Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Дикроцеліоз

Дикроцеліоз (Dicrocoeliosis) — досить поширена, з хронічним перебігом трематодозна інвазія більш як 70 видів ссавців, людей. Найчастіше хворіють жуйні. Спричинюється вона ланцетовидною двоусткою Dicrocoelium lanceatum і характеризується ураженням печінки, жовчного міхура, інколи підшлункової залози. Супроводжується хвороба інтоксикацією організму, порушенням травлення, загального обміну речовин, зниженням продуктивності тварин, втратою господарської цінності й передчасним вибракуванням їх. Поширена переважно у степовій і лісостеповій зонах України.

Характеристика збудника.

Dicrocoelium lanceatum — невелика (0,5—1,5 см), плоска, ланцетовидної форми із звуженими кінцями тіла, сіро-коричневого кольору трематода (рис. 21). невеликого розміру й майже однакового діаметра два присоски знаходяться у звуженій передній частині тіла.

Рис. 21. Дикроцелія ланцетовидна (1) і проміжні живителі:
2 — Chondrula trіdens; 3 — Zonitoides nitidus; 4 — Eulota fruticum; 5 —Helicella cremimargo; 6 — Helicella derbentina; 7 — Theba conthusiana; 8 — Fruticicompylae narsanensis; 9 — грудочки слизу з церкаріями дикроцелія; 10 — мурашка роду Formica з метацеркаріями

 

Між присосками є статева бурса, відкриваються обидва статеві отвори. Паразит має майже подібну з фасціолами внутрішню будову. Така ж травна система: ротовий отвір, глотка, стравохід, дві кишки, що сліпо закінчуються у задній частині тіла, але без бічних відгалужень. За черевним присоском, каудально, навскіс розміщені два порівняно великі, неправильної овальної форми й з нерівними краями сім'яники. За ними знаходиться непарний, округлої форми яєчник, поблизу сім'яприймач та тільце Меліса. Петлі матки займають весь вільний простір тіла паразита і на всьому протязі наповнені яйцями. Дещо збоку від кишечника у середній третині тіла розгалужуються гроноподібні жовточники.

Яйця дрібні (0,038—0,045 x 0,022—0,032 мм), асиметрично овальні (ниркоподібної форми), коричневого кольору, з товстою шкаралупою та кришечкою на одному з полюсів. Всередині містять мірацидії.

Дикроцелії — біогельмінти (рис. 22), розвиваються у тілі трьох живителів. Крім численних дефінітивних (ссавці), у їх розвитку беруть участь проміжні живителі — різні види сухопутних молюсків, найчастіше родин Chondrula, Helicella та інших, а також додаткові — мурашки роду Formica та Proformica. У лісостеповій зоні України основними проміжними живителями дикроцелій є молюск Chondrula tridens і лучна мурашка Formica pratensis.

Схема розвитку дикроцелія

Рис. 22. Схема розвитку дикроцелія:
1 — дикроцелій (імаго); 2 — яйце; 3 — мірацидій; 4 — спороциста;. 5 — церкарій;
 6 —наземні молюски; 7 - метацеркарій; 8 — мурашка - додатковий живитель;
 9 — метацеркарій у мурашці

 

Випущені навесні на пасовища інвазовані дикроцеліями дефінітивні живителі (жуйні) з фекаліями виділяють у зовнішнє середовище яйця паразита. При їх заковтуванні молюсками у кишечнику вилуплюються мірацидії, які мігрують до печінки, де й формуються спороцисти, а потім з'являються дочірні спороцисти, а у останніх церкарії, що мігрують у легені, звідти в складі слизових утворень потрапляють у зовнішнє середовище. Розвиток паразита у молюску триває 3—5 міс. Слизові грудочки з'їдають мурашки й через 1—2 міс у порожнинах їх тіла формуються метацеркарії — інвазійні личинки дикроцелій.

Дефінітивні живителі інвазуються дикроцеліозом при заковтуванні, з травою мурашок з метацеркаріями. Звільнившись від цист, метацеркарії мігрують по жовчних протоках і ходах до печінки кінцевого живителя, де й закінчують через 1,5—2,5 міс свій розвиток— перетворюються у дорослих паразитів. Весь розвиток дикроцелій триває 7—8 міс. Строк їх життя — 4—7 років.

