Довідник зооінженера

За ред. М.І.Машкіна.— К.: Урожай, 1989.— 320 с — (Література для кабінету зоотехніка)

 

Поняття про найбільш небезпечні інфекційні й інвазійні захворювання великої рогатої худоби, свиней, птиці та інших тварин на тваринницьких комплексах і їх профілактика

У різних видів тварин інфекційні хвороби (як і інвазійні) характеризуються своєю масовістю і відрізняються від незаразних захворювань, перш за все, наявністю специфічного живого збудника — паразита і заразністю (тобто здатністю поширюватись внаслідок передачі збудника від заражених тварин здоровим). Важливими відмінними ознаками є також наявність інкубаційного (прихованого) періоду, циклічність розвитку, специфічні реакції організму на дію збудника (утворення антитіл, стан алергії і набування імунітету перехворілими тваринами).

Скотный двор


На сайте Скотный двор

Збудники інфекційних хвороб: бацили, бактерії, гриби, мікоплазми, віруси, рикетсії. Патогенність мікроба (видова ознака) — це здатність паразитувати в організмі тварини. Патогенні мікроби характеризуються специфічністю дії: кожний вид здатний брати участь у певному інфекційному процесі. Ступінь патогенності, яка називається вірулентністю, може бути різним у окремих штамів одного виду. Вірулентність визначається хвороботворністю збудника: небезпекою переборювати захисні бар'єри організму, проникати у порожнини й тканини, здатністю розмножуватись в організмі, пригнічувати його захисні функції, утворювати токсини, які шкідливо діють на організм.

Під заразністю збудника хвороби розуміють його властивість спричинювати захворювання найдрібнішими дозами.

Сприйнятливість організму до збудника інфекції — це схильність його до зараження і (в багатьох випадках) до наступного захворювання в результаті контакту з хвороботворними мікробами чи вірусами.

Реактивність — це здатність організму в тому чи іншому ступені проявляти захисно-пристосувальні функції відносно шкідливого агента. Стійкість (резистентність) організму проти збудників інфекції може бути неспецифічною і специфічною.

Неспецифічна (природна) стійкість організму проти інфекційних агентів — це результат процесу еволюції, протягом якого організм виробив здатність захищатись від потрапляння в нього чужорідних білків, у тому числі й різних мікроорганізмів. Із зовнішніх факторів, від яких залежить стійкість організму проти інфекційних хвороб, на першому місці знаходиться годівля, Повноцінні у кількісному і якісному відношенні корми, дотримання технології годівлі — це необхідні умови підтримання резистентності організму. В результаті недогодівлі втрачається не лише індивідуальний, а й видовий імунітет.

Резистентність худоби залежить від суворого дотримання в господарстві зоогігієнічних і зоотехнічних нормативів. Переущільнене утримання тварин у погано вентильованих приміщеннях призводить до збіднення повітря киснем, до нагромадження аміаку і сірководню, що, звичайно, знижує захисні сили організму.

Великий вплив на опірність інфекційним хворобам має простуда, яка є результатом спільної дії на організм холоду і вологості. Переохолодження організму знижує імунологічну реактивність і з'являється схильність до захворювання системи органів дихання.

Імунітет — несприйнятливість тварин до певних інфекційних хвороб. Це стан специфічної несприйнятливості організму до дії хвороботворних агентів і продуктів їх життєдіяльності, а також інших чужорідних речовин. Такий стан пов'язаний з проявом комплексу фізіологічних захисних реакцій, які забезпечують постійність внутрішнього середовища організму. Здатність до таких реакцій має спадковий характер чи набувається протягом життя тварини.

Згідно з сучасною класифікацією імунітет ділять на спадковий (видовий) і набутий.

Джерело збудника інфекції — це насамперед заражений організм тварини чи людини при різних формах прояву інфекційного процесу, а також інфіковані корми (солома, полова, сіно, силос, зернові корми). Джерелом збудника можуть бути перехворілі тварини і клінічно здорові без помітного попереднього захворювання.

Епізоотичне вогнище — приміщення (для великої рогатої худоби, свиней, птиці та ін.) і територія (пасовища, ділянки, забруднені збудником хвороби) з хворими тваринами, звідки збудник інфекції може передатись здоровим тваринам.

Розрізняють свіжі, затухаючі, стаціонарні, ензоотичні і природні вогнища заразних хвороб.

Господарства, де серед худоби виникають епізоотичні вогнища, в умовах виробництва називають неблагополучними пунктами по тій чи іншій інфекційній хворобі.

Господарства, суміжні з неблагополучними пунктами, чи які мають з ними тісні господарські зв'язки, вважаються загрозливими щодо занесення інфекції, яка виникла.

Виділення патогенних мікробів з організму хворих тварин відбувається з сечею, слиною, калом, з сльозою, виділеннями дихальних органів.

