Скотный двор Скотный двор

Довідник зооінженера

 

Довідник зооінженера

Вступ

Корми і технологія їх виробництва

Зелені корми

Грубі корми

Силос

Коренебульбоплоди та баштанні культури

Зернові корми

Кормові відходи технічних виробництв

Харчові відходи

Корми тваринного походження

Корми мікробіологічного походження

Мінеральні добавки

Кормові небілкові азотисті добавки

Вітамінні препарати та антибіотики

Комбіновані корми

Нормована годівля сільськогосподарських тварин

Годівля великої рогатої худоби

Годівля свиней

Годівля овець

Годівля коней

Годівля сільськогосподарської птиці

Годівля кролів та хутрових звірів

Використання стимуляторів

Основи розведення сільськогосподарських тварин

Генетичні основи селекції

Методи розведення худоби

Мічення тварин і племінний облік

Крупномасштабна селекція

ЕОМ у племінній роботі

«Селекс» у молочному скотарстві

Виставки і виводки племінних тварин

Організаційні форми племінної роботи

Селекція молочної і м'ясної худоби

Загальні напрями і розвиток скотарства

Селекція молочної худоби

Селекція м'ясної худоби

Технологія виробництва молока і яловичини

Технологія виробництва молока

Нормативи технології виробництва молока

Моделювання перспективної технології виробництва молока

Технологія одержання та первинна обробка молока

Контроль за якістю молока

Технологія виробництва яловичини

Свинарство та технологія виробництва свинини

Породи свиней

Племінна робота у свинарстві

Утримання свиней

Технологія вирощування племінного молодняка

Технологія виробництва свинини на промисловій основі

Зоотехнічний облік у свинарстві

Технологія виробництва продукції вівчарства

Основні напрями вівчарства і породи овець

Основні положення племінної роботи

Продукція вівчарства

Технологія вівчарства і системи утримання овець

Технологія годівлі й утримання овець взимку з урахуванням особливостей кормовиробництва

Технологія годівлі й утримання овець влітку

Технологія відтворення стада й вирощування молодняка

Технологія стриження овець і реалізація вовни державі

Організація праці у вівчарстві

Використання собак у вівчарстві

Стандартизація у вівчарстві

Нормативи планування розвитку вівчарства

Технологія виробництва яєць і м'яса птиці

Біологічні особливості сільськогосподарської птиці технологічного призначення

Особливості племінної роботи в птахівництві

Інкубація яєць сільськогосподарської птиці

Технологія вирощування м'ясного молодняка сільськогосподарської птиці

Технологія утримання сільськогосподарської птиці

Конярство

Породи коней

Види продуктивності та використання коней

Відтворення коней

Приміщення й споруди для коней (ОНТП-9-81)

Збруя, упряж та вози

Технологія дрібного тваринництва

Кролівництво

Племінна робота

Технологія утримання і розведення кролів

Продукція кролівництва

Ставове рибництво

Структура рибницьких господарств

Правила експлуатації і догляду за гідротехнічними спорудами

Біологічні особливості основних ставових риб

Технологія вирощування товарної риби в ставках, садках і басейнах

Удобрення ставів

Технологія вирощування рибопосадкового матеріалу коропа і рослиноїдних риб

Племінна робота в рибництві

Бджільництво

Породи бджіл

Племінна робота в бджільництві

Транспортування і утримання бджіл

Технологія виробництва меду і воску

Використання бджіл для запилення сільськогосподарських культур

Кормова база бджільництва і методи її поліпшення

Організація праці на пасіці

Технологія відтворення сільськогосподарських тварин

Фізіологія розмноження сільськогосподарських тварин

Підприємства по осіменінню тварин

Обладнання й матеріали, які використовують при штучному осіменінню тварин

Оплата праці працівників племпідприємств та техніків по штучному осіменінню

Технологія одержання сперми і підготовка її до використання

Технологія і техніка штучного осіменіння тварин

Організація штучного осіменіння

Запліднення і фактори, що йому сприяють

Трансплантація ембріонів

Визначення вагітності в самок сільськогосподарських тварин

Організація родильних відділень

Неплідність і яловість тварин

Оцінка якості сільськогосподарських тварин та м'яса

Визначення вгодованості сільськогосподарських тварин

Оцінка якості м'яса

Здача-приймання худоби і птиці на м'ясокомбінаті

Технологічні лінії забою сільськогосподарських тварин

Зоогігієна з проектуванням тваринницьких комплексів

Гігієна утримання сільськогосподарських тварин

Основні гігієнічні вимоги до виробничих приміщень для утримання сільськогосподарських тварин

