Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Аскаридоз свиней

Аскаридоз (Ascarudosis) — поширений гельмінтоз свиней, переважно молодняка до 5—6-місячного віку. Збудником його є свиняча аскарида Ascaris suum родини Ascaridae, яка паразитує у порожній кишці, рідше — в клубовій і дванадцятипалій. Нерідко виявляють незвичайну локалізацію аскарид — у жовчних протоках печінки, підшлунковій залозі, шлунку.

Захворювання проявляється виснаженням, мінливим апетитом, ознаками бронхопневмонії, проносом, нервовими явищами. Аскаридоз завдає свинарству великих збитків внаслідок відставання у рості й розвитку поросят, зниження до 30 % м'ясної продуктивності підсвинків, призводить до перевитрати корму та падежу молодняка, загострює і посилює перебіг інших хвороб свиней (бешихи, чуми та ін.).

Характеристика збудника.

Ascaris suum — велика нематода, білувато-рожевого кольору, від 15 до 35 см довжиною, рот оточений трьома губами, стравохід циліндричний. У самців хвостовий кінець загнутий, є дві однакові спікули. Самки свинячої аскариди щоденно виділяють велику кількість яєць (до 250 тис). Запліднені яйця середні за розміром (0,05—0,075 мм довжиною і 0,04—0,05 мм шириною), овальної форми, коричневого кольору, з товстою горбистою оболонкою, а незапліднені — еліпсоїдної. У зовнішньому середовищі вони розвиваються до інвазійної стадії лише за сприятливих умов: при наявності кисню, вологи та відповідної температури (плюс 12—30 °С). Залежно від умов навколишнього середовища яйця стають інвазійними через 15—30 днів. При температурі нижче +12 °С і вище 35 °С вони не розвиваються.

Аскариди — геогельмінти, розвиваються без участі проміжних живителів (рис. 45). Заражаються свині в приміщеннях, на вигульних майданчиках без твердого покриття, біля свинарників при заковтуванні з кормом інвазійних яєць, а також дощових черв'яків (резервуарних живителів). Поросята заражаються цим гельмінтозом з перших днів життя, переважно при ссанні забруднених сосків свиноматок і заковтуванні часток грунту.

Схема розвитку свинячої аскариди

Рис. 45. Схема розвитку свинячої аскариди:
1 — рот, оточений трьома губами; 2—3 — незрілі яйця; 4 — зрілі яйця нематоди

 

У шлунково-кишковому тракті свині після виходу з яєць личинки аскарид проникають у кровоносні судини і здійснюють гепато-пульмональну міграцію (заносяться в печінку, а потім у легені). З кровоносних капілярів личинки потрапляють в альвеоли і послідовно розносяться у бронхіоли, бронхи, трахею, гортань, глотку, після чого тварина їх проковтує. Під час міграції личинки аскарид линяють, значно збільшуються у розмірі й зазнають деяких морфологічних змін. Після повторного проковтування личинки затримуються у шлунково-кишковому тракті, де й досягають статевої зрілості через 2—2,5 міс. Тривалість життя аскарид у кишечнику 6—8 міс.

Епізоотологічні дані.

Аскаридоз свиней — один з найпоширеніших гельмінтозів в Україні, особливо в районах Полісся, де дуже сприятливі умови для розвитку яєць. На півдні України у літню пору року спостерігається зменшення інвазії через значну загибель яєць аскарид у зовнішньому середовищі під впливом високої температури та низької вологості. Зараження свиней аскаридозом відбувається у приміщеннях, на вигулах і пасовищах, причому частіше у приміщеннях.

Джерелом інвазії є хворі та перехворілі поросята, а також дорослі свині — паразитоносії. Факторами передачі інвазії є корми, грунт і шкіра свиноматок, забруднені яйцями свинячої аскариди.

Поширенню аскаридозу і тяжкому перебігу хвороби сприяють неповноцінна й недостатня годівля, згодовування коренебульбоплодів, зібраних з полів, удобрених незнезараженим свинячим гноєм, угноєність території, а в теплу пору року мухи та різні комахи. Яйця аскарид здатні перезимовувати із збереженням життєздатності понад два роки (Бубнов В.Д., 1964).

Найтяжче хворіє молодняк віком 2—4 міс. У дорослих свиней спостерігається невелике ураження аскаридозом через наявність набутого й вікового імунітету. Посилення аскаридозної інвазії спостерігається з травня — червня і поступово досягає максимуму в. жовтні — листопаді.

Патогенез.

Аскариди діють на організм свиней антигенно, механічно, токсично, трофічно та інокуляторно. Відповідно до біологічних особливостей аскарид розрізняють дві фази хворобливого процесу: міграційну, викликану мігруючими личинками, та кишкову, зумовлену кишковими формами аскарид.

