Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин


В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.


Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози


   Література
   Карта сайту

Монієзіоз

Монієзіоз (Monieziosis) — сезонне, нерідко ензоотичне захворювання овець, кіз, великої рогатої худоби, оленів, буйволів, зебу і диких жуйних, збудниками якого є цестоди родини Anoplacephalidae, що паразитують у тонкому відділі кишечника: Moniezia expanza, Moniezia benederi,Moniezia autumnalia.

Монієзіозом хворіє переважно молодняк: ягнята, козенята, телята поточного року народження віком 1,5—8 міс. Хвороба характеризується пригніченням, зниженням або відсутністю апетиту, наявністю проносу, тварини відстають у рості й розвитку, стають анемічними, у них можуть виникати нервові явища та обтурація кишечника. У молодняка старшого віку й дорослих тварин монієзіоз перебігає у легкій формі або субклінічно.


Характеристика збудників.

Монієзії — великі цестоди, до 5 м довжиною, молочно-білого або білувато-жовтуватого кольору. Членики короткі, але широкі, сколекс з чотирма присосками, неозброєний. У гермафродитному членику М. expansa вздовж переднього краю групами у вигляді розеток розміщені міжпроглотидні залози, багато сім'яників і подвійна жіноча статева система (два комплекти жіночик хстатевих органів; рис. 38). Статеві отвори відкриваються з кожного боку членика і часто виступають, створюючи статеві сосочки. Матка у вигляді сітки складнопереплетених тонких трубочок. У зрілому, членику трубочки матки сильно розширюються і набувають вигляду мішка, заповненого яйцями. Міжпроглотидні залози у М. benedeni розміщені суцільною смужкою у центрі переднього краю членика. Яйця сірого кольору, неправильної, інколи багатогранної форми, 0,06—0,08 мм в діаметрі, містять онкосферу з трьома парами гачків, яка розміщується у грушоподібному апараті.

А — Moniezia expansa; Б — Moniezia benedeni

Рис. 38. А — Moniezia expansa; Б — Moniezia benedeni:

1 — сколекс; 2 — гермафродитний членик


Монієзії — біогельмінти, розвиваються з участю дефінітивних живителів (жуйних тварин) і проміжних живителів — дрібних ґрунтових панцирних кліщів із групи орібатид (рис. 39). Хворі тварини разом з фекаліями в зовнішнє середовище виділяють членики, з яких при розпаді виділяються яйця. Кліщі, живлячись органічними рештками, проковтують яйця монієзій, які в їхньому організмі проходять складний шлях розвитку. Онкосфери, що вийшли, мігрують з кишечника в черевну порожнину, де протягом 3—5 міс формується інвазійна личинка — цистицеркоїд. Тварини заражаються монієзіозом частіше на пасовищі, проковтуючи разом з травою кліщів з цистицеркоїдами. Строк розвитку паразитів з моменту зараження до статевозрілої стадії 35—50 днів. Тривалість життя монієзій у кишечнику дефінітивного живителя 5—6 міс.

Схема розвитку монієзій

Рис. 89. Схема розвитку монієзій:

1 — сколекс монієзій; 2 — гермафродитний членик; 8 — зрілий членик; 4 — яйце; 5 — цистицеркоїд; 6 — орибатидний кліщ; 7 — кліщ з личинкою монієзії


Епізоотологічні дані.

Джерелом інвазії є хворі на моніезіоз тварини. Зараження настає у перші дні після виганяння овець на пасовище. У ягнят перші ознаки хвороби спостерігаються у кінці травня, потім ступінь інвазії наростає і продовжується 2,5—3 міс. Масова смертність серед захворілих тварин спостерігається у червні — липні і знижується у вересні. Молодняк старшого віку й дорослі вівці можуть бути інвазовані протягом року, однак екстенсивність та інтенсивність інвазії у них невелика. У ягнят частіше паразитує Moniezia expanza, а у овець, великої рогатої худоби — переважно М. benedeni і М. autumnalia.