Проекти тваринницьких підприємств

Технологічне обгрунтування об'ємно-планувальних рішень тваринницьких об'єктів

Будівництво та реконструкція тваринницьких приміщень

Утримання тварин у літніх таборах

Основи ветеринарії

Класифікація хвороб

Поняття про патологію органів дихання і травлення в тварин промислових комплексів та їх профілактика

Принципи й організація профілактики травматизму в тваринництві

Поняття про найбільш небезпечні інфекційні й інвазійні захворювання великої рогатої худоби, свиней, птиці та інших тварин на тваринницьких комплексах і їх профілактика

Ветеринарно-санітарні заходи на сучасних тваринницьких комплексах

Механізація та електрифікація тваринництва

Машини і обладнання для водопостачання та напування тварин

Машини та обладнання для заготівлі кормів

Машини та обладнання для приготування різних видів кормів

Кормоцехи для приготування кормових сумішей

Машини для роздавання кормів

Машини та обладнання для видалення гною

Машини та обладнання для доїння корів та первинної обробки молока

Обладнання для вирощування та утримання птиці

Обладнання для створення мікроклімату в тваринницьких приміщеннях та його експлуатація

Електрообладнання у тваринництві

Машини і обладнання для стриження та санітарної обробки овець

Технічне обслуговування машин і обладнання на фермах

Планування, організація та управління в тваринництві

Планування виробництва у тваринництві

Організація виробництва продукції тваринництва

Організація праці

Господарський розрахунок

Організація оплати праці

Управління виробництвом у тваринництві

Аналіз виробничої діяльності

Комплексний аналіз госпрозрахункових тваринницьких підрозділів

Моделювання виробничих процесів

Економіка виробництва тваринницької продукції

Економічні показники виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств

Ефективність використання виробничого потенціалу.

Науково-технічний прогрес

Облік у тваринництві

Застосування ЕОМ у тваринництві

Охорона праці і техніка безпеки

Обов'язки спеціалістів сільського господарства по охороні праці й техніці безпеки

Організація навчання й інструктажу по техніці безпеки працівників тваринництва

Відповідальність за порушення правил і норм охорони праці

Правила техніки безпеки при догляді за сільськогосподарськими тваринами на спеціалізованих фермах

Гігієна праці і правила особистої гігієни працівників тваринництва

Техніка безпеки при хімічному способі обробки грубих кормів

Література

Карта сайта

 

Технологія стриження овець і реалізація вовни державі

Стриження — заключний етап у процесі виробництва вовни. Від його організації й проведення залежить якість вовни, економічна ефективність галузі.

Строки стриження. Грубо- і напівгрубововних овець стрижуть два рази на рік — весною і восени, романовських овець три рази. Молодняк грубо- і напівгрубововних, а також вибракуваних при відлученні тонкорунних та напівтонкорунних овець необхідно стригти перший раз у віці 5—6 міс, коли вовна досягає довжини у тонкорунних не менше 4 см, напівтонкорунних, напівгрубововних, грубововних — 5 см і більше.

Встановлено, що при дворазовому стриженні молодняка настриг вовни на одну голову збільшується на 250—300 г. При цьому молодняк краще росте й розвивається, і в подальшому має вищу вовнову продуктивність.

Весною стригти овець необхідно за умови настання стійкої теплої погоди, враховуючи, що вівці протягом 10—15 днів після стриження дуже чутливі до температурних змін і можуть піддаватися простудним захворюванням. Строк весняного стриження встановлюють також з врахуванням стану овець і їх вовнового покриву. На Україні овець звичайно починають стригти у травні.

