Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин


В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.


Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози


   Література
   Карта сайту

Фасціольоз

Фасціольоз (Fasciolosis) — досить поширене, переважно з хронічним перебігом трематодозне захворювання різного віку жуйних (овець, кіз, великої рогатої худоби), а також інших видів домашніх і диких ссавців. Хворіють люди. Спричинює його в Україні Fasciola hepatica, в південно розташованих сусідніх державах — і Fasciola gigantica. Характеризується ураженням печінки, жовчного міхура, інколи інших органів, супроводжується порушенням травлення й загального обміну речовин, інтоксикацією організму тварин, зниженням продуктивності та погіршенням якості продукції. Хворі тварини можуть загинути, але їх відправляють на вимушений забій. В Україні це захворювання реєструють повсюдно.

Екстенсивність інвазії зростає з півдня на північ і з заходу на схід. Порівняно рідко воно зустрічається у степових районах, що пов'язане з ареалом розселення проміжних живителів.

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Характеристика збудників.

Із семи відомих паразитів на території СНД реєструють двох — Fasciola hepatica і F. gigantica (рис. 19).

Збудники фасціольозу жуйних

Рис. 19. Збудники фасціольозу жуйних:
1 — фасціола звичайна (внутрішня будова за Скрябіним та Шульцом, 1926);
 2 — фасціола гігантська


Повсюдно поширеним видом є Fasciola hepatica. Вона має листочковидну форму, темно-сірий чи коричнюватий колір, місцями з зеленкуватим відтінком. її. довжина 2—3 см, ширина — 1 см. В передній частині трематода покрита дрібними хітиновими шипиками.

Спереду її тіло утворює овальний виступ, на якому знаходяться майже однакові два присоски. У ротовому присоску є отвір, який через фарінкс переходить у стравохід, а останній — у дві кишкові гілки, що мають численні бічні відгалуження. У проміжку між присосками вентрально знаходиться статева бурса з цирусом, поряд з яким відкривається і жіночий статевий отвір. За черевним присоском знаходяться петлиста матка і непарний гіллястий яєчник. Всю середню частину тіла фасціоли займають розвинені гіллясті сім'яники. Майже на всьому протязі бокові ділянки тіла паразита густо вкриті гронами жовточників. У задній частині тіла вони один від одного відокремлені світлою смугою, яка збігається з проходженням тут екскреторного каналу. На межі передньої і середньої третин тіло паразита перетинають жовточні протоки. З'єднуючись посередині, вони утворюють невеликий жовточний резервуар, біля якого розміщуються тільце Меліса та оотип.

Петлі матки заповнені сформованими, порівняно великими за розміром (0,13—0,15 x 0,07—0,09 мм), овальної форми, золотисто-жовтими, з кришечкою яйцями, які заповнені жовточними клітинами.

F. gigantica відрізняється від фасціоли звичайної дещо більшими розмірами (5—7 см) і стрічковидною формою тіла.

Фасціоли — біогельмінти (рис. 20). Крім широкого кола дефінітивних живителів з числа ссавців, у їх розвитку беруть участь проміжні — прісноводні молюски. Тривалий час вважалося, що для фасціоли звичайної це малий ставовик Limnaea truncatula, для фасціоли гігантської — вушковидний ставовик L. auricularia. Нині встановлено, що малий ставовик не єдиний представник у підряді Galba. В ньому було виділено ще сім видів ставовиків. З них найбільшого значення у розвитку фасціоли звичайної мають: L. subangulata, у 2—3 рази менше — L. truncatula і ще менше L. goupili. Суттєві зміни встановлені і в колі проміжних живителів фасціоли гігантської.

