Довідник зооінженера

За ред. М.І.Машкіна.— К.: Урожай, 1989.— 320 с — (Література для кабінету зоотехніка)

 

Технологія стриження овець і реалізація вовни державі

Стриження — заключний етап у процесі виробництва вовни. Від його організації й проведення залежить якість вовни, економічна ефективність галузі.

Строки стриження. Грубо- і напівгрубововних овець стрижуть два рази на рік — весною і восени, романовських овець три рази. Молодняк грубо- і напівгрубововних, а також вибракуваних при відлученні тонкорунних та напівтонкорунних овець необхідно стригти перший раз у віці 5—6 міс, коли вовна досягає довжини у тонкорунних не менше 4 см, напівтонкорунних, напівгрубововних, грубововних — 5 см і більше.

Встановлено, що при дворазовому стриженні молодняка настриг вовни на одну голову збільшується на 250—300 г. При цьому молодняк краще росте й розвивається, і в подальшому має вищу вовнову продуктивність.

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Весною стригти овець необхідно за умови настання стійкої теплої погоди, враховуючи, що вівці протягом 10—15 днів після стриження дуже чутливі до температурних змін і можуть піддаватися простудним захворюванням. Строк весняного стриження встановлюють також з врахуванням стану овець і їх вовнового покриву. На Україні овець звичайно починають стригти у травні.

При визначенні строків початку стриження важливо враховувати стан вовнового покриву овець, зокрема дозрівання або підрунювання вовни.

Стригти овець необхідно протягом 10—15 днів. Розтягування строків стриження спричинює втрату пуху в грубововних і напівгрубововних овець. Вовна часто збивається і засмічується рослинним сміттям. Це також часто призводить до зниження вгодованості маток і молодняка, що не дає змоги добре підготувати їх до парування. Строк осіннього стриження встановлюють з врахуванням можливості обростання овець вовною до настання холодів. Проводити його необхідно не пізніше вересня.

Організація і проведення стриження.

За місяць до початку стриження складають план, в якому вказують кількість поголів'я, що підлягає стриженню, дату початку і тривалість його, визначають метод стриження, за хронометражними даними встановлюють продуктивність праці стригалів, розраховують денні норми виробітку, потребу в стригалях, підсобних працівниках, обладнанні й інвентарі. Визначають розмір стригального пункту і його пропускну здатність за день. До плану стриження овець додатково складають графік подачі овець на стриження по отарах. Після затвердження, не пізніше як за два тижні до початку стриження, план доводять до виконавців.

Черговість подачі овець на стриження встановлює зоотехнік після погодження з ветеринарним лікарем. Якщо у господарстві є неблагополучні щодо якогось захворювання отари, їх необхідно стригти останніми. В першу чергу на стриження необхідно подати помісних овець або низьких бонітувальних класів, тому що в перші дні продуктивність праці стригалів низька, вони допускають низьку якість стриження. Звичайно першими стрижуть вибракуваних на відгодівлю маток, молодняк, а потім баранів-плідників.

Нині у вівчарстві використовують швидкісний та потоковий методи, а також стриження овець на стелажах. Більш рекомендовано до впровадження найпродуктивніший метод — швидкісний. Робоче місце стригаля обладнують на підлозі між клітками для нестрижених і стрижених овець.

Технологія стриження значно залежить від розміру і планування стригального пункту. При наявності в господарстві 5 тис. овець необхідно будувати типовий стригальний пункт, а якщо менше, стригти овець краще у вівчарні, пристосувавши її під стригальний пункт.

Важливо правильно визначити розмір стригального пункту. Це можна зробити діленням кількості овець, яких необхідно постригти за робочий день, на денну норму виробітку стригаля.

Приміщення для стриження овець повинне бути світлим і просторим, щоб можна було розмістити все технологічне обладнання.

При організації стригального пункту в кошарі необхідно завчасно очистити її від гною, побілити і продезинфікувати та розбити на три відділення. В першому (з торця) утримують овець перед стриженням, у другому — обладнують стригальний зал, в третьому — класирувальний цех. На стригальному пункті необхідно обладнати лабораторію для визначення виходу митої вовни.

У типовому стригальному пункті, де овець будуть стригти швидкісним методом, робочі місця стригалів обладнують вздовж стін. По центру приміщення розміщують в два ряди клітки для нестрижених овець з проходом між ними не менше 2 м. Для робочого місця стригаля відводять площу 2 x 2 м, а навпроти робочого місця в стіні приміщення влаштовують лаз для випускання стрижених овець у загони, розміщені за межами будівлі.