Епізоотологічні дані.

Дикроцеліоз поширений майже повсюдно. Стаціонарному неблагополуччю. господарств щодо дикроцеліозу сприяє широке коло дефінітивних живителів, зокрема свійських та диких жуйних, а також висока стійкість яєць гельмінта проти висушування та заморожування. Личинкові форми паразита можуть не лише перезимовувати в організмі проміжних і додаткових живителів, зберігаючи свою інвазійність, а й депонуються у них до трьох років.

Ссавці інвазуються дикроцеліозом весною та восени. Інвазування проміжних та додаткових живителів буває активнішим після випадання дощів. З віком інтенсивність інвазії у тварин зростає, а стан їх погіршується.

Патогенез.

Характер патогенної дії дикроцеліїв на організм жуйних в значній мірі залежить від загального стану дефінітивного живителя, а також від інтенсивності інвазії.

Вважають, що метацеркарії дикроцелій потрапляють до печінки жовчовидільним шляхом і в зв'язку з цим капсула та паренхіма органа не зазнають такого інтенсивного механічного пошкодження, як при фасціольозі, чим пояснюється відсутність при цій інвазії гострого перебігу. У той же час у жовчних ходах, в жовчному міхурі досить інтенсивно перебігають катаральні, атрофічні, некротичні процеси, чим і зумовлюється однаковий з фасціольозом кінець — розвиток цирозу печінки. На відміну від фасціольозу, при дикроцеліозі жовчні ходи не просочуються солями вапна.

Внаслідок патогенної дії дикроцелій спостерігаються значні структурні й функціональні зміни в печінці, у зв'язку з чим, насамперед, порушується процес травлення, суттєво змінюється білковий та вітамінний обміни, наростає інтоксикація організму, що може призвести тварину до загибелі.

Імунітет.

Вважають, що при первинному інвазуванні дикроцеліями у хворих формується короткочасний імунітет незначної напруги.

Клінічні ознаки можуть бути відсутніми при незначній, а інколи й при середній інтенсивності інвазування. При інтенсивному ураженні жуйних (3—6 тис. особин), особливо овець старшого віку, спостерігають анемічність та іктеричність слизових оболонок і шкіри, пригнічення, схуднення, розлад травлення та зниження або втрату продуктивності тварин. У деяких випадках з'являються набряки підгруддя, міжщелепного простору. Волосяний покрив ламкий, місцями випадає, на тілі з'являються безволосі ділянки. У кітних овець можливі аборти.

У випадку недостатнього рівня годівлі, незадовільних умовах утримання від даної інвазії у кінці стійлового періоду при повному виснаженні може спостерігатися загибель значної кількості навіть дорослих тварин.

Патологоанатомічні зміни.

Трупи виснажені, анемічні й іктеричні, з картиною драглистої інфільтрації підшкірної клітковини підгруддя. Печінка збільшена або, навпаки, зменшена у об'ємі, ущільнена. Окремі жовчні ходи надмірно розширені й виступають під капсулою органа. Стінки їх потовщені у кілька разів, сіро-білого кольору, заповнені жовчю густої консистенції, буро-зеленкуватого відтінку, з великою кількістю у ній дрібних темно-сірих гельмінтів. Жовчний міхур збільшений у 2—3 рази й переповнений жовчю. У цих випадках реєструють інтерстиціальний гепатит, біліарний цироз, інколи атрофію печінки. Жовчні ходи не звапнюються.

Діагностика.

Прижиттєво клініко-епізоотологічні дані підтверджуються результатами гельмінтоовоскопії. Найчастіше з цією метою при дослідженні фекалій застосовують метод послідовного промивання. Запропоновані також методики з використанням принципу флотації у насиченому розчині поташу, або у 64%-ному розчині тіосульфіту натрію, або за Котельниковим і Хреновим — у розчині нітрату свинцю. Яйця дикроцелій легко відрізнити від яєць інших трематод за їх величиною, формою та кольором.

Посмертно діагноз на дикроцеліоз встановлюють за характером патологоанатомічних змін і виявленням великої кількості дикроцелій у печінці. При розтині жовчних ходів хрускіт відсутній.