Схема розвитку фасціоли звичайної

Рис. 20. Схема розвитку фасціоли звичайної:
1 — фасціола (імаго); 2 — яйце; 3 — мірацидій: 4 — спороциста;. 5 — редія; 6 — церкарій; 7 — молюск малий ставовик; 8 — адолескарій (під лупою) на рослинах


При сприятливих умовах зовнішнього середовища через 2— З тижні у яйцях фасціол формуються мірацидії, густо вкриті війками. Потрапивши у воду, вони залишають шкаралупи яєць і ведуть активний пошук проміжного живителя. Знайшовши, проникають у його тіло, досягають печінки й там перетворюються у материнську спороцисту. В ній формується 5—15 редій, а потім у кожній із редій по 15—20 церкаріїв. Залежно від кількості мірацидіїв, що потрапили в тіло молюска, у ньому може сформуватися від кількох сот до 1,5 тис церкаріїв. Через 30—40 хв вони перетворюються в адолескаріїв — інвазійну стадію фасціол. Останні приклеюються до водяних рослин, інших предметів або залишаються на поверхні водяного біотопу. Строк розвитку паразита у молюска може тривати від 1,5 до 3 міс. Адолескарії зберігаються кілька місяців.

Дефінітивні живителі інвазуються, заковтуючи адолескаріїв з водою даного біотопу чи з рослинним кормом, а також при згодовуванні скошеної трави та свіжого сіна, одержаних з неблагополучного пасовища. Можливе інвазування тварин і через плацентарне коло кровообігу. В кишечнику дефінітивного живителя адолескарії звільняються від цист і мігрують у паренхіму печінки гематогенним, жовчовидільним, а найчастіше — прямим шляхом, руйнуючи при цьому стінку кишечника і капсулу печінки. Через 35—40 діб юні фасціоли мігрують з паренхіми печінки у жовчні ходи й через 3—4 міс досягають статевої зрілості. У жуйних одна фасціола паразитує від 4—5 до 10—11 років.

Епізоотологічні дані.

Фасціольоз, спричинений F. hepatica, реєструють у жуйних майже повсюдно, що пояснюється наявністю умов для функціонування гальбових біотопів. Ставовики заселяють переважно мілкі, стоячі водойми, які добре прогріваються сонцем, а також замулені береги струмків та річок. Тривалість життя проміжних живителів 12—15 міс. Мінімальна зараженість їх личинками фасціол (0,8—2,2 %) спостерігається у квітні, максимальна у липні — серпні (50—100 %).

Масовий вихід церкаріїв фасціоли у поліських районах України починається з середини липня і продовжується до середини серпня, у зоні Лісостепу — з початку липня і до початку серпня. Випасання худоби на таких пасовищах у цей і подальший періоди вважається найбільш небезпечним. Цьогорічний молодняк інвазується переважно у кінці літа та восени. Перші випадки гострого перебігу інвазії мають місце у серпні. Хронічний перебіг захворювання реєструють у різні пори року, але найчастіше у грудні — січні.

Джерелом інвазії є численні дефінітивні живителі, які безперервно й тривалий час засмічують зародками фасціол зовнішнє середовище. Найбільш небезпечні у цьому відношенні свійські жуйні, випущені весною на пасовища без лікувальної обробки.

Яйця фасціол зберігають життєздатність до 5—6 міс, але вони нестійкі проти висихання і гниття, досить чутливі до високих (при 50 °С гинуть миттєво) і низьких температур (при —5 °С гинуть через добу). У засушливі роки яйця і адолескарії фасціол гинуть, а зараженість худоби фасціольозом різко знижується. Навпаки, при високій кількості опадів ці показники інвазії зростають.

Життєздатність адолескаріїв у воді досягає одного року, у сіні— 1,5—5 міс, у силосі — до 1 міс. Більшість інвазованих молюсків взимку гине, але життєздатність адолескаріїв із перезимувалих молюсків висока й прирівнюється до життєздатності адолескаріїв, що з'являються у поточному році.

З віком інтенсивність фасціольозної інвазії у жуйних у зоні неблагополуччя зростає. Сезонна динаміка фасціольозу у жуйних характеризується зростанням кількості інвазованих тварин у осінні місяці й помітним зниженням у весняний період.

