Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Кнемідокоптоз

У шкірі та пір'ї птиці паразитують численні представники надродини Analgesoidea, підряду Sarcoptiformes. З них найбільше значення мають кліщі родини Knemidocoptidae і роду Knemidocoptes.

Кнемідокоптоз (Knemidocoptosis) — поширене, з хронічним перебігом арахнозне захворювання старших вікових груп курей. Хворіють також індики, цесарки, перепілки, фазани, голуби, папуги та інша сухопутна птиця. Спричинюється воно коростяним кліщем Knemidocoptes mutans і характеризується ураженням шкіри ніг нижче скакального суглоба й супроводжується свербіжем, дерматитом, потовщенням кінцівок та формуванням так званої «вапняної ноги», кульганням, запаленням пальцевих суглобів з подальшим сухим некрозом тканин ніг і відпаданням окремих пальцевих фаланг, що призводить до зниження несучості, втрати господарської цінності й загибелі окремих з них. У господарствах промислового типу воно майже не зустрічається. В Україні реєструють повсюди.

Характеристика збудника.

Курячий свербун — Knemidocoptes mutans (рис. 76) — постійний паразит сухопутної птиці, який мешкає під роговими лусочками шкіри ніг. Це порівняно дрібні кліщі — 0,2—0,5 мм, роздільностатеві. Статевий диморфізм виражений добре. Так, самки мають форму тіла майже кулясту, самці — подовжено-овальну й значно менші за розміром (0,2—0,25 мм). Колір кліщів сірий з жовтуватим відтінком. Хоботок у них короткий, підковоподібний, ротові органи гризучого типу. Чотири пари ніг короткі, конусоподібні, погано розвинені у самок, особливо задні дві пари. Закінчуються всі короткими кігтевидними відростками. У самців усі кінцівки однаково добре розвинені й мають на кінцях стерженькові присоски з щетинками. На задньому кінці тіла самок є дві довгі щетинки. Кліщі живляться лімфою, запальним ексудатом та епітеліальними клітинами епідермального шару шкіри.

Збудник кнемідокоптозу птиці

Рис. 76. Збудник кнемідокоптозу птиці:
1 — самець; 2 — вигляд самки з вентральної поверхні;
3 — вигляд самки з дорсальної поверхні

 

Це — бінімфальні кліщі, у своєму розвитку проходять стадії личинки, німфи І, німфи ІІ та імаго. Самки живородні: за життя вони народжують 6—8 личинок. Розвиток триває 20—27 діб.

Епізоотологічні дані.

Спорадично чи епізоотично інвазію реєструють повсюди. Джерелом її є інвазована кнемідокоптесами птиця. Здорова птиця уражується при контакті з хворою або через предмети зовнішнього середовища неблагополучного пташника чи вольєри. Хворіє птиця з 5—6-місячного віку, найчастіше у 2—3 роки, тобто доросла. Поширенню інвазії сприяють скупчене утримання у темних, забруднених приміщеннях та неповноцінна годівля. Пік інвазії спостерігається у весняно-літній період. У зовнішньому середовищі кліщі зберігаються 5—10 діб, але у сухому й теплому приміщенні гинуть за кілька годин.

Патогенез і клінічні ознаки.

Своєю механічною та токсичною дією кліщі спричинюють свербіж і локальне запалення шкіри кінцівок. Птиця розкльовує уражені ділянки ніг і ще більше їх травмує. На ногах з'являються лусочки, які не прилягають до шкіри. При проникненні в уражені ділянки гноєтворних мікробів запалюються суглоби. Розвивається гіперкератоз. Уражені кінцівки потовщуються, вкриваються сіро-білою кіркою, формується так звана «вапняна нога». Оскільки процес утворення кірок відбувається з середини, то м'які тканини з часом здавлюються, що призводить до їх атрофії та сухого некрозу. Наслідком останнього може бути відпадання окремих пальців.

Умовно у цьому процесі прийнято розрізняти три стадії: безсимптомну, яка триває 3—5 міс, її встановлюють лише акарологічним дослідженням; папульозну, що триває від 4 до 12 міс і характеризується лущенням епідермального шару шкіри, формуванням вузликів-папул і появою «вапняної ноги», і крустозну, яка характеризується втратою еластичності шкіри, появою тріщин, з яких виділяється міжтканинна рідина, а також сухим некрозом тканин уражених кінцівок. Птиця худне, знижується її несучість, інколи вона гине.

