Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Хабертіоз

Хабертіоз (Chabertiosis) — гостро або хронічно перебігаюче захворювання овець, кіз, а також великої рогатої худоби, буйволів, зебу, яків, верблюдів і диких жуйних, збудником якого є нематода Chabertia ovina з родини Strongylidae, що паразитує в товстому відділі кишечника.

Характеристика збудника.

Хабертії — невеликі нематоди до 26 мм довжиною, що мають товсте, білого кольору тіло, велику кулясту форму, неозброєну ротову капсулу. Головний кінець косо зрізаний і відігнутий вентрально. У самців є кутикулярна хвостова бурса та тонкі спікули до 1,5 мм довжиною. Яйця середнього розміру, стронгілідного типу.

Розвиваються хабертії прямим шляхом. Самки виділяють з фекаліями в навколишнє середовище яйця, з яких при оптимальних умовах виходять личинки. Через 3—5 днів вони стають інвазійними. Тварини заражаються на пасовищах при заковтуванні з травою, кормом або водою інвазійних личинок. Сприяє поширенню хвороби велика кількість опадів. В організмі дефінітивного живителя статевозрілої стадії гельмінти досягають за 30—60 діб і живуть до одного року. Сезонна динаміка зараженості овець хабертіозом і клінічний прояв хвороби залежать від кліматичних умов місцевості. Найбільше вівці уражуються у дощове літо і наступний за ним рік.

Патогенез.

Хабертії порушують цілісність слизової оболонки кишечника, сприяють проникненню мікробів і всмоктуванню токсинів, спричиняють чисельні крововиливи й зумовлюють розвиток анемії.

Епізоотологічні дані.

Захворювання поширене повсюди, джерелом інвазії є хворі хабертіозом жуйні тварини, а факторами передачі — трава, вода з калюж, забруднені інвазійними личинками збудника хабертіозу. Сприйнятливі до хабертіозу вівці усіх вікових груп, але в гострій формі захворювання перебігає переважно у ягнят і в субклінічній — у дорослих овець і кіз, а також великої рогатої худоби. Сприяють масовому зараженню тварин хабертіозом висока стійкість інвазійних личинок проти висушування і низьких температур та їх збереження у зовнішньому середовищі близько року. В степовій зоні України клінічно хабертіоз проявляється з лютого по квітень.

Клінічні ознаки.

При гострому перебігу хвороби, викликаної паразитуванням молодих форм хабертій, спостерігається підвищення температури тіла, прискорення пульсу й дихання, блідість слизових оболонок, кривавий пронос, набряки, пригнічення і виснаження. При хронічному й субклінічному перебігах хвороби спостерігаються зниження апетиту, пронос, пригнічення і виснаження тварин, анемічність слизових оболонок і набряки.

Діагностика.

Прижиттєвий діагноз встановлюють методом вирощування інвазійних личинок збудника хабертіозу і їх диференціації за кількістю кишкових клітин, величиною тіла та будовою хвостового кінця чохлика. В кишечнику личинки хабертії 32 клітини (див. таблицю «Визначення інвазійних личинок стронгілят травного тракту жуйних» за Поляковим П.А., 1953).

Посмертний діагноз встановлюють при розтині трупів (туш) жуйних і виявленні в товстому відділі кишечника хабертій, а також патологоанатомічних змін в ободовій кишці (точкові крововиливи і складчастість слизової оболонки), виснаження трупа.

Лікування.

Для дегельмінтизації призначають дитразин всередину груповим згодовуванням у дозі 0,5 г/кг або фенотіазин — 0,3—0,5 г/кг маси тварини у вигляді 10 %-ної емульсії всередину індивідуально без витримування овець на голодній дієті. Показано також призначення нілверму, тетрамізолу, вальбазену, івомеку, лівомізолу, беламізолу, мебенвет грануляту, препаратів фенбендазолу (панакур, фенкур, сибкур, бровадазол), фасковерму та ін. (див. розділ «Трихостронгілідози жуйних»). Профілактичну дегельмінтизацію проводять до початку пасовищного сезону, лікувальну — у будь-яку пору року.

Профілактика.

У неблагополучних господарствах проводять дворазово профілактичні дегельмінтизації восени до постановки тварин на стійлове утримання і навесні перед виведенням на пасовище. З метою хіміопрофілактики в пасовищний період жуйним згодовують суміш фенотіазину з кухонною сіллю у співвідношенні 1 : 9 або у формі лизунця, щотижнево змінюють пасовищні загони, використовуючи їх знову не раніше як через 4 міс, краще через рік.

Щоб запобігти зараженню овець та інших тварин хабертіозом, для випасання молодняка відводять підвищені природні й культурні пасовища та організовують гігієнічний водопій.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Хабертіоз

Наступна сторінка     -  Буноотомоз

Попередня сторінка  -  Стронгілятози жуйних

Вернутися на початок сторінки - Хабертіоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.