Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин


В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.


Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози


   Література
   Карта сайту

Ехінококоз

Це один із найтяжчих антропозоогельмінтозів, який викликається личинковою стадією збудника Echinococcus granulosus. Збудник ехінококозу належить до типу плоских гельмінтів — Plathelminthes, класу стьожкових червів — Cestoda, ряду — Cyclophyllidae, підряду — Taeniata, родини — Taeniidae, роду — Echinococcus.

Це захворювання призводить до великих соціально-економічних збитків. Ліквідація ехінококозу — це не лише проблема охорони здоров'я, а й звільнення внутрішніх резервів економіки, насичення ринків продуктами тваринництва.

Вид Е. granulosus має два підвиди: Е. granulosus granulosus включає ряд географічних штамів (рас, ізолятів), які формують на різних територіях природні й синантропні осередки ехінококозу. В дикій фауні Канади між вовками та оленями циркулює канадський штам. Е. granulosus larvae (Е. unilocularis) — це однокамерний міхур розміром від горошини до курячого яйця. Він заповнений прозорою рідиною, яка є продуктом крові організму тварини чи людини і є живильним середовищем для зародків-сколексів (протосколексів). Стінка міхура має дві оболонки: зовнішню (кутикулярну) та внутрішню (гермінативну або зародкову). На зародковій оболонці знаходяться виводкові капсули, де формуються зародкові протосколекси. Протосколекси часто відриваються і вільно плавають, утворюючи «гідатидозний пісок». Іноді всередині ехінококового міхура формуються дочірні та внучаті цисти, у яких також розвиваються протосколекси. В ларвоцисті їх нараховується близько 500 тис. Поряд з сколексоносними, які називаються фертильними, зустрічаються стерильні міхурі — ацефалоцисти. Вони не мають протосколексів. З кожного протосколекса в організмі собаки чи іншого дефінітивного живителя розвивається стьожкова форма збудника. Локалізуються ларвоцисти ехінокока у внутрішніх органах тварин та людини, найчастіше в печінці, легенях, селезінці, рідше — в нирках та інших органах.

Статевозріла форма Е. granulosus — дрібна цестода, довжиною 2—6 мм, в своєму тілі має З—4 членики (рис. 34). Перший та другий — безстатеві, третій — гермафродитний, а останній — зрілий. Сколекс озброєний двома рядами гачечків, яких буває 36—40. У гермафродитному членику сім'яники в кількості 32—40 розміщені по всьому членику, жіночі статеві органи знаходяться у задній частині членика. Матка у вигляді поздовжнього стовбура з боковими відгалуженнями. У ній містяться яйця круглої чи овальної форми, всередині мають зародок — онкосферу. В зрілій матці налічують 400— 800 яєць.

Стьожкова форма ехінокока з кишечника собаки

Рис. 34. Стьожкова форма ехінокока з кишечника собаки


Дефінітивними господарями Е. granulosus є собаки, шакали, вовки, лисиці звичайні, лисиці сріблясто-чорні, леви, леопарди, корсаки, гієни та інші хижаки. Проміжними живителями збудника є свиня, вівця, велика рогата худоба, буйвол, кінь, осел, лань, коза, двогорбий верблюд, благородний олень та інші тварини (рис. 35).

Схема розвитку Echinococcus granulosus

Рис. 35. Схема розвитку Echinococcus granulosus:

1 — сколекс цестоди; 2 — стробіла; 3 — зрілий членик; 4 — яйце; 5 — легені, уражені ларвоцистами


Біологія збудника.

Дорослі статевозрілі паразити однокамерного ехінокока локалізуються у тонкому відділі кишечника дефінітивних живителів. Вони виростають із протосколексів, що містяться в ехінококовому міхурі проміжних живителів. У кишечнику собаки, як правило, налічується до 20 тис. і більше ехінококів. Відокремлені від гельмінта зрілі членики або пасивно виходять з фекаліями собаки (чи іншого дефінітивного живителя) чи активно виповзають назовні, ритмічно скорочуються, внаслідок чого звільнюються яйця, які прилипають до волосяного покриву, потрапляють на землю, траву, інші предмети навколишнього середовища.

Від моменту поїдання собакою плодоносних міхурів до розвитку статевозрілих ехінококів проходить 46—97 днів. Тривалість життя ехінококів у кишечнику дефінітивних живителів — від 6 міс до одного року, іноді й більше. Відокремлення члеників від стробіли продовжується до 138 днів.