Патогенез.

Фасціоли на організм живителя спричиняють складну, комбіновану дію. Вона включає механічне ураження тканин живителя, масивний токсикоз і супроводжується інокуляцією різноманітної мікрофлори. Крім того, паразиту властиві антигенна й трофічна дії.

Механічне пошкодження пов'язане з міграцією адолескаріїв, а потім юних фасціол. При цьому страждають кишечник і особливо печінка: капсула, паренхіма, кровоносні судини та жовчні ходи. Затримка відходження жовчі веде до її застою і розкладу. Наслідком механічно-токсичної дії паразитів є потовщення жовчних ходів. У їх стінці інтенсивно відкладаються солі фосфорнокислого вапна та фосфорнокислої магнезії.

Токсикоз пов'язаний з порушенням антитоксичної функції печінки та проникненням у кровоносне русло продуктів метаболізму паразитів, застійної жовчі, продуктів розпаду тканин паразита та живителя.

При міграції личинки фасціол порушують захисний епітеліальний бар'єр кишечника, печінки, інших органів і відкривають шлях для збудників інфекційних захворювань. На собі і в собі паразити заносять у черевну порожнину, кров та печінку різноманітну мікрофлору. Продукти розпаду пошкоджених тканин, паразитів є чудовим субстратом для розмноження фітопаразитів. У зв'язку з цим у різних органах живителя можуть з'являтися гнійники. Крім того, фасціольоз може викликати загострення інфекцій, збудники яких знаходилися у «дрімаючому» стані. Інвазовані великою кількістю паразитів тварини можуть гинути від гострого гепатиту і постгеморагічної анемії.

При хронічному перебігу фасціольозу спостерігаються значні зміни в інших системах і органах. У крові тварин знижується рівень еритроцитів, гемоглобіну, кальцію, неорганічного фосфору, зростає еозинофілія. У сироватці крові підвищується вміст білірубіну, знижується кількість загального білка, альбумінів, збільшується показник глобулінів. Суттєво змінюється амінокислотний склад сироватки крові. При цій хворобі у десятки разів знижується вміст вітамінів А і В12. Причиною цих змін є не лише токсична, а й алергічна дія фасціол на організм живителя.

Одночасна дія цих патогенних факторів веде до розвитку паренхіматозного й інтерстиціального гепатитів, до хронічного катару жовчовивідних шляхів. Кінцем цього процесу є цироз печінки, який призводить до втрати продуктивних якостей тварини, а потім до її загибелі.

Клінічні ознаки.

Клінічний прояв фасціольозу у жуйних залежить від багатьох факторів. Основними з них є умови годівлі й утримання, інтенсивність інвазії та видовий склад паразитів, вік тварини і її індивідуальні особливості. Найважливіші з них — інтенсивність інвазії та загальний стан тварини.

При паразитуванні поодиноких фасціол клінічні ознаки хвороби відсутні, десятки й сотні паразитів спроможні викликати ознаки захворювання, але пряма залежність між кількістю фасціол і проявом інвазії спостерігається не завжди. Помічено, що у вгодованих тварин фасціольоз перебігає безсимптомно чи хвороба проявляється не досить вираженими клінічними ознаками. В той же час при такій інтенсивності інвазування у тварин, організм яких ослаблений недостатньою годівлею, ознаки хвороби бувають різко вираженими, деякі з них навіть гинуть.

Інкубаційний період 1—1,5 міс. У дрібної рогатої худоби фасціольоз може мати як гострий, так і хронічний перебіг, у великої рогатої худоби переважно хронічний. У інших видів тварин реєструють його хронічний, інколи субклінічний перебіг. У роки значного поширення інвазії, особливо при неповноцінній годівлі, у телят можливий і гострий перебіг хвороби. Завжди молодняк хворіє тяжче від дорослих тварин.