Метацеркарії дикроцелій можна виявити також при компресорному дослідженні мурашок за допомогою мікроскопа, просвітливши спочатку мурашок у водно-гліцериновій суміші.

Лікування.

Рекомендований арсенал антгельмінтиків при цій інвазії невеликий. Переважно це вже відомі фасціолоциди.

Гексихол призначають вранці груповим згодовуванням. Дози дрібній рогатій худобі та молодняку великої рогатої худоби по 0,4 г/кг маси тварин, дорослій великій рогатій худобі індивідуально — 0,3 г/кг дворазово з добовим інтервалом у суміші з комбікормом (1 : 10). Лікувальну суміш згодовують групам з 10—50 телят чи з 100—150 овець, кіз. Ягнят та козенят при цьому відлучають від матерів. Ослаблених та виснажених тварин відокремлюють і лікують індивідуально, задаючи препарат у вигляді борошняної суспензії чи у болюсах. При цьому необхідно дотримуватись таких рекомендацій, як і при лікуванні гексихолом хворих на фасціольоз.

Політрем усім жуйним призначають у дозі 0,3 г/кг маси тіла також дворазово, дотримуючись таких вимог, як і при лікуванні гексихолом.

Фасковерм (клозантел) призначають великій рогатій худобі у дозі 2,5 мг/кг або 1 мл на 20 кг маси тварини внутрішньом'язово у два прийоми; дрібній рогатій худобі — внутрішньом'язово або підшкірно. М'ясо та молоко тварин, яких піддавали лікуванню, для їжі непридатні протягом 14 діб.

Фазинекс пропонується перорально у дозі- 6—12 мг/кг маси тварин одноразово. Препарати албендазолу при дикроцеліозі овець рекомендовано у дозі 15 мг/кг діючої речовини або 6 мл/20 кг 2,5%-ної суспензії вальбазену з розрахунку на масу тіла тварини.

Препарати фенбендазолу (панакур, фенкур, сіпкур та інші) рекомендовані дрібній рогатій худобі в дозі 22,2 мг/кг маси тварин за діючою речовиною або 100 мг/кг з розрахунку на масу лікарської форми вранці дворазово з добовим інтервалом у суміші з комбікормом (1 : 10) груповим способом. Дорослій великій рогатій худобі їх призначають у дозі 33,3 мг/кг маси тварин за діючою речовиною або 150 мг/кг — за масою лікарської форми одноразово індивідуально у суміші з 1 кг комбікорму.

Заходи боротьби та профілактика.

Оздоровлення господарства від дикроцеліозу можливе при комплексному проведенні боротьби і у тісному поєднанні спеціальних і господарських заходів.

У неблагополучних господарствах організовують стійлове чи стійлово-вигульне утримання тварин або випасання, худоби на культурних пасовищах.

Лікувально-профілактичні дегельмінтизації інвазовних груп тварин проводять у листопаді — грудні політремом чи іншими ефективними препаратами. Вибіркове копроскопічне обстеження жуйних, які випасалися на неблагополучному пасовищі, проводять у грудні — січні.

З метою гельмінтологічної оцінки старанно обстежують пасовища, звертаючи при цьому увагу на ступінь інвазованості метацеркаріями дикроцелій мурашок, зібраних поблизу мурашників. На неблагополучних пасовищах забороняється випасання здорової худоби. Іноді мурашники огороджують, роблячи їх недоступними для худоби.

Для зниження кількості молюсків на пасовищах прибирають каміння, знищують чагарники, переорюють грунт і висівають трави або обробляють їх метальдегідом у гранулах з розрахунку 40—60 кг/га при вмісті у них 5 % молюскоциду. Препарат вносять навесні після виходу молюсків із зимової сплячки, бажано після дощу або у хмарну погоду. У боротьбі з проміжними живителями використовують і курей, які охоче знищують як молюсків, так і мурашок.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Дикроцеліоз

Наступна сторінка     -  Еуритремагоз

Попередня сторінка  -  Дикроцеліїдози жуйних

Вернутися на початок сторінки - Дикроцеліоз

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.