У проковтнутих проміжними живителями яйцях ехінокока в шлунково-кишковому тракті швидко руйнується оболонка, внаслідок чого звільнюються онкосфери, а з них зародки — гексаканти. За допомогою своїх шести гачків вони просвердлюють стінку кишечника і потрапляють у кров'яні судини й кров'ю заносяться в печінку, легені та інші органи, де ростуть, формуючи ларвоцисти .(ехінококові міхурі). Останні ростуть дуже повільно: у свиней вони досягають інвазійної стадії через 11—12 міс, у великої рогатої худоби та овець — 1,5—2 роки.

Дефінітивні живителі уражуються при поїданні внутрішніх органів, які мають ехінококові міхурі з протосколексами, тобто є інвазійними. В організмі собак паразит досягає статевої зрілості через 2—2,5 міс. Тривалість життя цестоди — 5—6 років.

Епізоотологічні дані.

Ехінококоз досить поширений в Україні. Захворювання реєструють серед свиней, великої рогатої худоби та овець. У свиней цю інвазію виявляють у всіх областях. Велика рогата худоба та вівці уражені ехінококозом переважно в південних та східних областях. Строкатість у поширенні ехінококозу та інтенсивності інвазії зумовлені наявністю штамів збудника, та насиченістю живителями. Більш поширеним та активнішим є штам, що функціонує між свинею та собакою, слабкішим є штам, що функціонує між собакою та жуйними.

Основним джерелом інвазії є бродячі, приотарні та службові собаки, заражені ехінококозом. Факторами передачі збудника є трава, сіно, вода та концкорми; для людини — шерсть собак та різні види овочів, фруктів, забруднених яйцями ехінокока. Забрудненню шерсті собак яйцями гельмінта сприяє сверблячка, яку відчувають тварини при відходженні члеників. Вони зубами роздавлюють членики, яйця злизують язиком. Членики досить рухливі, здатні мігрувати від місця дефекації до 25 см. Одним із небезпечних факторів зараження людей є овеча вовна. Це пояснюється наявністю великої кількості яєць ехінокока в густій довгій вовні, оскільки вівці, лягаючи на землю, забруднюють її фекаліями приотарних собак.

Серед факторів, які зумовлюють поширення ехінококозу, велике значення має професія. Відмічають перевагу кількості хворих на ехінококоз серед працівників тваринницьких ферм, шкірників, продавців м'яса, робітників боєнь, у яких бувають забруднені руки яйцями паразита внаслідок контакту з тваринами.

Концентровані корми, контаміновані яйцями ехінокока — основний фактор передачі інвазії тваринам, особливо свиням. Зараження кормів відбувається ще на токах під час збирання врожаю. Для охорони токів використовують собак, які часто є носіями ехінококів, а отже, перебуваючи біля зерна, уражують його яйцями гельмінта. При переробці фуражного зерна на дерть чи використанні для одержання комбікорму яйця залишаються життєздатними і потрапляють в організм тварин. Іноді достатньо однієї партії фуражного зерна, контамінованого яйцями паразита, доставленого на комбікормовий завод, щоб заразити свиней багатьох господарств, які поїдають виготовлені корми з такого зерна.

Зараження дефінітивних живителів і насамперед собак відбувається при поїданні ними органів, вибракуваних при забої тварин, уражених ехінококовими міхурами, на бойнях та на забійних майданчиках, м'ясопереробних підприємствах, фермах і пасовищах, при подвірному забої худоби. Нерідко собаки заражаються при поїданні трупів загиблих тварин і м'ясних конфіскатів, викинутих на невпорядковані скотомогильники, які являють собою природні балки, рови, траншеї, вириті бульдозерами, або лісосмуги та поля.

Важливе епізоотологічне значення має висока стійкість яєць та протосколексів ехінокока проти факторів зовнішнього впливу. Так, при температурі +1 °С яйця паразита зберігають життєздатність протягом 16 днів, у сіні при температурі від -2 до +20 °С — 6 міс, у приміщеннях на фермі — до 18 міс. Протосколекси в міхурах м'ясних конфіскатів та трупах зберігаються 3—4 тижні. При кімнатній температурі вони залишаються життєздатними 21 день, але під дією прямих сонячних променів гинуть через три доби.>

Імунітет.