Гострий перебіг інвазії збігається з періодом міграції юних фасціол у організмі тварин і реєструють її у кінці літа та восени при інтенсивному їх інвазуванні. У захворілих спостерігається підвищення температури тіла, пригнічення, зниження або відсутність апетиту, діарея, яка чергується з запором. У черевній порожнині може нагромаджуватися транссудат, з'являються і зникають набряки у міжщелепному просторі, підгрудді. Через кілька діб з'являються нервові явища, прогресують виснаження і анемія. Кітні вівці абортують. У телят 7—18-місячного віку спостерігаються пригніченість, зниження або відсутність апетиту, у деяких тварин — анемічність та іктеричність слизових оболонок і шкірного покриву. Якщо такі тварини не гинуть, хвороба набуває затяжного, хронічного перебігу.

Хронічну форму фасціольозу характеризують такі ознаки, як пригніченість, періодичне порушення апетиту, жуйки, румінації. Тварини худнуть, у них зменшуються надої. При натискуванні на черево у ділянці печінкової тупості можлива больова реакція. Еластичність шкіри знижується, волосся легко висмикується, на окремих ділянках випадає. Ці зміни свідчать про глибокі порушення трофіки й загального обміну речовин у організмі хворих тварин. Слизові оболонки, шкіра анемічні, іктеричні. Можливе запалення окремих, поверхнево розміщених лімфатичних вузлів. Кітні вівці народжують нежиттєздатних ягнят, тільні корови абортують. Іноді у них має місце передродове або післяродове залежування, подовжується сервіс-період. Вівці гинуть переважно у лютому — березні.

Патологоанатомічні зміни.

Труп виснажений, лімфатичні вузли збільшені, у черевній порожнині знаходять транссудат, інколи кров'янистий. При гострому перебігу у транссудаті знаходять і мігруючих адолескаріїв. Печінка збільшена, переповнена кров'ю, на її капсулі помітні крововиливи або жовто-сіруваті плівки фібрину. Жовчні ходи розширені. У їх вмісті знаходять білого кольору, овальної форми юних фасціол, величиною 0,5—1,0 см.

При хронічному перебігу фасціольозу печінка переважно зменшена в об'ємі, ущільнена, жовчні ходи розширені, стінки потовщені у кілька разів і просочені солями вапна, чим пояснюється специфічний хрускіт при розтині печінки, особливо у великої рогатої худоби. Жовчні ходи заповнені жовчю густої консистенції, сіро-коричневого кольору, у ній знаходять дорослих фасціол. Ці зміни виявляють на фоні катару жовчних ходів, інтерстиціального гепатиту та цирозу печінки.

Інкапсульованих фасціол іноді знаходять також у легенях, інших паренхіматозних органах. Скелетні м'язи бліді, дряблі, водянисті, знежирені й атрофовані.

Діагностика.

Діагноз на фасціольоз встановлюють, грунтуючись на епізоотологічних даних та аналізі виявлених клінічних ознак хвороби з використанням методів спеціальної, етіологічної діагностики.

Прижиттєво діагноз на хронічний фасціольоз уточнюють копроскопічним дослідженням. Найчастіше для цього застосовують метод послідовного промивання, який грунтується на принципі седиментації. Він поки що є основним при діагностиці трематодозів тварин в умовах районних лабораторій ветеринарної медицини, але його ефективність обмежена 30—65 %. Запропоновані й ефективніші методи дослідження. У цьому зв'язку слід назвати седиментаційні методи Демидова та Ханбегяна, седиментаційно-флотаційний — Вишняускаса, метод седиментації з целофановими плівками Котельникова й Хренова. Найбільшої уваги з них заслуговує метод Вишняускаса, оскільки гарантує високу діагностичну ефективність, що має велике значення при встановленні лікувальної ефективності нових фасціолоцидів. Яйця фасціол порівняно легко диференціювати від яєць інших трематод за їх розміром, формою, кольором та внутрішнім вмістом. До листопада — грудня ці методи не слід застосовувати лише для діагностики захворювання у тварин поточного року народження. При гострому перебігу хвороби у цьогорічного молодняка найчастіше користуються методикою повного гельмінтологічного розтину печінки за К.І.Скрябіним. Для уточнення діагнозу проводять макро- і мікроскопічне дослідження седимента з подрібненої печінки, зскрібків з жовчних ходів та вмісту черевної порожнини.