У класирувальному цеху встановлюють ваги для зважування рун, класирувальний стіл довжиною 2,5 м, шириною 1,6, висотою 0,7—0,8 м з рейковою або сітчастою кришкою, прес для вовни, стіл для маркування, ваги для зважування кіп, кабіни для класированої вовни і відводять місце для тимчасового зберігання кіп. При стригальному пункті необхідно обладнати бази для нестрижених овець з навісами і бази для стрижених овець.

Класирування вовни і реалізація її державі.

Класирування — це віднесення вовни цілими рунами до певних класів згідно з встановленими стандартами.

Всі групи вовни за ГОСТом ділять на класи, підкласи і за станом. Стан вовни встановлюють за наявністю у ній сміття і за міцністю.

Вовну з вмістом сміття не більше 10 % і міцну на розрив відносять до нормальної, до 30 % легковідокремлюваного сміття і 15 % важковідокремлюваного за станом відносять до сміттєво-рєп'яхової 1 групи, з вмістом понад 30 % легковідокремлюваного і понад 15 % важковідокремлюваного — до сміттєво-реп'яхової II групи.

Якщо вовна рветься з країв штапеля, її відносять до дефектної І групи, а посередині — до дефектної II групи.

Вовну сміттєву й яка рветься відносять до сміттєво-реп'яхово-дефектної. На класи і підкласи за ГОСТом тонку й напівтонку вовну ділять за довжиною і товщиною, грубу і напівгрубу — за станом пуху й ості.

Для підвищення якості заготовлюваної державою тонкої вовни у 1986 р. Держагропромом СРСР розроблено «Технічні умови на вовну овечу немиту тонку з відокремленням частини руна» ТУ 10—02— 214—86. За цими умовами рунну вовну розподіляють на основну, пожовклу, 58—56 якості, забазовану збиту, кольорову і тавро.

Рунну (основну і пожовклу) вовну настригу отари відносять до одного заготівельно-промислового сорту за тониною, довжиною, станом, кольором і за процентом митої вовни. Рунну основну вовну залежно від вмісту рослинних домішок і втрати міцності ділять на вовну без сміття (БС), малозасмічену (МЗ), сильнозасмічену (СЗ), дефектну (Д) і сміттєву дефектну (СД). Вовну рунну пожовклу залежно від вмісту рослинних домішок і незалежно від її міцності на розрив ділять на дефектну і сміттєво-дефектну. До пожовклої відносять вовну білого й світло-сірого кольору, що втратила натуральний колір більш як на 1/3 довжини штапеля через неправильне купання чи утримання овець. Зміну кольору добре видно в немитій вовні.

До вовни 58—56 якості відносять різної величини шматки білого і світло-сірого кольору з середньою товщиною волокон — від 25 до 29 мкм, без базового забруднення, одержані з шиї і стегна овець.

До базової вовни відносять частину рун або шматки вовни різної величини білого й світло-сірого кольору, сильно забруднені калом. Вовна жовтуватого кольору і неміцна на розрив.

До збитої вовни відносять частини руна різної величини білого й світло-сірого кольору, що не підлягають роз'єднанню руками.

До кольорової і тавро відносять клоччя вовни білого й світло-сірого кольору, забруднені фарбувальними речовинами.

До нижчого сорту «обніжжя» відносять вовну, коротшу 2,5 см, а також зістрижену з нижньої частини ніг, лоба, щік овець, як правило, огрубілу, із значним вмістом покривного волосу. До нижчого сорту «клюнкер» відносять клоччя вовни, сильно забруднені калом у вигляді грудок. Вовну базову чи пожовклу і одночасно збиту відносять до збитої.

Засмічення вовни сторонніми домішками (нитки, ганчірки, мотузки) не допускається.

Державну закупівлю вовни у колгоспів, радгоспів та інших державних господарств проводять підприємства промисловості й організації споживчої кооперації на основі договорів контрактації, укладених відповідно до планів державних закупівель. Приймають вовну підприємства за кількістю і якістю. Під час кількісного здавання, коли кожну партію приймають за кількістю кіп та їх масою, відбирають не менше 20 % кіп кожного сортименту на контрольне класирування для перевірки таксату й якості сировини, що надійшла. Під сортиментом розуміється вовна одного виду, часу стриження, найменування, класу, підкласу, стану, кольору й таксату.

 

Ви дивилися сторінку - Технологія годівлі й утримання овець влітку

Наступна сторінка      - Організація праці у вівчарстві

Попередня сторінка    - Технологія відтворення стада й вирощування молодняка

Повернутися до початку сторінки Технологія годівлі й утримання овець влітку

1 2 3 4

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

Скотный двор

На сайте Скотный двор

Индекс цитирования.