Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Філометроїдоз риб

Філометроїдоз (Philometroidosis) — небезпечне захворювання ставових риб, особливо коропів, сазанів та їх гібридів, збудником якого є нематода Philometroides lusiana з родини Philimetridae. Локалізуються статевозрілі гельмінти у м'язовій тканині, а личинкові стадії — у внутрішніх органах (печінці, нирках, плавальному міхурі, гонадах). Хвороба проявляється гострим запаленням печінки, плавального міхура, нирок і супроводжується інтоксикацією. Нерідко захворювання набуває форми ензоотії. Від філометроїдозу гинуть переважно мальки риб. Тяжкий перебіг хвороби спостерігається у риб старших вікових груп. Філометроїдоз поширений в Україні, в центральних областях Росії, а також в інших країнах близького і далекого зарубіжжя.

Характеристика збудника.

Philometroides lusiana — це тонкі різностатеві гельмінти рожево-червоного кольору довжиною до 80—120 мм. Кутикула покрита сосочками білого кольору, головний кінець конусоподібний, має чотири невеликих горбики, між якими знаходиться ротовий отвір. На хвостовому кінці також є чотири невеликих сосочки.

Розвиток збудника відбувається з участю проміжних живителів — рачків-циклопів. Весною при температурі води вище 17 °С статевозрілі самки, що локалізуються у лускових кишенях і в м'язах, виділяють личинок, які прикріплюються до різних предметів і інвазують водойми, де залишаються життєздатними 8—10 днів. Подальший розвиток личинок відбувається. в організмі циклопів, де вони два рази линяють. Риба заражається при поїданні інвазованих циклопів. З кишечника личинки потрапляють у порожнини тіла й мігрують у печінку, нирки, гонади, де на 13—15-й день линяють третій раз. Потім вони проникають у стінку плавального міхура, линяють вчетверте, диференціюються за статтю і тут же запліднюють самок, які мігрують у м'язи і залишаються у них до весни наступного року, досягаючи статевозрілої стадії. Самці залишаються у стінці плавального міхура. Повний життєвий цикл самок завершується за 11—12 міс, самців — за 13—14.

Епізоотологічні дані.

Хвороба поширена в усіх зонах коропівництва, реєструють її як у ставових господарствах, так і в природних водоймах. Джерелом інвазії є заражена перезимувала риба, а також та, яка мешкає у основних і водопостачальних ставах. Захворювання проявляється у травні або червні, мальки заражаються з 7—8-денного віку при поїданні зоопланктону. Екстенсивність та інтенсивність інвазії наростає з травня по липень. Масова зараженість серед них спостерігається у 2—3-тижневому віці. Інтенсивно заражені мальки гинуть. Найбільша зараженість спостерігається у дворічок і трирічок коропів. У плідників екстенсивність інвазії буває високою, але інтенсивність дещо знижується.

Патогенез.

Мігруючи, личинки травмують тканини печінки, нирок, плавального міхура й кровоносні судини. У мальків вони розривають стінку плавального міхура, через що порушується газообмін і координація рухів, що й призводить до їх швидкої загибелі.

Клінічні ознаки.

Хвороба перебігає гостро й хронічно. Гострий перебіг спостерігається у мальків 2—3-тижневого віку у весняно-літній період. Хвора риба малорухлива, відстає у рості й розвитку, виснажена. Характерне порушення координації рухів. Мальки хаотично рухаються на боці, головою донизу й роблять колові рухи. При наявності 7—12 личинок філометроїдесів у порожнині тіла мальки гинуть внаслідок розриву плавального міхура. Загибель може досягати 40—75 %.

Якщо заражена риба не гине, то хвороба набуває хронічного характеру. Спостерігається схуднення, млявість рухів, анемія зябер, риба тримається біля поверхні води.

У риб старшого віку (дворічок, трирічок) хвороба перебігає хронічно й супроводжується виснаженням, припухлістю лускових кишеньок, на тілі з'являються горбики, почервонілі ділянки. Паразити травмують шкіру й кровоносні судини. Риба втрачає товарну цінність і її вибраковують. Масової загибелі великої риби не спостерігається.

Патологоанатомічні зміни.

Печінка глинистого кольору, пульпа розм'якшена. Нирки збільшені, кровонаповнені. Плавальний міхур запалений, стінки його матові, кровоносні судини ін'єктовані. У порожнині тіла ексудат червонуватого кольору. Значно змінюються показники крові.

Діагностика.

Гостру форму захворювання діагностують на підставі клінічних ознак і гельмінтологічного дослідження внутрішніх органів мальків (шматочки печінки, нирок, плавального міхура) компресорним методом. При цьому виявляють личинки збудника або самців паразита. Хронічну форму встановлюють клінічним оглядом риби (гельмінти локалізуються під лусочками навколо голови, у хребтовій частині, на боках і черевці). Внутрішні органи також досліджують компресорним методом на наявність личинок чи статевозрілих самців.

Заходи боротьби та профілактика.

При появі захворювання водойму або господарство оголошують неблагополучними. Забороняється вивезення риби з нього в інші господарства для риборозведення і господарство переводять на вирощування товарної риби. У зимовий час неблагополучні стави утримують без води, що запобігає подальшому поширенню захворювання.

Для ліквідації захворювання застосовують комплекс профілактичних і лікувальних заходів, роздільне вирощування усіх вікових груп риби. Рибовирощувальні та нагульні стави після виловлювання риби осушують, неспускні ділянки дезинфікують хлорним або негашеним вапном і взимку утримують без води. Головні й водопостачальні стави не зариблюють коропами.

Для дегельмінтизації плідників і ремонтного молодняка у неблагополучних господарствах весною перед нерестом застосовують дитразинцитрат або локсуран у дозі 0,3 г/кг маси у формі 30 %-ного водного розчину плідникам перорально, а ремонтному молодняку — перорально або внутрішньочеревно. Дитразин ветеринарний призначають відповідно у формі 20- і 30 %-ного розчинів при пероральному введенні у дозі 0,3 г/кг, а при внутрішньочеревному — 0,2 г/кг маси тіла. Дегельмінтизацію роблять одним із зазначених препаратів дворазово з інтервалом 7—8 днів весною за 2—3 тижні'до нересту при температурі води не нижче +16—17 °С, а восени— перед посадкою у зимувальні стави при температурі води не нижче +13—15 °С.

Для оздоровлення маточного стада коропів від філометроїдозу та запобігання реінвазії застосовують 2—3-разову зміну водойми або води в ставах у весняний період. В неблагополучних водопостачальних ставах встановлюють риштаки, які не допускають запливання зараженої риби, й обладнують піщано-гравійні фільтри для фільтрації води, щоб запобігти проникненню інвазованих проміжних живителів.

В останній час застосовують метод групової дегельмінтизації коропів лікувальним гранульованим кормом з нілвермом, який виготовляють на комбікормових заводах, додаючи препарат до вологостійких гранул у дозі 0,5 г/кг. Такий корм задають 2—3 дні підряд за прийнятими нормами.

Преімагінальну дегельмінтизацію проводять навесні або влітку при наростанні зараження личинками, а також у серпні або вересні з умовою, що температура води становить не нижче 22 °С (Микитюк П.В., Якубчак О.М., 1993).

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Філометроїдоз риб

Наступна сторінка     -  Акантоцефальози

Попередня сторінка  -  Гістрихоз

Вернутися на початок сторінки - Філометроїдоз риб

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.