Міграційна фаза при інтенсивній інвазії перебігає більш гостро й тяжче, ніж кишкова. Патогенна дія мігруючих личинок в основному зводиться до механічного травмування внутрішніх органів по ходу міграції, сенсибілізації організму свиней продуктами обміну та розпаду мігруючих личинок аскарид. У кишечнику личинки пошкоджують слизову оболонку й відкривають ворота для проникнення інфекції. Міграція личинок аскарид у легені супроводжується пошкодженням кровоносних капілярів і альвеол та явищами пневмонії. Сенсибілізація організму проявляється нервовими розладами (збудженням, клоніко-тетанічними судорогами, парезами), змінами картини крові (еозинофілія) і підвищенням кількості глобулінів у сироватці крові.

Патогенність кишкових аскарид полягає у механічній і токсичній дії та поглинанні поживних речовин живителя. Дорослі аскариди нерідко спричиняють закупорку кишечника, жовчних шляхів печінки, іноді розрив кишкової стінки, вони також пригнічують кишкову та панкреатичну секрецію. Знаходячись у кишечнику, аскариди впливають на утилізацію живителем незамінних амінокислот та інших найважливіших компонентів корму (Бердієва Г.Т., 1972).

Статевозрілі аскариди при значному скупченні викликають катаральне запалення слизової оболонки кишечника, атрофію ворсинок і навіть розрив кишечника. Проникаючи в жовчні протоки ї протоку підшлункової залози, вони спричиняють їх закупорку і розрив.

Імунітет.

При аскаридозі свиней імунітет в основному виробляється у період міграції личинок аскарид в організмі живителя. Продукти їх метаболізму діють на організм свиней, який реагує на подразнення посиленням реактивності, що супроводжується появою антитіл та інших захисних пристосувань. Дорослі аскариди впливають на утворення кишкового бар'єру, що запобігає проникненню личинок через стінку кишечника, а частина личинок, які проникли в стінку кишечника, гинуть в утворених навколо них інфільтратах (Крикунов М.С., 1976).

Клінічні ознаки.

Розрізняють дві стадії клінічного перебігу аскаридозу свиней: легеневу, що відповідає міграції личинок по кров'яному руслу та легенях, і кишкову, яка розвивається в період паразитування молодих і статевозрілих гельмінтів у кишечнику. Між ними є проміжний період тривалістю 2—3 тижні, у який хвороба майже не проявляється. У ранній період, коли личинки проникають через стінку кишечника й мігрують у печінці, клінічні ознаки аскаридозу також відсутні.

Легенева (початкова) форма хвороби клінічно проявляється на 6—7-й день після зараження із симптомами бронхопневмонії (кашель, прискорене дихання, підвищення температури тіла), а також нервовими явищами (судороги, порушення координації). У фекаліях інвазованих поросят немає яєць збудника, тому легеневу форму аскаридозу копроскопічно не діагностують.

Кишкова форма хвороби проявляється по-різному і характеризується хронічним перебігом. Більшість уражених поросят (підсвинків) недорозвинені, погано ростуть, у них знижений і мінливий апетит. Паразитуючи в тонких кишках свиней, молоді та статевозрілі аскариди порушують процес травлення (пронос часто змінюється запором), спричинюють нервові розлади (підвищення збудження, скреготіння зубами, судорожні скорочення м'язів). Іноді хвороба закінчується летально. Дорослі свині не проявляють ознак захворювання і є аскаридоносіями.

Патологоанатомічні зміни.

Мігруючи, личинки аскарид викликають патологоморфологічні зміни в кишечнику, печінці, легенях та інших органах. При розтині трупів виявляють ознаки пневмонії; (на поверхні легень точкові або плямисті крововиливи, в яких знаходять велику кількість личинок аскарид). На поверхні печінки знаходять білуваті плями діаметром від 2 до 5 мм з ледве помітною сіткою білуватих тяжів, що відходять від них. При хронічному перебігу хвороби виявляють катаральне запалення слизової оболонки кишечника, атрофію ворсинок, скупчення статевозрілих аскарид і навіть розрив кишечника.

Діагностика.

Прижиттєва діагностика ранньої стадії хвороби досить утруднена. Підозра на захворювання виникає при наявності в господарстві поросят, які кашляють і у крові яких знаходять велику кількість еозинофілів. В.С.Єршов, М.С.Крикунов та інші (1953) випробували алергічний метод діагностики, проте, імунологічні методи виявлення легеневої форми хвороби поки ще не застосовують у практиці ветеринарної медицини. Ранній кишковий аскаридоз можна виявити за допомогою діагностичної дегельмінтизації. Спонтанне виділення аскарид, а також виявлення цих гельмінтів при розтині забитих свиней або тих, що загинули, є підставою для установлення аскаридозу в господарстві.

