Скотный двор Скотный двор

 Паразитологія та інвазійні хвороби
сільськогосподарських тварин

 

В.К. Чернуха (ред.), Ю.Г.Артеменко, В.Ф. Галат та ін. — К.: Урожай, 1996.

Карта сайту

Зміст

ЗАГАЛЬНА ПАРАЗИТОЛОГІЯ

Визначення паразитології, її зміст та значення

Історія розвитку наукових шкіл зоопаразитологів, паразитологічні дослідження в Україні

Біологічні основи паразитизму

Типи взаємовідносин організмів

Паразитизм, закони (аксіоми) та рівні паразитизму

ВЧЕННЯ ПРО ІНВАЗІЙНІ ХВОРОБИ

Економічні збитки, які спричиняють інвазійні хвороби

Епізоотологія інвазійних хвороб

Вчення Є.Н.Павловського про природну вогнищевість трансмісивних хвороб

Вплив навколишнього середовища та фауни живителів на перебіг інвазії

Імунітет при інвазійних хворобах тварин

Ветеринарна паразитоценологія

Принцип планування протипаразитарних заходів

Основи профілактики інвазійних хвороб

ПРОТОЗООЗИ ТВАРИН (НАЙПРОСТІШІ ТА ПРОТОЗОЙНІ ХВОРОБИ

Піроплазмідози

Бабезіоз великої рогатої худоби

Бабезіоз овець та кіз

Бабезіоз коней

Бабезіоз собак

Тейлеріоз

Кокцидіїдози тварин

Еймеріози тварин

Еймеріоз курей

Еймеріоз кролів

Еймеріоз великої рогатої худоби

Еймеріоз овець

Кокцидіїдози свиней

Токсоплазмоз

Ізоспорози собак і котів

Саркоцистоз

Криптоспоридіоз

Трихомоноз

Парувальна хвороба

Гістомоноз

Балантидіоз

Хілодонельоз

Іхтіофтиріоз

Нозематоз

Амебіоз

Анаплазмоз

Еперітрозооноз

Бореліоз

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Визначення, зміст і обсяг ветеринарної гельмінтології

Основні етапи розвитку та вклад українських вчених у вивчення гельмінтозів тварин

Патогенез і особливості імунітету при гельмінтозах

Імунітет при гельмінтозах

Діагностика гельмінтозів

Епізоотологічна класифікація гельмінтозів

Основні принципи заходів боротьби з гельмінтозами

Трематоди і трематодози тварин

Трематодози жуйних

Фасціольоз

Дикроцеліїдози жуйних

Дикроцеліоз

Еуритремагоз

Парамфістомататози тварин

Парамфістомидози

Опісторхоз

Простогонімоз

Ехіностоматидози

Нотокотилідози

ЦЕСТОДИ І ЦЕСТОДОЗИ ТВАРИН

Ларвальні цестодози

Теніаринхоз — цистицеркоз

Теніоз — цистицеркоз

Цистицеркоз тенуікольний

Цистицеркоз пізиформний

Цистицеркоз овісний

Ценуроз церебральний

Ценуроз м'язової тканини та підшкірної клітковини (ценуроз Скрябіна)