Патологоанатомічні зміни.

У загиблої від кнемідокоптозу птиці має місце загальна дистрофія, шкіра кінцівок запалена, покрита товстими кірками, просоченими солями вапна, місцями з розкльовами. Ноги потовщені, деформовані, в деяких випадках відсутні пальцеві фаланги.

Діагностика.

Діагноз ставлять, ураховуючи епізоотологічні дані, за клінічними ознаками («вапняна нога») та результатами акарологічного дослідження зскрібків, одержаних обережним зрізуванням скальпелем чи лезом бритви кіркових напластувань з уражених ділянок. Спочатку зскрібки протягом 1—2 год тримають у 10 %-ному розчині лугу, а потім мацеровані кірки, роздавивши між двома предметними стеклами, досліджують при малому збільшенні мікроскопа.

Лікування.

При лікуванні хворої птиці використовують березовий дьоготь, який наливають підігрітим до 40 °С у ванночку до рівня 12—15 см, куди занурюють на 1—2 хв по скакальний суглоб уражені кінцівки птиці. Курс лікування — 2—3 процедури з 7-добовим інтервалом.

Запропоновано для цієї мети також суміш однакових об'ємів дьогтю з спиртом та гасом, а також мило К у 6 %-ній концентрації, ектомін, неоцидол, стомозан 0,01 %-ні, алуган 0,2 %-ний, фенотіазии 2—3 %-ний та ін. Цими ж препаратами обробляють і птицю, яка контактувала з хворою. Неблагополучне поголів'я переводять в інше місле, а приміщення після механічного очищення та устаткування дезакаринізують, використовуючи для цього: цимбуш 0,1 %-ний, бензофосфат 0,2 %-ний, ДДВФ 0,5 %-ний, ціодрин 2 %-ний, гарячу емульсію креоліну 3—5 %-ну чи фенол та ксилонафт 5 %-ні з розрахунку 200 мл/м2 оброблюваної площі. При виділенні більше 10 % хворої птиці поголів'я доцільно замінити здоровим.

Профілактика грунтується на ретельному відборі племінного поголів'я птиці, виконанні зоотехнічно-ветеринарних вимог щодо утримання, догляду та годівлі птиці і її регулярному (кожні 4 міс) обстеженню на кнемідокоптоз. При підозрі на захворювання від птиці старше 6 міс беруть глибокі зскрібки і проводять акарологічне обстеження. Молодняк вирощують окремо від дорослої птиці. У теплу пору року неблагополучні пташники на місяць звільняють від птиці.

Дещо рідше у сухопутної птиці зустрічається інший вид кліщів цього роду — K. laevis, який спричинює у них кнемідокоптоз тіла. У гусей паразитує кліщ K. prolificus. Інкубаційний період захворювання 3—4 тижні. У куриних ці кліщі локалізуються у пір'яних піхвах та складках шкіри. Перші осередки кнемідокоптозного ураження, а з ними свербіж і дерматит, з'являються на шиї, спині чи череві. Півні при цьому інвазуються сильніше й хворіють тяжче. У гусей уражується переважно шкіра навколо дзьоба та очей, де з'являються вузлики з головку шпильки, заповнені кліщами.

При кнемідокоптозі для лікування птиці призначають один з акарицидів: ектомин 0,01%-ний, алуган 0,2 %-ний, трихлорметафос-3 0,4 %-ний чи мило К 4 %-не. Утримуючи за ноги, тулуб й голову, птицю занурюють на 1—2 хв в акарицидну рідину й переміщують у протилежному приляганню пір'я напрямі. Потрібні дві обробки з 7-добовим інтервалом. При вільнішу утриманні птиці рекомендовані сірчано-вапняні чи сірчано-тютюнові ванни.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Кнемідокоптоз

Наступна сторінка     -  Демодекози

Попередня сторінка  -  Отодектоз

Вернутися на початок сторінки - Кнемідокоптоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.