Внаслідок проникнення онкосфер ехінокока в організм проміжного живителя в останньому розвивається ряд специфічних та неспецифічних реакцій. Продукти обміну та розпаду ехінококової ларвоцисти зумовлюють сенсибілізуючу дію на організм хворого.

В процесі онтогенезу білки паразита змінюються і стають подібними до білків живителя. Тому частина антигенів паразита сприймається макроорганізмом як свої власні. Крім того, зародки ехінокока виділяють імуносупресивні речовини, які пригнічують імунні реакції організму живителя. Втрата паразитом частини рецепторів дає змогу йому уникнути атаки живителя. Імунна мімікрія дає змогу паразиту тривалий час залишатися нерозпізнаним. Постійна сенсибілізуюча дія продуктів життєдіяльності паразита й одночасний механічний вплив його кісти призводять до того, що запальний процес спричиняє розвиток фіброзної капсули. Вона багата на кровоносні судини, оточена епітеліоїдними, плазматичними, гігантськими клітинами та еозинофілами. Така клітинна реакція є проявом імунної відповіді організму живителя.

Патогенез.

У хворому на ехінококоз організмі може розвиватися одна або багато ларвоцист. При потраплянні зародків у мале коло кровообігу ларвоцисти локалізуються в легенях, де продовжують свій розвиток. Якщо ж зародкам (онкосферам) вдається обминути судини легень і вони потрапляють у велике коло кровообігу, ларвоцисти розвиваються в будь-якому органі чи тканині: печінці, нирках, селезінці, м'язах, кістках, центральній нервовій системі. Навколо ларвоцисти створюється зона некрозу, за нею — шар клітинної інфільтрації. Ці дві зони постійно зміщуються рубцевою тканиною, формується фіброзна капсула.

Дистрофічні зміни ураженого органа ведуть до атрофії паренхіми та склерозу строми. Зміни в органах, де розвивається ехінококова ларвоциста, зумовлені тиском, яким кіста впливає на орган. При великих поодиноких кістах на печінці та множинному ехінококозі порушується функціональний стан печінки. Розростаючись, ехінококові кісти печінки здавлюють великі жовчні протоки, спричиняють механічну жовтяницю, а іноді й біліарний цироз.

Клінічні ознаки.

Симптомокомплекс при ехінококозі залежить від локалізації ларвоцист у тому чи іншому органі, їх розмірів, швидкості розвитку, ускладнень і реактивності організму живителя. У тварин у більшості випадків спостерігаються виснаження, зниження продуктивності. У овець вовна стає скуйовдженою, часто випадає. При ехінококозі легень у великої рогатої худоби буває задишка, сухий кашель. Порушення дихання наростає повільно й послідовно. Перкусією у різних місцях легень виявляють осередки обмеженого притуплення. При аускультації у місцях локалізації міхурів виявляють послаблення чи повну відсутність везикулярного дихання. У випадку ураження печінки спостерігається розлад травлення. Зона притуплення печінки збільшується, пальпація її болюча. При ехінококозі печінки у дітей відмічають різке виснаження, блідість, збільшення та асиметрію живота, збільшення печінки за рахунок пухлини.

Діагностика.

Для діагностики ехінококозу застосовують найбільш специфічні діагностичні реакції: непрямої гемаглютинації (ΡΗΓΑ), латексаглютинації (РЛА), подвійної дифузії у гелі (РДПГ), імуноелектрофорезу (ІЕФ), флюоресціюючих антитіл (РФА), імуноферментну реакцію (ІФР). Останню реакцію рекомендують для серодіагностичних досліджень з метою виявлення інвазії у стаді.

У практиці ветеринарної медицини застосовують внутрішньо-шкірну реакцію Казоні, суть якої полягає у тому, що в товщу шкіри верхньої повіки або підхвостову складку вводять антиген вівцям у дозі 0,2 мл, великій рогатій худобі — 0,3 мл. Реакцію ураховують через 1—3 год після введення, яка характеризується потовщенням складки шкіри більше 2,5 см. Недоліком цієї проби є можливість розвитку анафілактичного шоку при повторному введенні антигену. У медичних закладах застосовують томо- і бронхографію, гепатосканування, лапароскопію та інші методи інструментального дослідження. Велику роль у діагностиці ехінококозу людей відіграє флюорографія, за допомогою якої проводять масове обстеження населення.