Посмертно діагноз на хронічний фасціольоз встановлюють за наявністю фасціол у печінці й ураховуючи характер патологоанатомічних змін у ній: різке збільшення чи зменшення органа, звапнення жовчних ходів, які виступають на поверхні у вигляді жовто-сірих тяжів товщиною до 1—2 см.

Допоміжне діагностичне значення при виявленні тварин, інвазованих преімагінальними стадіями фасціол, має зокрема алергічний метод: 0,2 мл антигена, одержаного з фасціол, вводять у шкіру підхвостової складки. Припухлість та почервоніння шкіри в ділянці введення антигену свідчать про ураження тварини фасціольозом.

Досить чутливими й специфічними при фасціольозі виявилися реакції гемаглютинації та імунофлюоресценції. Однак у практичних умовах їх поки що не застосовують.

Для прогнозування ситуації щодо фасціольозу доцільно в серпні — вересні проводити вибіркове компресорне дослідження ставовиків на наявність у них церкаріїв фасціол — рухливих, овальної форми (0,3 мм), сірувато-бурого кольору і хвостовим придатком величиною 0,6 мм.

Імунітет при фасціольозі майже не вивчений. Дані про наявність у тварин природженого імунітету до фасціольозу відсутні. Спостереження свідчать, що з віком у тварин розвиваються ознаки відносної стійності проти цього гельмінтозу. При поліпшенні годівлі та умов утримання тварин несприйнятливість до зараження фасціольозом також підвищується.

Лікування.

У комплексі заходів боротьби з фасціольозом основне місце належить дегельмінтизації. Вона має велике значення як в оздоровленні тварин, так і в системі профілактичних заходів.

Тривалий час основними антгельмінтиками в боротьбі з фасціольозом жуйних були такі, як чотирихлористий вуглець, гексахлоретан, гексахлорпараксилол. Не втратили вони свого значення і нині. В останні роки на території СНД значне поширення мали такі з них, як гексихолполітрем, ацемідофен, препарати албендазолу, занил, фасковерм, фазинекс, битіонол, сульфен та ін.

Гексихол призначають великій рогатій худобі в дозі 0,3 г/кг маси тварини, вівцям та козам — 0,2 г/кг у суміші з концкормом (1 : 10), одноразово, краще вранці. Лікувальну суміш готують перед згодовуванням не більше як на 50 тварин, додаючи до концкорму й добре розмішуючи гексихол, розрахований за середньою масою групи тварин, подрібнену кухонну сіль з розрахунку 0,15 г/кг маси тварин, щоб уникнути сторонньої, дії препарату. Доярки кожній тварині засипають у годівницю, заповнену силосом чи іншим грубим кормом, приготовану суміш, ураховуючи при цьому масу тіла кожної з них. Одноразова дегельмінтизація великої рогатої худоби, проведена в грудні — січні за такою технологією в умовах прив'язного утримання, гарантує 100%-не звільнення неблагополучного поголів'я від фасціол без ускладнень і зменшення надоїв. При груповій дегельмінтизації молодняка великої рогатої худоби (безприв'язне утримання) та овець такої ефективності не завжди досягають навіть дворазовою даванкою гексихолу. Крім того, у овець при неврахуванні інтенсивності інвазії можливі серйозні ускладнення, інколи з вимушеним забоєм окремих тварин. Жуйних, яких утримують безприв'язно, слід дегельмінтизувати дворазово — в грудні і березні.

