Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин


В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.


Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози


   Література
   Карта сайту

Параскаридоз

Параскаридоз (Parascaridosis) — хронічне, значно поширене гельмінтозне захворювання коней, ослів та мулів, яке спричинює нематода Parascaris egum, родини Ascaridae. Параскариди локалізуються у тонких кишках, іноді в шлунку й жовчних протоках печінки. Хвороба проявляється короткочасним підвищенням температури тіла, відставанням тварин у рості та розвитку, порушенням травлення, ознаками бронхопневмонії, анемією і приступами нервового збудження. У дорослих тварин хвороба перебігає безсимптомно.

Характеристика збудника.

P. equorum — велика, веретеноподібної форми, жовто-білого кольору нематода, довжиною 15—37 см. Ротовий отвір оточений трьома великими губами, кінці яких наділені зубчиками (рис. 46). Самець зовні відрізняється від самки меншим розміром і загнутим хвостовим кінцем, де є невеликі бокові крила, статеві сосочки і дві однакові тонкі спікули. Самка виділяє незрілі, округлі великі яйця (0,09—0,1 мм у діаметрі) коричневого кольору з товстою гладенькою оболонкою.

Схема розвитку параскариди

Рис. 46. Схема розвитку параскариди:

1 — рот, оточений трьома губами; 2—3 — незрілі яйця; 4 — інвазійне, зріле яйце


Розвиваються параскариди прямим шляхом за аскаридним типом. Виділені в навколишнє середовище яйця при сприятливих умовах (температурі +20—25 °С, відносній вологості не нижче 70 % і наявності кисню) розвиваються протягом 7—8 днів. При менш сприятливих умовах строк розвитку яєць параскарид збільшується до 30 діб. Взимку яйця не розвиваються, знаходяться в анабіозі (перезимовують), а з настанням теплої погоди починають розвиватися, досягаючи інвазійної стадії у квітні — червні.

При потраплянні інвазійних яєць з кормом або водою в шлунково-кишковий тракт з них вилуплюються личинки, які мігрують по кровоносному руслу в легені, де через капіляри потрапляють у альвеоли, потім бронхіоли, бронхи та трахею, з мокротою відкашлюються у ротову порожнину й заковтуються. До статевозрілої стадії паразита минає 1,5—2 міс від моменту заковтування яєць.

Епізоотологічні дані.

Хвороба поширена повсюди. Найбільше параскаридозом уражується молодняк у віці до 1—2 років. Рідко хворіють дорослі коні. Джерелом інвазії є хворі та перехворілі тварини — паразитоносії. Параскаридозна інвазія наростає з липня — серпня, досягає максимуму в осінні та зимові місяці, після чого спостерігається її зниження.

Захворювання частіше реєструють у районах з вологим кліматом та болотистим грунтом (північний захід України та ін.). Встановлено також, що зараженість параскаридозом вища в господарствах з конюшино-пасовищним утриманням коней. Сприяють зараженню і тяжкому перебігу хвороби незадовільні умови утримання тварин, неповноцінна вітамінно-мінеральна їх годівля, раннє відлучення лошат від матерів, висока життєздатність яєць параскарид у навколишньому середовищі.

Патогенез.

Патогенний вплив параскарид на організм коней зумовлюється антигенною дією статевозрілих гельмінтів та мігруючих личинок, порушенням цілісності слизової оболонки кишечника, кровоносних судин печінки та легень, сприяє інокуляції патогенна мікрофлора. Дорослі параскариди викликають виразки слизової оболонки, розвиток катарального запалення кишечника. У лошат спостерігають ентерит, пронос, дещо пізніше — бронхопневмонію, яка супроводжується кашлем, короткочасним підвищенням температури тіла, витіканням з носа.

Імунітет — при параскаридозі віковий набутий, який проявляється зниженням параскаридозної інвазії у міру збільшення віку тварини.

Клінічні ознаки.

Залежать від інтенсивності інвазії і віку тварини. Найтяжче хвороба перебігає у лошат у віці від 5 міс до року. На ранній стадії розвитку хвороби — в період міграції личинок через легені — у хворих спостерігають симптоми катаральної бронхопневмонії (прискорення дихання, підвищення температури тіла, кашель і серозно-слизове витікання з носа).

При появі параскарид у кишечнику розвивається хронічний розлад діяльності шлунково-кишкового тракту, з'являється пронос, який змінюється запором, можуть бути коліки. Іноді спостерігаються, нервові явища у вигляді судорог, парезу заду та кінцівок. Слизові оболонки бліді, в крові знижується вміст гемоглобіну, зменшується кількість еритроцитів, з'являється лейкоцитоз і еозинофілія, прискорення ШОЕ.

