Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Парамфістомидози

Парамфістомидози (Paramphistomidoses) — захворювання свійських та диких жуйних, спричинювані численними (більш як 60) видами трематод родини Paramphistomidae, молоді форми яких паразитують у тонкому відділі кишечника, сичузі, а дорослі — у рубці, інколи — у сітці. На території України збудників парамфістомидозів два: Liorchis scotiae і Paramphistomum ichicawai.

Захворювання, спричинене юними парамфістомидами, характеризується гострим перебігом, а дорослими — хронічним. Хвороба супроводжується порушенням травлення, інтоксикацією, зниженням продуктивності та ін. При гострому перебігу інвазії 50— 100 % хворих тварин можуть загинути. У гострій формі її реєструють переважно у північних областях України (зона Полісся), у лісостеповій зоні, Закарпатті переважають хронічна й субклінічна форми. В деякі роки внаслідок спалахів даної інвазії тваринництво неблагополучних областей зазнавало значних збитків.

Характеристика збудників.

Ліорхи (Liorchis scotiae) мають тіло довжиною 3—13 мм, шириною 4—5 мм. Вони блідо-рожевого кольору. Тіло їх не плескате, як у всіх трематод, а конічної форми. Передній кінець меншого діаметра, апікально притуплений. Тут розміщені ротовий і дещо каудально статеві отвори. За ротовим отвором знаходиться добре розвинена, вазоподібної форми глотка, потім стравохід, що переходить у дві гілки кишечника, які сліпо закінчуються поблизу заднього кінця трематоди. Два порівняно великого розміру сім'яники, поперечно-овальної форми, розміщені один над одним у задній половині тіла. У задній частині гельмінта є великого розміру черевний присосок, за допомогою якого паразит фіксується до слизової оболонки органів травлення. Яєчник і тільце Меліса знаходяться проксимально від черевного присоска. Петлі матки знаходяться між сім'яником і біфуркацією кишечника, жовточники — латерально, вздовж тіла паразита; вони добре розвинені.

Яйця ліорхів порівняно великі (0,147—0,189 x 0,063—0,105 мм), симетрично овальні, сріблясто-сірого кольору, без мірацидія.

Парамфістоми (P. ichicawai) такої ж, як і ліорхи, величини (довжина 3—13, ширина — 3,5—4,5 мм), мають овальну чи конусовидну форму тіла. Глотка у них чашовидна. Все інше у їх будові не має діагностично-диференціального значення. Яйця парамфістом лише дещо менші від яєць ліорхів (0,120—0,163 x 0,060— 0,084 мм).

Життєвий цикл ліорхів і парамфістом майже однаковий. Це біогельмінти (рис. 23). Вони розвиваються з участю одного проміжного живителя — прісноводних молюсків родини Planorbidae (коловертки). В Україні виявлено сім видів коловерток, у яких розвиваються личинки парамфістомид. Серед них основну роль в епізоотології даного гельмінтозу відіграє коловертка звичайна — Planorbis planorbis, строк життя якої 2—4 роки.

Схема розвитку парамфістомид

Рис. 23. Схема розвитку парамфістомид:
1 — імаго; 2 — яйця; 3 — вихід мірацидія з яйця; 4 — спороциста; 5 — редія;
 6 — церкарій; 7 — прісноводні молюски (коловертки); 8 — адолескарій на траві

 

Яйця паразита, потрапивши у зовнішнє середовище, розвиваються при наявності вологи, оптимальної температури (19—27 °С) та кисню. Мірацидій формується і вилуплюється з яйця через 1 — З тижні, знаходить у біотопі проміжного живителя і проникає у його тіло, де послідовно проходить стадії спороцисти, редій та церкаріїв. Через 1,5—3 міс з молюска у воду виходять церкарії, які, прикріплюючись до стебел водяних рослин та інших об'єктів чи плаваючи на поверхні води, перетворюються у адолескаріїв. З одного мірацидія в результаті партеногенії може утворитися до 180 адолескаріїв.

Адолескарії — це досить дрібні (0,22—0,25 мм) утворення, які мають форму півкулі, темно-коричневі, їх виявляють лише за допомогою лупи. Жуйні інвазуються, заковтуються з кормом чи водою адолескаріїв парамфістомид. Звільнившись від цистної оболонки, адолескарії проникають у підслизовий шар тонкого відділу кишечника та сичуга, де й відбувається тканинна фаза розвитку. Цей період супроводжується гострим перебігом хвороби. Юні паразити через деякий час мігрують у передшлунки. З моменту інвазування юні парамфістоми досягають рубця телят на 24-ту добу, а ліорхи на 45-ту, статевої зрілості — відповідно через 40 і 90 діб. У деяких паразитів ці строки можуть досягати навіть 6—9 міс. Ліорхи відкладають яйця протягом усього року. Паразитують у жуйних до 5—7 років. В оптимальних умовах розвиток парамфістомид триває у середньому 4—6 міс.

Епізоотологічні дані.