При визначенні строків початку стриження важливо враховувати стан вовнового покриву овець, зокрема дозрівання або підрунювання вовни.

Стригти овець необхідно протягом 10—15 днів. Розтягування строків стриження спричинює втрату пуху в грубововних і напівгрубововних овець. Вовна часто збивається і засмічується рослинним сміттям. Це також часто призводить до зниження вгодованості маток і молодняка, що не дає змоги добре підготувати їх до парування. Строк осіннього стриження встановлюють з врахуванням можливості обростання овець вовною до настання холодів. Проводити його необхідно не пізніше вересня.

Організація і проведення стриження.

За місяць до початку стриження складають план, в якому вказують кількість поголів'я, що підлягає стриженню, дату початку і тривалість його, визначають метод стриження, за хронометражними даними встановлюють продуктивність праці стригалів, розраховують денні норми виробітку, потребу в стригалях, підсобних працівниках, обладнанні й інвентарі. Визначають розмір стригального пункту і його пропускну здатність за день. До плану стриження овець додатково складають графік подачі овець на стриження по отарах. Після затвердження, не пізніше як за два тижні до початку стриження, план доводять до виконавців.

Черговість подачі овець на стриження встановлює зоотехнік після погодження з ветеринарним лікарем. Якщо у господарстві є неблагополучні щодо якогось захворювання отари, їх необхідно стригти останніми. В першу чергу на стриження необхідно подати помісних овець або низьких бонітувальних класів, тому що в перші дні продуктивність праці стригалів низька, вони допускають низьку якість стриження. Звичайно першими стрижуть вибракуваних на відгодівлю маток, молодняк, а потім баранів-плідників.

Нині у вівчарстві використовують швидкісний та потоковий методи, а також стриження овець на стелажах. Більш рекомендовано до впровадження найпродуктивніший метод швидкісний. Робоче місце стригаля обладнують на підлозі між клітками для нестрижених і стрижених овець.

Технологія стриження значно залежить від розміру і планування стригального пункту. При наявності в господарстві 5 тис. овець необхідно будувати типовий стригальний пункт, а якщо менше, стригти овець краще у вівчарні, пристосувавши її під стригальний пункт.

Важливо правильно визначити розмір стригального пункту. Це можна зробити діленням кількості овець, яких необхідно постригти за робочий день, на денну норму виробітку стригаля.

Приміщення для стриження овець повинне бути світлим і просторим, щоб можна було розмістити все технологічне обладнання.

При організації стригального пункту в кошарі необхідно завчасно очистити її від гною, побілити і продезинфікувати та розбити на три відділення. В першому (з торця) утримують овець перед стриженням, у другому — обладнують стригальний зал, в третьому — класирувальний цех. На стригальному пункті необхідно обладнати лабораторію для визначення виходу митої вовни.

У типовому стригальному пункті, де овець будуть стригти швидкісним методом, робочі місця стригалів обладнують вздовж стін. По центру приміщення розміщують в два ряди клітки для нестрижених овець з проходом між ними не менше 2 м. Для робочого місця стригаля відводять площу 2 x 2 м, а навпроти робочого місця в стіні приміщення влаштовують лаз для випускання стрижених овець у загони, розміщені за межами будівлі.

У класирувальному цеху встановлюють ваги для зважування рун, класирувальний стіл довжиною 2,5 м, шириною 1,6, висотою 0,7—0,8 м з рейковою або сітчастою кришкою, прес для вовни, стіл для маркування, ваги для зважування кіп, кабіни для класированої вовни і відводять місце для тимчасового зберігання кіп. При стригальному пункті необхідно обладнати бази для нестрижених овець з навісами і бази для стрижених овець.

Класирування вовни і реалізація її державі.

Класирування — це віднесення вовни цілими рунами до певних класів згідно з встановленими стандартами.

Всі групи вовни за ГОСТом ділять на класи, підкласи і за станом. Стан вовни встановлюють за наявністю у ній сміття і за міцністю.