Політрем призначають великій рогатій худобі з розрахунку 0,2 г/кг маси тварини, вівцям та козам —0,14 г/кг. Ми також рекомендуємо застосовувати його жуйним за такою ж технологією, як і гексихол.

При гострому перебігу фасціольозу у жуйних заслуговує на увагу ацемідофен та його лікарська форма ацетвікол (15,8%-на суспензія). Його рекомендовано для боротьби з преімагінальною стадією фасціол у жуйних до переведення на стійлове утримання. Задають препарат індивідуально перорально у вигляді 10%-ної водної суспензії без обмежень у режимі годівлі, у дозі 0,1 г/кг маси великої рогатої худоби та 0,15 г/кг маси вівцям за діючою речовиною. Якщо через 3—4 доби після лікування будуть виділятися клінічно хворі, то через 4—5 діб після першої даванки слід задати препарат у такій же дозі знову. Забій дегельмінтизованих тварин дозволяється через 15 діб.

Комбіноване застосування ацемідофену з гексихолом чи політремом дає змогу оздоровити неблагополучие господарство за два роки.

Албендазол (лікарські форми: вальбазен, вермітан) — антгельмінтик найширшого спектра дії. його рекомендовано використовувати жуйним перорально: великій рогатій худобі — 7,5 мг/кг, дрібній — 5 мг/кг маси тіла за діючою речовиною. Більшість тварин охоче з'їдають суміш його з концкормом. Помічено, що при інтенсивному ураженні жуйних фасціолами ефективність зазначених вище доз препарату помітно знижується. Виникає необхідність у повторній його даванці, а краще при дегельмінтизації окремих, сильно інвазованих, тварин чи стад збільшити його дозу на 50 %.

Ефективним є одноразове пероральне введення занилу у дозі 10—12 мг/кг маси тварини за діючою речовиною при гострому перебігу інвазії, а при хронічному цю дозу збільшують у чотири рази.

Для звільнення жуйних від фасціол рекомендовані також дисалан у дозі 7,5—10 мг/кг маси тварин за діючою речовиною і суспензія урсоверміну з розрахунку 10 мл на 50 кг маси тварин.

Фасковерм (клозантел) призначають вівцям з розрахунку 1 мл на 10 кг їх маси внутрішньом'язово чи підшкірно, великій рогатій худобі — 1 мл на 20 кг їх маси або 2,5 мг/кг маси тварин за діючою речовиною внутрішньом'язово. Молоко і м'ясо забороняється використовувати протягом 14 діб.

Фазинекс рекомендовано у формі 5%-ної суспензії перорально, виходячи з дози: вівцям при хронічному перебігу хвороби — 5 мг/кг маси тварин, при гострому— 10; великій рогатій худобі — відповідно 6 і 12 мг/кг у перерахунку на діючу речовину.

Битіонол призначають вівцям одноразово у дозі 0,15 мг/кг при індивідуальній даванці і 0,2-г/кг маси тварин — при груповій. Перед лікуванням хворих тварин витримують на 16-годинній голодній дієті.

Сульфен застосовують при груповому згодовуванні з концкормом: великій рогатій худобі — 0,05 г/кг, вівцям — 0,09 г/кг їх маси.

У боротьбі з фасціольозом овець заслуговують на увагу комбіновані лікарські препарат и КП-5 і метилин. У складі КП-5 — 1,5 вагової частини гексахлоретану, 3 — чотирихлористого вуглецю і одна вазелінового масла. Використовують препарат підігрітим до 40 °С, виходячи з розрахунку: ягнятам — 5, вівцям — 6— 7 мл на тварину, одноразово внутрішньом'язово.

Ці ж діючі речовини містить і болгарський антгельмінтик метилин, але він розфасований у 5-грамові желатинові капсули, які по одній задають хворим тваринам на корінь язика одноразово. При порівняно незначних проявах токсикозу обробками у грудні й березні досягають повного звільнення овець від фасціол при будь-якій інтенсивності інвазії.