Поширенню монієзіозу сприяє велика насиченість орібатидними кліщами, яких особливо багато на неораних ділянках. Вони можуть бути в коморах і базах, багато їх рано навесні і восени.

Патогенез.

При інтенсивній інвазії монієзії спричиняють різко виражену токсичну, механічну й трофічну дію, яка проявляється нервовими явищами, закупоркою та інвагінацією кишечника, порушенням його моторної і всмоктувальної функцій. Надходження токсинів у кров зумовлює розвиток патологічних процесів у нирках, печінці і головному мозку, викликає сенсибілізацію організму тварини і змінює його реактивність.

Імунітет вивчений недостатньо. Вважають, що у ягнят є віковий і виробляється специфічний імунітет, у зв'язку з чим вони до 4-місячного віку не заражаються М. benedeni, а ягнята, перехворілі монієзізом, викликаним М. expansa, можуть заражатися і далі М. benedeni. Напрацьований імунітет слабо виражений і зберігається до 2 міс. Однак С.Д.Ульянов (1962) відмічає, що при кишкових цестодозах після первинного зараження у тварин розвивається стійкий імунітет. Вони не захворюють вдруге, а якщо і настає зараження, то інтенсивність інвазії дуже низька, різко скорочується приживання цестод, збільшується час досягнення ними статевої зрілості, вони менше за розмірами, різко гальмується статева репродукція, а в крові тварин нагромаджуються (напрацьовуються) антитіла. Патологічні зміни в організмі живителя або зовсім не виявляються, або розвиваються слабко.

В.А.Потьомкіна (1973) також вказує, що ягнята поточного року народження, перехворілі на монієзіозну інвазію (збудник М. expana, і ті, що звільнилися від гельмінтозу після дегельмінтизації, набувають високої резистентності до вторинного зараження. Є також дані про можливість штучної імунізації при монієзіозі ягнят, однак вона не одержала поки що практичного застосування.


Клінічні ознаки.

Розрізняють кілька форм клінічного прояву монієзіозу: токсичну (легку й тяжку), обтураційну та нервову. При токсичній формі у тварин спостерігаються: загальне пригнічення, зниження маси та апетиту, затяжний пронос, який змінюється запором, здуття черева, утруднення акту дефекації, нервові явища (рухи по колу, судороги, закидання голови на спину та інші), анемічність слизових оболонок. Тварини більше лежать, повільно й мляво їдять корм.

Обтураційна форма виникає внаслідок закупорки монієзіями кишечника, що супроводжується пароксизмальними переймами бурних колік і закінчується, як правило, загибеллю хворих тварин від інтоксикації, пов'язаної із закупоркою кишечника.

Нервова форма монієзіозу починається раптово ознаками клонічних судорог і загибеллю тварин протягом 1—2 год.


Патологоанатомічні зміни.

При розтині трупів встановлюють їх виснаження, анемічність слизових оболонок, нагромадження трансудату в грудній і черевній порожнинах, можливі інвагінації, завороти і закупорка кишок. Тонкий відділ кишечника здутий, гіперемійований, із крововиливами та запаленням слизової оболонки, у порожнині кишок — монієзії.


Діагностика.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак (пронос, здуття кишечника, нервові явища), епізоотологічних (пора року, вік) і даних патологоанатомічного розтину (наявність гельмінтів, запалення, гіперемія і крововиливи на слизових оболонках), а також копроскопічних досліджень методом послідовного промивання і флотації для виявлення члеників та яєць паразитів. Яйця М. expansa мають вигляд неправильного трикутника, всередині якого просвічується грушоподібний апарат з онкосферою. Для ранньої діагностики через 20—25 днів після виведення ягнят на пасовище проводять діагностичну дегельмінтизацію фенасалом або іншими антгельмінтиками. Нервову форму монієзіозу відрізняють від ценурозу.

Посмертно монієзіоз діагностують при розтині трупів тварин і знаходженні у кишечнику монієзій.