Ехінококоз

Альвеококоз

Імагінальні цестодози

Теніїдози

Теніози

Мультицептози

Ехінококоз

Альвеококоз

Дипилідіоз

Дифілоботріоз

Мезоцестоїдози м'ясоїдних

Аноплоцефалятози

Монієзіоз

Тизанієзіоз

Авітеліноз

Стилезіоз жуйних

Аноплоцефалідози коней

Гіменолепідатози

Дрепанідотеніоз

Гіменолепідози

Райєтинози

Давеніоз

Амеботеніоз і хоанотеніоз

Цестодози риб

Кавіоз

Каріофільоз

Ботріоцефальоз

Лігулідози

НЕМАТОДИ І НЕМАТОДОЗИ

Оксиуратози

Оксиуроз

Скрябінемоз

Пасалуроз

Гетеракідоз

Гангулотеракідоз

Аскаридатози

Аскаридоз свиней

Параскаридоз

Неоаскаридоз

Аскаридіоз

Токсокароз і токсаскаридоз

Стронгілятози

Стронгілідози коней

Стронгілятози жуйних

Хабертіоз

Буноотомоз

Езофагостомоз

Трихостронгілідози

Стронгілятози м'ясоїдних

Анкілостомоз і унцинаріоз

Амідостомоз гусей

Стронгілятози дихального апарата

Диктіокаульоз

Протостронгілідози

Метастронгільоз

Сингамоз

Спіруратози

Телязіоз великої рогатої худоби

Спіруратози птиці

Тетрамероз

Стрептокароз

Ехінуріоз

Трихоцефалятози тварин

Трихоцефальоз свиней

Трихоцефальоз жуйних

Трихоцефальоз м'ясоїдних

Трихінельоз

Філяріатози

Онхоцеркоз

Парафіляріоз

Сетаріоз

Дирофіляріоз

Рабдитатози

Стронгілоїдоз

Діоктофіматози

Гістрихоз

Філометроїдоз риб

Акантоцефальози

Макраканторинхоз свиней

Поліморфоз і філікольоз птиці

ВЕТЕРИНАРНА АРАХНОЛОГІЯ І АРАХНОЗИ ТВАРИН

Паразитиформні кліщі

Вароатоз (варооз) бджіл

Акариформні кліщі і арахнози тварин

Саркоптидози

Саркоптоз свиней

Саркоптоз коней

Нотоедроз

Псороптидози

Псороптози

Псороптоз овець

Псороптоз великої рогатої худоби

Псороптоз коней

Псороптоз кролів

Хоріоптози

Отодектоз

Кнемідокоптоз

Демодекози

Демодекоз великої рогатої худоби

ВЕТЕРИНАРНА ЕНТОМОЛОГІЯ І ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Оводові хвороби тварин

Гіподерматози великої рогатої худоби

Естроз овець

Ринестроз коней

Гастрофільоз однокопитних

Зоофільні мухи

М'ясні мухи

Кровосисні комахи (гнус)

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Москіти

Кровососки

Сифункулятози

 

Амідостомоз гусей

Амідостомоз (Amidostomosis) — сезонне, часто ензоотичне, гостро перебігаюче захворювання гусей, викликається нематодою Amidostomum anseria з родини Amidostomatidae, що паразитує під кутикулою шлуночка птиці. Проявляється ознаками диспепсії, виснаженням, відставанням у рості й розвитку молодняка, некрозом і злущенням кутикулярної оболонки м'язового шлуночка. Хворіють домашні й дикі гуси, рідко качки та деякі види диких птахів родини гусячих. В Україні хвороба поширена повсюди, особливо в районах Полісся і Закарпаття.

Амідостомоз завдає значних економічних збитків гусівництву, призводить до відставання молодняка у рості й розвитку, загибелі і зниження продуктивності у дорослих гусей.

Характеристика збудника.

Amidostomum anseria — тонка ниткоподібна нематода, світло-коричневого, живі — рожевого кольору, середнього розміру (10—20 мм). На головному кінці невелика чашоподібна капсула з трьома хітинізованими зубами. У самців є трилопатева бурса, дві однакові спікули і рулька жовтого кольору (рис. 52). Яйця видовжено-овальні, великі, сірого кольору; в зовнішнє середовище виділяються на різних стадіях розвитку (незрілі).

Схема розвитку збудника амідостомозу

Рис. 52. Схема розвитку збудника амідостомозу:
1 — головний кінець нематоди; 2 — хвостовий кінець самця; 3 — незріле яйце;
 3 — інвазійна личинка амідостоми

 

Амідостоми є геогельмінтами. В яйцях, які потрапляють у вологе місце або воду, протягом доби формується личинка, яка не виходить з яйцевих оболонок, два рази линяє протягом 4—5 днів, ставши інвазійною, виходить із яйця. Інвазійні личинки здатні мігрувати по траві, в грунті, а також плавати у воді, зберігати життєздатність 3—4 тижні, але швидко гинуть при висиханні. В умовах середньої смуги (північно-східні й центральні регіони України) личинки за зиму гинуть і пасовища природно стерилізуються. На пасовищах личинки зберігаються до 3 міс, а зимою гинуть протягом кількох днів.

Зараження гусей відбувається на вигулах або водоймах при заковтуванні з травою і водою личинок амідостом. В організмі птиці личинки проникають під кутикулу м'язового шлуночка і через 20—25 днів досягають статевої зрілості. Тривалість життя 10—15 міс.

Епізоотологічні дані.

На амідостомоз хворіють гусенята в перші 3—4 міс. життя й рідше доросла птиця. Захворювання реєструють цілий рік, проте ензоотичні спалахи залежать від зональних і сезонних особливостей: в зоні Полісся України частіше бувають у липні, в Степу - червні. Джерелом інвазії є хворий молодняк і дорослі гуси-гельмінтоносії. Факторами передачі частіше є вода непроточних і слабкопроточних водойм, а також трава на вологих пасовищах, що мають інвазійні личинки. Сприяє зараженню сумісне утримання і випасання молодняка з дорослою птицею.

