анемія, знижуються несучість та маса тіла, розвивається кахексія. Молодняк може гинути. Дерманісиди — перенощики і резерванти збудників бореліозу, орнітозу, чуми та холери птиці, гарячки Ку та деяких інших вірозів.

Боротьбу з курячим кліщем спрямовують головним чином на дезакаризацію приміщень. У звільнених від птиці пташниках прибирають сміття та послід, ліквідують гнізда синантропних птахів, виносять і миють на подвір'ї дерев'яне обладнання і проводять першу обробку приміщення. З цією метою використовують акарициди, рекомендовані для боротьби з аргазидами: бензофосфат, дибром, дурсбан, карбофос, неоцидол, педикс-50, ветиол та ін. Після добового витримування приміщення провітрюють, ремонтують, ліквідовуючи при цьому помешкання кліщів. Повторну обробку приміщення проводять через 5—7 діб, для чого використовують 0,25 %-ний ціодрин чи 0,5 %-ний дикрезол або у вигляді спрямованих аерозолів — 1,5 %-ний ціодрин чи 0,3 %-ний дибром. Лише через добу птицю повертають у добре провітрене приміщення, але перед цим потрібно знешкодити годівниці, напувалки, стрічки транспортерів для кормів і яєць, гнізда несучок, скориставшись для цього 3 %-ним розчином кальцинованої соди.

Якщо птицю немає куди перемістити, дезакаринізацію приміщення проводять у її присутності. У такому випадку використовують 0,1—0,25 %-ну суспензію севину чи 0,02 %-ну водну емульсію ДДВФ. Заборонено обробляти курчат та інший молодняк до 3-місячного віку.

Спеціальні заходи боротьби обов'язково здійснюють у комплексі з організаційно-господарськими та ветеринарно-санітарними відповідно до вимог існуючого Ветеринарного законодавства.


Ви дивилися сторінку - Паразитиформні кліщі

Наступна сторінка      - Вароатоз (варооз) бджіл

Попередня сторінка    - Ветеринарна арахнологія і арахнози тварин

Повернутися до початку сторінки Паразитиформні кліщі

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 
Индекс цитирования.