Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Еперітрозооноз

Еперітрозооноз (Eperythrozoonosis) — хвороба домашніх та диких тварин, яку спричиняють збудники видів Eperythrozoon wenyoni, Е. teganodes, Е. tuomii (велика рогата худоба), Е. ovis (вівці), Е. suis, Е. parvum (свині). Як і анаплазм їх відносять до рикетсій. Хвороба значно поширена в Україні.

Характеристика збудників хвороби.

Еперітрозоони локалізуються на поверхні еритроцитів, рідше — тромбоцитів. Вони щільно прилягають до мембрани еритроцитів, вдавлюючись у них, або знаходяться на відстані 10—15 нм від них й зв'язані з ними тонким фібрилярним матеріалом (рис. 17). їх розмір — 0,2—2,5 мкм (іноді — до. 3,5 мкм). Розмножуються еперітрозоони поділом на дві особини або пупкуванням. Зараженість еритроцитів і тромбоцитів досягає 50 % (велика рогата худоба), 90 % (вівці).

Збудники еперітрозоонозу в крові

Рис. 17. Збудники еперітрозоонозу в крові:
1 — великої рогатої худоби; 2 — овець

 

Епізоотологічні дані.

Хворіє еперітрозоонозом переважно молодняк. Джерело інфекції — хворі тварини, паразитоносії, а також кровосисні членистоногі — іксодові кліщі, овеча кровососка, комарі, мухи-жигалки, воші. В експериментальних умовах хворобу легко можна відтворити шляхом парентерального введення крові від хворої тварини або паразитоносія здоровій тварині, через забруднені кров'ю інструменти. Можливе трансплацентарне зараження збудниками поросят. Хворобу частіше реєструють у період з весни до осені.

Імунітет нестерильний. Стан несприйнятливості до хвороби підтримується присутністю паразитів в організмі тварини. В організмі перехворілих тварин паразити зберігаються протягом тривалого часу: у великої рогатої худоби — понад чотири роки, у овець — більше восьми років. Хвороба супроводжується виробленням антитіл. Практично перехворілі еперітрозоонозом тварини повторно не хворіють.

Патогенез.

Внаслідок зниження кількості еритроцитів і гемоглобіну розвивається лейкоцитоз, моноцитоз, у великої рогатої худоби — нейтрофілія. Анемія посилюється після піку паразитемії. Через порушення функції печінки у ягнят спостерігається жовтяничність слизових оболонок. Порушується обмін речовин, розвивається виснаження. Знижується рівень імуноглобулінів, що призводить до підвищення сприйнятливості тварин до інших інфекційних та інвазійних хвороб.

Клінічні ознаки.

Інкубаційний період після внутрішньовенного або підшкірного введення крові з еперітрозоонами становить від 1—5 до 15—26 днів. Після прикріплення до тіла тварини заражених іксодових кліщів паразити з'являються у крові на 8—20-й, інколи — на 30—90-й дні.

Хвороба перебігає гостро, підгостро або хронічно. Ягнята, телята, поросята пригнічені, поступово стають виснаженими, кволими, втрачають апетит. Температура тіла у них підвищується. Спочатку спостерігається гіперемія слизових оболонок, пізніше — анемія, інколи буває жовтяничність. Рівень гемоглобіну, кількість еритроцитів і тромбоцитів зменшуються, у той же час кількість лейкоцитів збільшується. Дихання і пульс прискорені. Посилюється перистальтика кишечника, з'являється пронос. Нерідко молодняк гине (до 10 % ягнят). Дорослі тварини хворіють рідко, випадків їх загибелі не спостерігається.

Патологоанатомічні зміни.

Трупи виснажені. Внутрішні органи, м'язи, слизові оболонки анемічні, кон'юнктива та підшкірна клітковина жовтяничні. На слизових і серозних оболонках шлунково-кишкового тракту, епі- та ендокарді, нирках, лімфатичних вузлах — незначні крововиливи.

Діагностика.

Діагноз ставлять на основі комплексних досліджень. Вирішальну роль відіграє мікроскопія пофарбованих за методом Романовського мазків крові від хворих тварин, а також дослідження сироватки крові в РЗК або РІФ. При постановці серологічних реакцій антитіла в сироватці крові можна виявити уже на 8—10-й день захворювання. У разі необхідності ставлять біопробу на сприйнятливих до збудників еперітрозоонозу молодих тваринах.

Диференціюють хворобу від анаплазмозу, тейлеріозу, бабезіозу. При цих захворюваннях спостерігається тяжкий перебіг і загибель дорослих тварин, у той час як у молодняка зазначені хвороби перебігають у легкій формі.

Лікування.

Телятам і ягнятам внутрішньом'язово вводять береніл (азидин) у дозі 3,5—5 мг/кг. Внутрішньовенно застосовують також неоарсфенамін (новарсенол) у дозі 5—15 мг/кг, поросятам— 15—45 мг/кг. У поросят виявився ефективним тетрациклін у кількості 7 мг/кг 1—3 рази внутрішньом'язово з інтервалом 12— 24 год. Крім того, рекомендують використовувати симптоматичні засоби та препарати, що активізують кровотворення. Хворим тваринам надають спокій і поліпшують годівлю.

Профілактика.

В неблагополучних господарствах проводять заходи, спрямовані на знищення кровосисних кліщів та комах. Необхідно звертати особливу увагу на дотримання правил асептики й антисептики при хірургічних втручаннях, а також ветеринарно-санітарних вимог при масових окотах овець та опоросах свиней.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Еперітрозооноз

Наступна сторінка     -  Бореліоз

Попередня сторінка  -  Анаплазмоз

Вернутися на початок сторінки - Еперітрозооноз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.