У неблагополучних щодо ехінококозу районах, областях, краях усіх службових собак чотири рази на рік досліджують методом діагностичної дегельмінтизації. Найчастіше для цього використовують ареколін бромистоводневий у дозі 0,004—0,005 г/кг живої маси тварини. Після даванки ареколіну собак витримують на прив'язі не менше 3—4 год (до 2—3 актів дефекації). Виділені фекалії, і особливо слиз, досліджують на наявність ехінококів або їх члеників.

Лікування.

Найбільш ефективними препаратами при ларвальному ехінококозі є мебендазол, флубендазол, альбендазол. Під впливом мебендазолу знижується імунодепресивна дія паразита. Це настає в результаті пригнічення його росту, а потім — деструкції тканин. Для поліпшення всмоктування мебендазолу в кишечнику Та пролонгування високого вмісту препарату в крові рекомендують вводити мебендазол всередину з рослинними маслами та яєчним жовтком. Введення препарату вівцям по 50—200 мг/кг протягом 3—14 днів спричинило дегенерацію більшості ларвоцист ї загибель у них протосколексів. Нині продовжуються інтенсивні пошуки лікувальних препаратів та методів вакцинопрофілактики.

Профілактика та заходи боротьби.

У справі ліквідації ехінококозу й припинення циркуляції інвазії у синантропних осередках найбільш дійовим заходом є розрив в ланцюзі «сільськогосподарські тварини — собака». Припинення згодовування собакам органів, уражених ларвоцистами ехінокока, а також загиблих тварин запобігає їх зараженню ехінококозом.

Боротьба з статевозрілими паразитами — це розрив в ланцюзі «собака — сільськогосподарські тварини». Вона складніша, оскільки складається з трудомістких і дорогих заходів. Забій тварин (включаючи тих, що є в особистій власності) слід проводити лише на забійних пунктах, бойнях, м'ясокомбінатах під суворим ветеринарно-санітарним наглядом. Забороняється поотарний або подвірний забій тварин. Для тимчасового збереження трупів на тваринницькій фермі необхідно мати оббитий жерстю ящик з кришкою. Розтин загиблих тварин слід проводити у спеціальних приміщеннях, розміщених біля місць утилізації та знищення трупів. Конфіскати забою та трупи тварин переробляють на утильустановках або утильзаводах для одержання м'ясо-кісткового борошна, а при їх відсутності спалюють або викидають у біотермічні ями (Беккарді).

У населених пунктах усіх без винятку сторожових собак необхідно утримувати на прив'язі в спеціально відведених місцях чи закритих дворах. Категорично забороняється утримувати собак на території тваринницьких ферм, боєнь, забійних майданчиків, у місцях збереження кормів і приготування їх до згодовування. Одним із важливих елементів у системі заходів по викоріненню ларвальних цестодозїв є дегельмінтизація собак — носіїв зрілих цестод. Для дегельмінтизації собак використовують.

1. Фенасал (ніклозамід, йомезан) у дозі 0,25 г/кг, індивідуально одноразово в суміші з кормом без витримування на голодній дієті і без використання проносних препаратів.

2. Фенасал-ареколінові брикети у дозі 0,5 г на 10 кг маси тварини після 14—16-годинної голодної дієти. Брикети подрібнюють і використовують у суміші з кормом.

3. Бунамідин оксинафтоат у дозі 25—50 мг/кг з м'ясним фаршем дворазово з інтервалом чотири дні.

4. Дронцит (празиквантел) у дозі 5 мг/кг з м'ясним фаршем чи іншим кормом без попередньої голодної дієти одноразово.

5. Цетовекс — 1 мл/кг у болюсах із хліба одноразово.

6. Сульфен у дозі 100 мг/кг з кормом.

Голодна дієта, а також даванка проносних не обов'язкові. Перераховані антгельмінтики є активними цестодоцидами, які впливають на статевозрілих гельмінтів, але не знезаражують їх яєць. Останні, виділені протягом 24—26 год після використання препарату, зберігають життєздатність і можуть продовжувати розвиток в організмі проміжного живителя.


Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Ехінококоз

Наступна сторінка      - Альвеококоз

Попередня сторінка    - Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Повернутися до початку сторінки Ехінококоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 
Индекс цитирования.