Як і при інших гельмінтозах, протифасціольозні дегельмінтизації можуть бути лікувально-профілактичними, які щорічно планують, або вимушеними у випадках різкого погіршення ситуації щодо фасціольозу у господарстві.

Профілактика та заходи боротьби. їх спрямовують на запобігання зараженню тварин та інвазуванню навколишнього середовища фасціолами.

В неблагополучних щодо фасціольозу господарствах за два тижні до початку пасовищного сезону проводять вибіркове (10— 20% поголів'я) копроскопічне обстеження тварин. При виявленні інвазованих тварин дегельмінтизацію повторюють.

Комплекс заходів боротьби з фасціольозом у неблагополучних господарствах повинен включати: прогнозування спалахів захворювання, заходи щодо запобігання інвазуванню тварин і зовнішнього середовища, дегельмінтизацію тварин, ряд організаційно-господарських заходів.

З метою запобігання зараженню молодняка великої рогатої худоби віком до одного року кращим методом утримання залишається стійлово-вигульне. Велику рогату худобу старшого віку та овець випасають на культурних чи благополучних природних пасовищах.

Система заходів щодо оздоровлення зовнішнього середовища повинна включати: ізоляцію неблагополучних природних пасовищ від тварин строком на два роки й використання їх лише для заготівлі сіна; меліорацію малого масштабу — осушування надмірно зволожених ділянок пасовищ і скорочення площ біотопів ставовиків; окультурення природних пасовищ проведенням великомасштабної меліорації; проведення відповідно до інструкції боротьби з молюсками з використанням хімічних чи біологічних засобів.

З хімічних методів боротьби основним залишається використання молюскоцидів — мідного купоросу (1:5000) з розрахунку 10 л на 1 м2 оброблюваної площі, або 5,4-дихлорсаліциланіліду (1 : 10 000). Ці розчини слід вносити у біотопи один раз на рік навесні чи на початку літа.

Суттєву роль у боротьбі з ставовиками може відігравати й свійська водоплавна птиця, яка охоче й у великій кількості спроможна знищувати їх.

Важливе значення мають і заходи стосовно ефективного знезараження гною, видаленого з приміщень, та допуск на пасовища тварин, вільних від фасціол. Ефективними засобами боротьби з інвазією є також створення умов для гігієнічного напування худоби, обов'язкова одноразова зміна ділянок випасання у липні — серпні, заборона сумісного перебування на пасовищах худоби різних господарств, випасання жуйних на постійно зволожених пасовищах, згодовування сіна з заболочених та прирічкових територій не раніше як через 6 міс після скошування, надійна ізоляція меліоративних канав перед випасанням тварин на культурних пасовищах.

У стаціонарно неблагополучних щодо фасціольозу господарствах обов'язковими є планові вибіркові копроскопічні обстеження і планові лікувально-профілактичні дегельмінтизації тварин відповідно до існуючої інструкції.

З організаційно-господарських заходів основними слід вважати: організацію повноцінної годівлі та гігієнічного напування тварин, розробку комплексних планів боротьби з інвазією. Контроль за їх виконанням проводить служба ветеринарної медицини господарства та району. Придбаних тварин карантинують, клінічно та вибірково копроскопічно обстежують їх, за потребою — дегельмінтизують.

З метою підвищення ефективності хіміопрофілактики ведуться експериментальні дослідження з використанням складних полімерних композицій з антгельмінтиками для їх пролонгованої дії. Вже одержані позитивні результати. У Росії проводиться інтенсивна дослідницька робота по створенню протифасціольозної вакцини. Цей напрям науковців слід вважати найперспективнішим.


Ви дивилися сторінку - Фасціольоз

Наступна сторінка   - Дикроцеліїдози жуйних

Попередня сторінка - Трематодози жуйних

Повернутися до початку сторінки Фасціольоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

Индекс цитирования.