Кишковий аскаридоз у період паразитування статевозрілих форм гельмінтів діагностують методами гельмінтоовоскопії. Найбільш доступним є флотаційний метод Фюллеборна. Посмертно діагноз встановлюють при розтині трупів свиней і виявленні збудника захворювання та патологоанатомічних змін. Личинок аскарид у легеневій або печінковій тканинах можна виявити за допомогою компресорія або методом Бермана-Орлова.

Лікування.

Для дегельмінтизації свиней при аскаридозі застосовують піперазину гексагідрат, солі піперазину (адипінат, сульфат, фосфат), гігроветин, нілверм, тетрамізол гранулят, фенбендазол (панакур, фенкур, сіпкур, бровадозол), фебантел (ринтал) та ін.

Препарати піперазину призначають груповим методом два рази на день у суміші з кормом без попередньої голодної дієти в разових дозах: молодняку масою до 50 кг — з розрахунку 0,3 г/кг маси тварини, свиням масою понад 50 кг — 15 г на тварину. У день дегельмінтизації зменшують одноразову норму корму в два рази, а для поросят до кормової суміші додають молочну сироватку або м'ясний відвар. Хворих, з поганим апетитом поросят дегельмінтизують невеликими групами.

Нілверм застосовують поросятам-сисунам підшкірно у вигляді 10 %-ного водного розчину в дозі 1 мл на 10 кг маси тварини одноразово; поросятам від 2- до 6-місячного віку — 0,015 г/кг І підсвинкам, старше 6-місячного,— 0,01 г/кг маси тварини одноразово всередину з кормом.

Тетрамізол гранулят призначають свиням всередину в дозі 0,05 г/кг маси груповим методом з кормом. Препарати фенбендазолу (панакур, фенкур, сіпкур, бровадозол) — у дозі 15 мг/кг маси тварини за діючою речовиною протягом одного дня груповим методом у суміші з кормом.

Фебантел (ринтал) застосовують всередину в дозі 5 мг/кг маси тварини за діючою речовиною протягом двох днів.

Гігроветин дають свиням у вигляді домішки до корму (1,5— 2 кг препарату на 1 т комбікорму), який згодовують щоденно в сухому, запареному й вареному вигляді за зоотехнічними нормами: поросятам 2-тижневого віку з профілактичною метою — протягом 75 днів, а з лікувальною — 35 днів.

Профілактика.

У неблагополучних щодо аскаридозу свиней господарствах профілактичні заходи проводять диференційовано з урахуванням зон, спеціалізації та системи свинарства.

У репродукторних і племінних господарствах профілактичну дегельмінтизацію свиноматок проводять за місяць до масових опоросів і восени. Преімагінальні профілактичні дегельмінтизації молодняка свиней здійснюють груповим методом тими ж препаратами, що й при лікуванні, з квітня по грудень триразово: перший раз у 35—40-денному віці, другий — у 50—55-денному і при досягненні 90-денного віку, а з грудня по квітень спочатку з 50—55-денного, а потім у 90-денному віці.

У спеціалізованих відгодівельних свиногосподарствах тварин дегельмінтизують під час профілактичного карантинування (за результатами дослідження проб фекалій). Періодично дезинвазують приміщення (після відправлення свиней на забій).

У загальному комплексі заходів, спрямованих на боротьбу з аскаридозом свиней, велику роль відіграє дезинвазія приміщень і території свиноферми. В неблагополучних господарствах через 3— 10 днів після дегельмінтизації проводять поточну й заключну дезинвазії, а в благополучних — профілактичну два рази на рік (весною і восени).

Дезинвазію свинарників-маточників роблять перед кожним туром опоросу, а приміщень для молодняка — перед черговим завантаженням їх новою групою дорощування.

З дезинвазійних засобів застосовують у гарячому стані (70— 80°С) 5 %-ну емульсію ксилонафту, 3 %-ний розчин однохлористого йоду, 4—5 %-ний — натру гідроокису і 3 %-ний розчин карбатіону з розрахунку 1 л на 1 м2 площі, що підлягає обробці. Використовують також 5 %-ний гарячий водний розчин їдкого натру при дворазовій обробці через 1 год з розрахунку 0,5 л на 1 м2.

На вигульних майданчиках і в соляріях підлога повинна мати тверде покриття, годівниці й корита перед роздаванням кормів та води очищають, а через кожні 10 днів їх дезинвазують окропом. Кормовий раціон свиней повинен бути повноцінним щодо кількості й якості. Особливу увагу приділяють знезараженню гною. На усіх свинофермах і в таборах обладнують вбиральні, які утримують у належному гігієнічному стані.

У спеціалізованих свинарських господарствах промислового типу основну увагу приділяють дезинвазії навколишнього середовища (знезараження безпідстилкового гною, приміщень, обладнання і предметів догляду), забороняється завозити на промислові ферми кнурів та свиноматок, уражених аскаридозом.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Аскаридоз свиней

Наступна сторінка     -  Параскаридоз

Попередня сторінка  -  Аскаридатози

Вернутися на початок сторінки - Аскаридоз свиней

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.