Імунітет — віковий.

Патогенез.

Личинки та статевозрілі амідостоми травмують і подразнюють кутикулу м'язового шлуночка, внаслідок чого вона запалюється, вкривається виразками, поступово відшаровується, некротизується і відторгається. Інколи процес ускладнюється секундарною інфекцією та інтоксикацією. Порушується процес травлення, погіршується засвоєння кормів, особливо зернових, знижується апетит, спостерігається загальне пригнічення, відставання у рості й розвитку. Слабі гусенята гинуть через 3—7 днів. після появи перших ознак захворювання. У інших процес переходить у хронічний.

Клінічні ознаки.

При високій інтенсивності інвазії перебіг захворювання гострий. У хворих знижується апетит або зникає зовсім, спостерігається загальна слабість, пригнічення і виснаження. Гусенята лежать, відстають у рості й розвитку, прогресивно худнуть і з явищами загальної слабості гинуть. З'являється задишка, тахікардія і хитка ходьба. У крові знижується кількість еритроцитів і гемоглобіну, з'являється еозинофілія.

У дорослих гусей захворювання перебігає безсимптомно, але збільшується строк відгодівлі, знижується якість м'яса й пуху.

Патологоанатомічні зміни.

Трупи виснажені, слизова оболонка залозистого шлунка набрякла, покрита слизом. В м'язовому шлуночку є ділянки некрозу, відторгнення кутикули, крововиливи і набряки стінок. Під кутикулою і на межі з залозистим шлуночком виявляють велику кількість амідостом. Спостерігаються дистрофічні зміни в паренхіматозних органах, і різко виражена еозинофілія селезінки.

Діагностика.

Діагноз ставлять на основі гельмінтоовоскопічного дослідження фекалій методом Фюллеборна або Щербовича, а також ураховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки хвороби. Посмертно діагноз ставлять при розтині трупів гусей і виявленні у м'язовому шлунку великої кількості амідостом та специфічних патологоанатомічних змін.

Лікування.

Для дегельмінтизації гусей застосовують солі піперазину (адипінат, сульфат, фосфат та дитіокарбомат), чотирихлористий вуглець, мебенвет гранулят, тетрамізол гранулят, препарати фенбендазолу (панакур, фенкур, сіпкур). та ін.
Піперазину сульфат, фосфат, адипінат призначають у дозі 1 г/кг маси птиці в суміші з кормом 1 : 10 груповим методом три дні підряд у ранкову годівлю. Піперазину дитіокарбамат застосовують у дозі 0,5 г/кг маси птиці індивідуально одноразово у формі водної зависі або груповим методом з кормом (1 :10) дворазово з інтервалом 2—3 дні.

Чотирихлористий вуглець вводять вранці індивідуально у формі капсул або через гумову трубочку і скляну лійку в дозах: молодняку у віці від двох тижнів до чотирьох місяців — 1—4 мл, молодняку старшого віку і дорослим гусям — 5—10 мл на голову (залежно від вгодованості й віку), мебенвет — у дозі 6—10 г на 10 кг, нілверм (тетрамізол гранулят) 20 %-ний — 0,04 г/кг за діючою речовиною груповим методом з кормом одноразово; фенбендазол (панакур, фенкур, сіпкур) — у дозі 0,04 г/кг за діючою речовиною тим же методом.

Профілактика.

В неблагополучних господарствах проводять профілактичні дегельмінтизації: через місяць після переведення птиці на стійлове утримання і весною — за місяць до виведення її на пасовище або водойми. Профілактичні дегельмінтизації. дорослих гусей проводять двічі на рік: восени — через місяць після закінчення випасного сезону і навесні — за місяць до відкладання яєць. Періодичні преімагінальні дегельмінтизації гусенят проводять через 1,5—2 тижні після переведення їх на пасовища або водойми і кожні 2 тижні до 2—4-місячного віку.

Забезпечують ізольоване утримання і випасання молодняка від дорослих гусей на благополучних щодо амідостомозу ділянках, повноцінну годівлю з годівниць і напування птиці водою з водопроводу або проточних водойм; 3—4-разову зміну вигулів та періодичну дезинвазію окропом годівниць і напувалок, а приміщень — 5 %-ною гарячою емульсією ксилонафту та інших препаратів.

 

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Амідостомоз гусей

Наступна сторінка     -  Стронгілятози дихального апарата

Попередня сторінка  -  Анкілостомоз і унцинаріоз

Вернутися на початок сторінки - Амідостомоз гусей

1 2 3 4 5 6

7
8

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

 

Èíäåêñ öèòèðîâàíèÿ.