Це захворювання жуйних переважно з північних областей України. В умовах помірного клімату яйця парамфістомид взимку гинуть, але личинки зберігаються у проміжних живителів, які навесні інвазують зовнішнє середовище. Взимку гине й основна маса адолескаріїв. Гинуть вони і влітку при пересиханні біотопів молюсків. На зелених, ростучих рослинах вони зберігають життєздатність до 2 міс. Фактори передачі — трава та вода, інвазовані личинками трематод.

Жуйні можуть інвазуватися парамфістомидами протягом усього пасовищного періоду, але в найбільшій мірі це трапляється у травні — червні. Перші випадки гострого перебігу інвазії спостерігаються уже через місяць після початку випасання тварин на неблагополучному пасовищі й можуть мати місце протягом усього літа.

Джерелом інвазії можуть бути як свійські, так і дикі жуйні, інвазовані цими трематодами. Найвищою виявилася зараженість парамфістомидами молодняка великої рогатої худоби 1,5—2-місячного віку. У подальший віковий період вона знижується.

На швидкість поширення парамфістомидозів серед жуйних найбільший вплив мають кількість опадів і температура повітря попереднього й поточного років. Біотопи планорбід знаходяться у низинних, болотистих ділянках пасовищ з великою кількістю дрібних водойм. Коловертки живуть у заводях річок, струмків з повільною течією, меліоративних канавах тощо.

Найвища інвазованість планорбід личинками парамфістомид спостерігається у весняний та осінній періоди року. Яйця цих трематод у фекаліях молодняка жуйних поточного року знаходять уже в кінці липня — серпні.

Патогенез цієї хвороби вивчений недостатньо. Відомо, що юні парамфістомиди під час міграції і паразитування у підслизовому шарі кишечника, сичуга чи в печінці спричиняють глибокі зрушення не лише у цих органах, а й усьому організмі. Наслідком комбінованої патогенної дії цих паразитів є тяжкий перебіг хвороби, особливо у молодих тварин, інвазованих вперше великою, кількістю парамфістомид. Юні трематоди спричинюють винятково тяжкий катарально-геморагічний гастроентерит, який супроводжується глибокими порушеннями процесів травлення, значною інтоксикацією організму, інтенсивною інокуляцією фітопаразитів. Це зумовлює прогресуюче схуднення, призводить до виснаження. Внаслідок інтоксикації ушкоджується лімфатична система органів травлення: у її органах з'являються множинні крововиливи, некробіотичні зміни. Тривалі набряки підшкірної клітковини голови, шиї та підгруддя ускладнюють перебіг патологічних процесів, створюють несприятливі умови для життєдіяльності організму. Паразити викликають алергічну перебудову всього організму тварини.

Поселяючись у рубці, імаго спричиняють подібні зміни, але при цьому не ушкоджуються у такій мірі тканини передшлунків, тому патологічний процес має хронічний перебіг і супроводжується картиною атрофічного руменіту, який помітно знижує функціональні можливості цього органа, призводить до порушення травлення і схуднення тварини.

Клінічні ознаки.

Інвазія у жуйних може мати гострий і хронічний перебіг, у дорослих, крім того, субклінічний. Гострий перебіг захворювання реєструють переважно у молодняка великої рогатої худоби 1—2-річного віку, коли у порівняно короткий проміжок часу спостерігається інтенсивне зараження тварин.

Хворі тварини з'являються через 2—4 тижні від початку випасання їх на неблагополучному пасовищі. Перебіг хвороби 2— 4 тижні. Якщо тварини не гинуть через 1—2 тижні, хвороба набуває хронічного перебігу.

При гострому перебігу у телят досить швидко розвиваються кволість, пригнічення, прогресуюче схуднення, яке веде до виснаження, діарея з домішками до фекалій слизу та крові, з'являються набряки в ділянках нижньої щелепи та підгруддя. Хворі тварини більше лежать, очі западають в орбіти у зв'язку із зневодненням організму. Слизова оболонка очей, губ, носа анемічна. Температура тіла на початку хвороби підвищена, потім знижується нижче норми. На цьому етапі із-за серцевої недостатності деякі тварини гинуть. Стан здоров'я інших хворих тварин починає повільно поліпшуватися.

Хронічний перебіг хвороби у великої рогатої худоби характеризується подібними, але менш вираженими симптомами, з яких переважають: затяжна діарея, анемія, схуднення, набряки у передній частині тіла.

У овець інвазія також може мати як гострий, так і хронічний перебіги, але в Україні вони хворіють досить рідко.

При незначній інтенсивності інвазії, а також у деяких дорослих тварин парамфістомидози мають безсимптомний або субклінічний перебіг, але і в таких випадках тварини відстають у рості й розвитку, знижується приріст їх маси й вони худнуть.

Імунітет не вивчений.

Патологоанатомічні зміни.