При інфекційних хворобах найчастіше збудник передається через різні об'єкти зовнішнього середовища, які забруднюються виділеннями хворих тварин, в окремих випадках з одержуваними від них при житті продуктами (молоко) чи після забою. При деяких інфекційних хворобах збудник передається живими перенощиками.

Збудник інфекції передається через повітря повітряно-крапельним і повітряно-пиловим шляхом, а також через корм і воду. Крім того, в передачі збудника інфекції велику роль відіграють комахи (комарі, мухи, воші, блохи, ґедзі, москіти, мокреці, мошки та ін.) і кліщі.

Збудник інфекції може передаватись також через предмети, які використовують при догляді й експлуатації тварин (вила, лопати, мітли, щітки, шкребачки, відра та ін.), через сирі продукти тваринництва і трупи тварин.

Велике значення у передачі збудника інфекції має гній, одержаний від хворих тварин.

Розповсюдженню інфекційних хвороб на великих територіях сприяють масові пересування тварин, зумовлені різними господарськими заходами чи стихійними лихами.

Джерело збудника інфекції, механізм передачі й сприйнятливі тварини є основними ланками епізоотичного ланцюга.

При інфекційних та інвазійних хворобах великої рогатої худоби, свиней, птиці та інших тварин проводять протиепізоотичні заходи. Це науково обгрунтована система заходів запобігання інфекційним (інвазійним) хворобам тварин і боротьба з ними. Вона включає загальну й специфічну профілактику заразних хвороб, а також ліквідацію існуючих та інших, що виникають, епізоотичних вогнищ. Основу протиепізоотичних заходів у нашій країні становить профілактика (запобігання) інфекційних, а також інвазійних хвороб.

Всі ветеринарні заходи ділять на профілактичні й лікувальні. Ветеринарна профілактика — це поєднання заходів по запобіганню захворювань худоби. Всі профілактичні заходи ділять на загальні і специфічні. Найважливішими загальними профілактичними заходами, при виконанні яких головна роль відводиться зоотехнічній службі, є правильне утримання, годівля й експлуатація худоби, які сприяють збереженню здоров'я і підвищенню резистентності організму тварин. Основою профілактики в тваринництві є дотримання зоогігієнічних і санітарних правил.

До загальних профілактичних заходів, за допомогою яких запобігають інфекційним, інвазійним, а також незаразним хворобам, відносять: періодичні ветеринарні огляди худоби для виявлення й ізоляції хворих тварин, які проводять в різних господарствах; карантинування тварин, які надходять у господарство; дезинфекція й дезинвазія, дезинсекція і дератизація; правильне видалення й знешкодження гною; своєчасне прибирання трупів тварин тощо.

Крім загальної профілактики, у господарствах, неблагополучних щодо інфекційних хвороб, проводять заходи по специфічній профілактиці за допомогою вакцин і сироваток. Для профілактики інвазійних хвороб використовують хімічні препарати й різні лікарські речовини. Заходи по ліквідації інфекційних і багатьох інвазійних хвороб, як і лікування, мають також велике профілактичне значення.

При виникненні заразних хвороб насамперед необхідно поліпшувати умови утримання, годівлі й догляду здорових тварин. Хворих тварин лікують безпосередньо на фермі.

Заходи по загальній ветеринарній профілактиці проводять керівники господарств, працівники тваринництва і власники худоби. Керівництво цією роботою і її виконання покладено на ветеринарних і зоотехнічних спеціалістів. Заходи по специфічній ветеринарній профілактиці проводять ветеринарні спеціалісти.

Заходи боротьби із заразними хворобами дуже складні й різноманітні. При підозрі на заразну хворобу необхідно ізолювати хворих чи підозрюваних у захворюванні тварин, встановити за ними постійний нагляд і суворий ветеринарний контроль.

 

Ви дивилися сторінку - Поняття про найбільш небезпечні інфекційні й інвазійні захворювання великої рогатої худоби, свиней, птиці та інших тварин на тваринницьких комплексах і їх профілактика

Наступна сторінка      - Ветеринарно-санітарні заходи на сучасних тваринницьких комплексах

Попередня сторінка    - Принципи й організація профілактики травматизму в тваринництві

Повернутися до початку сторінки Поняття про найбільш небезпечні інфекційні й інвазійні захворювання великої рогатої худоби, свиней, птиці та інших тварин на тваринницьких комплексах і їх профілактика

1 2 3 4

Скотный двор

Скотный двор

Животноводство

Животноводство

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Справочник зоотехника-селекционера и контроль-ассистента по молочному скотоводству

Инкубаторы

Инкубаторы

Разведение кур мясо-яичных пород

Разведение кур мясо-яичных пород

Аз-Буки-Веді тваринника

Аз-Буки-Веді тваринника

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник по заготівлі і зберіганню кормів

Довідник зооінженера

Довідник зооінженера

9

Скотный двор

Скотный двор

На сайте Скотный двор

Индекс цитирования.