У дорослих тварин перебіг хвороби безсимптомний і характеризується зниженням апетиту, виснаженням, тварини швидко втомлюються.

Патологоанатомічні зміни.

Виснаження трупа, блідність і жовтяничність слизових оболонок, гіперплазія лімфатичних вузлів. При розтині трупів на початковій стадії хвороби виявляють ознаки пневмонії, у тонкому відділі, кишечника знаходять параскарид, явища катарального гастриту і ентериту, що проявляється поверхневим порушенням епітелію, крововиливами та виразками на слизових оболонках, а також збільшення печінки та селезінки. Серцеві м'язи дряблі, сірого кольору, на епі- і ендокарді серця крововиливи.

Діагностика.

Прижиттєва діагностика грунтується на копроскопічному дослідженні фекалій методами, флотації (Фюллеборна, Дарлінга, Щербовича). Доцільно проводити діагностичну дегельмінтизацію. Посмертно діагноз встановлюють при розтині кишечника й виявленні параскарид. На початковій стадії хвороби досліджують шматочки уражених легень за методом Бермана-Орлова на наявність личинок параскарид.

Лікування.

Для дегельмінтизації коней застосовують піперазину гексагідрат, солі піперазину (адипінат, сульфат, фосфат), фенбендазол (панакур, фенкур, бровадазол), фебантел (ринтал), мебендазол у формі мебенвет грануляту, нілверм, татрамізол гранулят, чотирихлористий вуглець та ін.

Препарати піперазину призначають індивідуально або труповим методом (по 10—15 коней) два дні підряд у суміші з 1 кг на тварину злегка зволожених концкормів після 10—12-годинної голодної дієти в дозах: лошатам від 6 до 10 міс — 8—10 г, лошатам 10—12 міс — 10—12 г, молодняку від одного до двох, років — 13—20 г і дорослим коням — 21—25 г. Разова доза цих антгельмінтиків на курс дегельмінтизації не повинна перевищувати 0,1 г/кг маси тварини.

Чотирихлористий вуглець вводять коням у дозах від 8 до 40 мл залежно від віку в капсулах або через носостравохідний зонд. Попередньо тварин витримують на 16—20-годинній голодній дієті. У період дегельмінтизації коней звільняють від роботи на три дні і утримують у приміщеннях або базах, зменшують або зовсім виключають з раціонів концкорми.

При високому ступені інвазії після чотирихлористого вуглецю лошатам призначають сольове проносне.

Фенбендазол — (фенкур, панакур, бровадозол) призначають одноразово всередину груповим методом у дозах: молодняку від 6 міс до чотирьох років 15 мг/кг маси тіла, старше чотирьох років — 10 мг/кг за діючою речовиною. Фебантел (ринтал) призначають всередину одноразово в дозі 6 мг/кг маси тварини за діючою речовиною.

Мебендазол у формі мебенвет грануляту 10 %-ного призначають одноразово всередину після 12-годинної голодної дієти в суміші із зволоженим кормом у дозі 6 г грануляту на 100 кг маси тіла (6—8 мг/кг за діючою речовиною).

Тетрамізол гранулят — 3—4 г/100 кг маси тіла або 6—12 мг/кг за діючою речовиною.

Гній щодня прибирають і знезаражують біотермічно. Після дегельмінтизації (через 10 днів) у стійлах проводять заключну дезинвазію гарячим 5 %-ним розчином карболової кислоти, ксилонафту або натру гідроокису.

Профілактика.

Комплекс профілактичних заходів включає: планову дегельмінтизацію у раціональні строки, створення оптимальних умов утримання і годівлі, знезаражування навколишнього середовища. Планові дегельмінтизації коней провидять восени й навесні. Лошата поточного року народження підлягають дегельмінтизації: перший раз — у серпні—вересні; другий — у листопаді—грудні. Молодняк віком 1—3 роки дегельмінтизують перед переведенням на пасовище в березні—квітні і вдруге — у серпні—вересні; коней старшого віку — періодично (один раз на квартал) за даними копроскопічного дослідження.

У господарствах, неблагополучних щодо параскаридозу, за кіньми закріплюють станки, які щодня очищають і щомісячно дезинвазують гарячими водними розчинами фенольних препаратів. Гній із території ферми щодня вивозять для біотермічного знезаражування. Забороняється згодовувати грубі корми з підлоги, напувати коней необхідно доброякісною водою, застосовувати загінну систему випасання. Для випасання кобил з підсисними лошатами виділяють штучні пасовища або ділянки пасовищ, на яких протягом сезону не випасали молодняка коней до 2-річного віку.


Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Параскаридоз

Наступна сторінка      - Неоаскаридоз

Попередня сторінка    - Аскаридоз свиней

Повернутися до початку сторінки Параскаридоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 
Индекс цитирования.