Вовну з вмістом сміття не більше 10 % і міцну на розрив відносять до нормальної, до 30 % легковідокремлюваного сміття і 15 % важковідокремлюваного за станом відносять до сміттєво-рєп'яхової 1 групи, з вмістом понад 30 % легковідокремлюваного і понад 15 % важковідокремлюваного — до сміттєво-реп'яхової II групи.

Якщо вовна рветься з країв штапеля, її відносять до дефектної І групи, а посередині— до дефектної II групи.

Вовну сміттєву й яка рветься відносять до сміттєво-реп'яхово-дефектної. На класи і підкласи за ГОСТом тонку й напівтонку вовну ділять за довжиною і товщиною, грубу і напівгрубу — за станом пуху й ості.

Для підвищення якості заготовлюваної державою тонкої вовни у 1986 р. Держагропромом СРСР розроблено «Технічні умови на вовну овечу немиту тонку з відокремленням частини руна» ТУ 10—02— 214—86. За цими умовами рунну вовну розподіляють на основну, пожовклу, 58—56 якості, забазовану збиту, кольорову і тавро.

Рунну (основну і пожовклу) вовну настригу отари відносять до одного заготівельно-промислового сорту за тониною, довжиною, станом, кольором і за процентом митої вовни. Рунну основну вовну залежно від вмісту рослинних домішок і втрати міцності ділять на вовну без сміття (БС), малозасмічену (МЗ), сильнозасмічену (СЗ), дефектну (Д) і сміттєву дефектну (СД). Вовну рунну пожовклу залежно від вмісту рослинних домішок і незалежно від її міцності на розрив ділять на дефектну і сміттєво-дефектну. До пожовклої відносять вовну білого й світло-сірого кольору, що втратила натуральний колір більш як на 1/3 довжини штапеля через неправильне купання чи утримання овець. Зміну кольору добре видно в немитій вовні.

До вовни 58—56 якості відносять різної величини шматки білого і світло-сірого кольору з середньою товщиною волокон — від 25 до 29 мкм, без базового забруднення, одержані з шиї і стегна овець.

До базової вовни відносять частину рун або шматки вовни різної величини білого й світло-сірого кольору, сильно забруднені калом. Вовна жовтуватого кольору і неміцна на розрив.

До збитої вовни відносять частини руна різної величини білого й світло-сірого кольору, що не підлягають роз'єднанню руками.

До кольорової і тавро відносять клоччя вовни білого й світло-сірого кольору, забруднені фарбувальними речовинами.

До нижчого сорту «обніжжя» відносять вовну, коротшу 2,5 см, а також зістрижену з нижньої частини ніг, лоба, щік овець, як правило, огрубілу, із значним вмістом покривного волосу. До нижчого сорту «клюнкер» відносять клоччя вовни, сильно забруднені калом у вигляді грудок. Вовну базову чи пожовклу і одночасно збиту відносять до збитої.

Засмічення вовни сторонніми домішками (нитки, ганчірки, мотузки) не допускається.

Державну закупівлю вовни у колгоспів, радгоспів та інших державних господарств проводять підприємства промисловості й організації споживчої кооперації на основі договорів контрактації, укладених відповідно до планів державних закупівель. Приймають вовну підприємства за кількістю і якістю. Під час кількісного здавання, коли кожну партію приймають за кількістю кіп та їх масою, відбирають не менше 20 % кіп кожного сортименту на контрольне класирування для перевірки таксату й якості сировини, що надійшла. Під сортиментом розуміється вовна одного виду, часу стриження, найменування, класу, підкласу, стану, кольору й таксату.

 

Скотный двор

На сайте Скотный двор

Ви дивилися сторінку - Технологія годівлі й утримання овець влітку

Наступна сторінка -      Організація праці у вівчарстві

Попередня сторінка -    Технологія відтворення стада й вирощування молодняка

Повернутися
до початку сторінки -   
Технологія годівлі й утримання овець влітку

 

Скотный двор

 

   

Ðåéòèíã@Mail.ru