Трупи виснажені. На шкірі губ, носового дзеркальця, на крилах носа знаходять неглибокі виразки. Слизові оболонки й шкіра анемічні, а в ділянці підгруддя — драглисті інфільтрати, у черевній порожнині — червонуватого кольору рідина з наявністю дрібних паразитів. При розтині в пілоричній частині сичуга та тонкому відділі кишечника знаходять чітку картину катарально-геморагічного гастроентериту. У зскрібках з цих місць виявляють велику кількість юних парамфістомид до 1—2 мм величиною. Лімфатичні вузли брижі збільшені, з крововиливами.

При хронічному парамфістомидозі в рубці знаходять ознаки хронічного руменіту — вільні від ворсинок ділянки або з частково атрофованими ворсинками, гіперкератоз. При уважному огляді знаходять велику кількість блідо-рожевих, конусовидної форми дорослих паразитів, в основному фіксованих на коротких ворсинках рубця.

Діагностика.

Ураховуючи основні клініко-епізоотологічні дані, точний діагноз встановлюють лише за результатами гельмінтокопроскопічного дослідження. Як при гострому, так і при хронічному перебігу інвазії для цього застосовують метод послідовного промивання. У першому випадку у відмитому седименті вдається знайти юних парамфістомид довжиною 1—4 мм, при хронічному — яйця цієї трематоди, які дещо більші від яєць фасціол і мають сріблясто-сірий колір.

Посмертно діагноз встановлюють, беручи до уваги дані патологоанатомічного розтину загиблих чи забитих тварин і при виявленні, крім характерних патологоанатомічних змін з боку шлунково-кишкового тракту та передшлунків, у зскрібках з слизової оболонки шлунка та тонких кишок юних або візуально в передшлунках — дорослих парамфістомид.

Парамфістомидози диференціюють від еймеріозу, фасціольозу, кишкових стронгілятозів, паратуберкульозу та інших захворювань, що супроводжуються розладом системи травлення.

Лікування.

При лікувально-профілактичних дегельмінтизаціях великій рогатій худобі індивідуально найчастіше призначають битіонол у дозі 0,07 г/кг маси тварини у суміші з комбікормом (1 : 15) після 12-годинної голодної дієти. При гострому перебігу інвазії препарат задають двічі з дводобовим інтервалом, краще на корінь язика, заливаючи водою з гумової пляшки. Вівцям при гострому перебігу інвазії його призначають у дозі 0,2 г/кг маси тварини, груповим методом у суміші з комбікормом, при даванці індивідуально — 0,15 г/кг їх маси.

При гострому перебігу інвазії пропонують також сульфен у дозі 0,08 г/кг маси тварини. У такій дозі для лікування хворих використовують також суміш битіонолу з сульфеном (1:1) під назвою битіфен. При хронічному парамфістомидозі великої рогатої худоби можна одержати добрий лікувальний ефект за допомогою політрему, який призначають у дозі 0,5 г/кг маси тварини одноразово у суміші з комбікормом.

Одночасно проводять симптоматичну терапію з використанням серцевих, антисептичних і антизапальних засобів. У раціон хворих вводять соковиті та вітамінні корми. Доступ до води вільний.

Заходи боротьби і шляхи профілактики.

Комплекс лікувально-профілактичних заходів у неблагополучних господарствах повинен включати ті ж заходи, що й при фасціольозі, а саме: прогнозування спалахів інвазії, заходи щодо запобігання інвазуванню тварин і зовнішнього середовища, дегельмінтизацію інвазованих тварин, а також організаційно-господарські.

Прогноз повинен грунтуватися на гідрометеорологічних даних з урахуванням еколого-біологічних та епізоотологічних даних. Розробляють його на пасовищний сезон у квітні поточного року.

З метою профілактики інвазування тварин неблагополучні пасовища використовують під сінокоси, практикують стійлово-вигульне утримання телят віком до одного року, за можливістю планують і здійснюють агромеліоративні заходи в зоні неблагополучних пасовищ, організовують боротьбу з проміжними живителями. Якщо це зробити неможливо, то у пасовищний період з профілактичною метою весь молодняк до дворічного віку через 3—4 тижні після початку випасання дворазово з 10-добовим інтервалом дегельмінтизують.

Щоб запобігти інвазуванню зовнішнього середовища, на пасовища слід виганяти лише вільну від трематод худобу, чого досягають дворазовою її дегельмінтизацією у листопаді та лютому, контролюють стан худоби в індивідуальному секторі. Обов'язковим повинне бути біотермічне знезараження гною. Вибірково контролюють якість лікувально-профілактичних дегельмінтизацій, підвищуючи їх ефективність і надаючи перевагу преімагінальним обробкам.

Організаційно-господарські заходи необхідно спрямовувати на поліпшення годівлі та системи водонапування, створення культурних пасовищ, удосконалення системи пасовищного утримання у цілому, розробку щорічних та перспективних планів щодо оздоровлення ферм від інвазії, а також на проведення роз'яснювальної роботи серед працівників тваринництва, власників тварин по профілактиці цієї групи заразних хвороб.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Парамфістомидози

Наступна сторінка     -  Опісторхоз

Попередня сторінка  -  Парамфістомататози тварин

Вернутися на початок сторінки - Парамфістомидози

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.