Лікування.

Для дегельмінтизації використовують фенасал, препарати фенбендазолу, дихлорофен, битіонол, філіксан, вальбазен, родеверм та ін.

Фенасал застосовують вівцям, козам і телятам індивідуально або методом групового згодовування; ягнятам — індивідуально у дозі 0,1 г/кг і телятам — 0,15 г/кг маси тіла в формі 1%-ної крохмальної чи 5%-ної борошняної суспензії одноразово. При груповому згодовуванні препарат призначають з розрахунку 0,2 г/кг маси тіла тварини в суміші з дертю або комбікормом.

Битіонол — застосовують вівцям одноразово в дозі 0,1 г/кг маси тіла методом групового згодовування у суміші з концентрованими кормами із розрахунку 150—200 г на тварину. Філіксан призначають вівцям одноразово індивідуально в дозі 0,4 г/кг або груповим методом у суміші з кормом у співвідношенні 1 : 50 після 10—12-годинної голодної дієти. Дихлорофен рекомендується у дозах: технічний — 0,3 г/кг, очищений — 0,2 г/кг маси тіла в порошку або в болюсах.

Родеверм (никлозамід) — порошкоподібний препарат. Застосовують його у формі суспензії після 12-годинної голодної дієти. Упаковку розчиняють у 2 л води і задають всередину ягнятам 25—50 мл, молодняку однорічного віку — 50—75, дорослим вівцям — 75—100 мл. Тварин протягом доби утримують у загоні чи кошарі. Годівля дозволяється не раніше як через 3 год після дегельмінтизації.

Препарати фенбендазолу (панакур, фенкур, сипкур, бровадозол) призначають всередину одноразово в дозі 10—15 мг/кг маси тіла за діючою речовиною у суміші з кормом груповим методом.

Вальбазен у вигляді 2,5 %-ної суспензії вводять у ротову порожнину тварини з допомогою спеціального обладнання або з гумової пляшки в дозі 7,5 мг альбендазолу на 1 кг маси тіла за діючою речовиною або 3 мл/кг маси для овець і 15 мл/кг — для великої рогатої худоби.

Міді сульфат (мідний купорос) призначають тваринам в 1 %-ному водному розчині всередину індивідуально у дозах: ягнятам — 15—80 мл, дорослим вівцям — 81—100, телятам 3—6-місячного віку — 120—150 мл. Через 2—3 год після введення мідного купоросу призначають розчин глауберової солі (1 кг на 2 л води) в дозах 30—100 мл. Розчин готують перед використанням на дистильованій воді у скляному або дерев'яному посуді.


Профілактика.

У неблагополучних господарствах застосовують загінну систему випасання, ізольоване вирощування молодняка на благополучних пасовищах, стійлове або стійлово-вигульне утримання овець і випасання на штучних пасовищах.

Проводять профілактичні (преімагінальні) дегельмінтизації і хіміопрофілактику. Перший раз ягнят дегельмінтизують через 14— 15 днів після виведення їх на пасовище, повторно — через 15— 20 днів після першої, третій раз — через 25—30 днів після другої дегельмінтизації. У вересні ягнят дегельмінтизують одноразово, а через 30 днів після переведення тварин на стійлове утримання обробляють усе поголів'я.

З метою профілактики телят цього року народження дегельмінтизують перший раз через 35—40 днів після початку випасання, другий — через 35—40 днів після першої дегельмінтизації. Телят старше року дегельмінтизують одноразово — через 35—40 днів після виведення на пасовище. З метою хіміопрофілактики використовують сіль — фенотіазино-міднокупоросну суміш (1 частина мідного купоросу, 10 частин фенотіазину і 100 частин кухонної солі), яку згодовують вівцям протягом випасання.


Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Монієзіоз

Наступна сторінка      - Тизанієзіоз

Попередня сторінка    - Аноплоцефалятози

Повернутися до початку сторінки Монієзіоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 
Индекс цитирования.